Василь ТУГЛУК
для «Урядового кур’єра»

Тодішній глава Міністерства доходів і зборів, — яке в народі перейменували на «мінздох», Олександр Клименко, свого часу хвалився, що більш як дев’ять із десяти судових справ у підприємців й бізнесменів виграє його відомство.  Напевно, слід сказати, що не лише проти «мінздоху» позивачі були безсилими, так  само вони не могли знайти управу на явно протиправні або замовні дії інших державних структур. Приміром, «Урядовий кур’єр» двічі — 17 листопада 2012-го в публікації «Честь мундира дорожча за істину» та 27 червня 2013 року  «Незговірливого конкурента… знищують» — розповідав про ситуацію, яка склалася у взаєминах між підприємством «Селком» та Антимонопольним комітетом України. Після останньої публікації  заступник голови АМКУ Рафаель Кузьмін навіть надіслав спростування на статтю з вимогою його  опублікувати. Редакція не надрукувала спростування хоч би тому, що це була чергова спроба  високопоставленого чиновника  розповісти про позицію відомства, представлену в попередніх публікаціях та розкритиковану їхнім автором на підставі конкретних фактів.

Нагадаю коротко суть справи. Антимонопольний комітет оштрафував ТОВ «Селком» за начебто порушення антиконкурентного законодавства на 3,87 мільйона гривень. Керівництво підприємства не погодилося з таким рішенням і звернулося до суду. Аргументів на користь того, що АМКУ не розібрався в суті справи, або виконував замовлення, було більш ніж достатньо. По-перше, ні  на копійку шкоди державі не було завдано. А по-друге, документи, представлені під час торгів із закупівлі акумуляторної батареї із зарядними пристроями  для акціонерного товариства «Харківобленерго»  від «Селкому», підробив представник іншої фірми, яка стала переможцем торгів.

Варто нагадати також, що «Селком» та його керівництво звикло працювати «по-білому», про що свідчить хоча б такий факт: колектив, у якому працювало всього 49 фахівців, перераховував щороку не менш як 5 мільйонів гривень різних податків у бюджет. Тобто понад 100 тисяч з кожного працівника. Причому сильний цей колектив не матеріальною базою у вигляді купи залізяччя, а своїм інтелектом та високим професіоналізмом. Лише 20 відсотків його працівників мають одну, решта — по дві вищі освіти. Знання мов обов’язкове, оскільки партнери — представники німецьких, швейцарських фірм, а працювати доводиться на енергетичних об’єктах кількох європейських країн. На відміну від різних лівих фірмочок, які, зірвавши куш на тендері, потім шукають тих, хто може хоча б змонтувати продане ними начиння, «Селком» займається проектуванням обладнання для енергетичних об’єктів, його постачанням, монтажем та сервісним обслуговуванням. Тобто працює так, як це прийнято у високорозвинених європейських країнах: фірма, яка постачає обладнання, відповідає за його роботу. Навіть те, що підприємство атестоване ДП НАЕК «Енергоатом» як постачальник обладнання для систем безпеки АЕС, свідчить  зокрема про високий рівень підготовки та відповідальності його спеціалістів.

Причини такої прискіпливої уваги до підприємства можуть бути різні. Починаючи від замовлення конкурентів і закінчуючи особистою помстою одного з нардепів тепер уже колишньої провладної партії. Останнього таки звільнили з хлібної посади за корупційні діяння після звернень гендиректора «Селкому» Василя Омельченка до Верховної Ради. А точніше, за вимагання багатомільйонного «відкату» від підприємства. 

Можливо також, що існувала змова між кимось із високопосадовців АМКУ та тіньовими структурами. Адже відразу ж після того, як в АМКУ прийняли рішення про накладення штрафу на підприємство, але інформацію ще не було оприлюднено, до гендиректора зателефонували і призначили зустріч. Під час неї молодики, як прийнято говорити, характерної зовнішності запропонували Василеві Омельченку розв’язати проблему за половину суми штрафних санкцій, тобто за два мільйони гривень. Він категорично відмовився. Після цього антимонопольний прес запрацював з новою силою.

А що суди, слідчі органи, куди зверталося керівництво «Селкому»? До речі, останні спершу взялися за справу, а потім мов води в рот набрали. Хоча підстав для кримінального провадження було чимало, зокрема  підробка документів, зловживання службовим становищем, завдавання державі збитків в особливо великих розмірах.

Стосовно ж судів у мене склалося  враження, що до аргументів позивача ніхто  не збирався прислухатися. Приміром, суддя Господарського суду Києва пані Кирилюк через кілька хвилин після завершення засідання оголосила рішення, яким повністю відмовила «Селкому» в задоволенні позову. Після цього, мабуть, не лише в мене виник сумнів стосовно того, що за цей короткий час можна не те що проаналізувати справу, виступи сторін у ході засідання, а навіть надрукувати це рішення. В інших судах представники Феміди навіть брали перерви для повного ознайомлення зі справою, проте потім виносили ідентичні рішення.

Складалося враження, що за цей час із ними хтось проводив відповідну співбесіду, після якої вони виносили «потрібне» рішення. Бо як можна розцінити, що в одному з рішень суд вказує на те, що наявна «підробка одного з документів тендерної документації (лист фірми-виробника) та виконання роботи посадовою особою позивача на користь TOB «Енерго-Апекс» (фірма — переможець конкурсної закупівлі)»,  далі робиться висновок «у даному випадку це не має істотного значення». Не кажучи вже про те, що суди категорично відмовлялися від проведення розслідування, чи не були у змові переможець цих торгів TOB «Енерго-Апекс» та АТ «Харківобленерго». Працівникам останнього неважко було дізнатися про реальну ринкову, тобто справжню ціну обладнання, яке закуповують, проте заплатили за нього не відомій доти фірмі на 700 тисяч гривень більше від його вартості. 

Щодо рішень Антимонопольного, то я вже порушував в одному з матеріалів питання щодо прозорості та вмотивованості рішень, які тут виносили. І наводив зокрема приклад, зафіксований Рахунковою палатою України. Зокрема, на ТОВ «ВЕСТА СЕРВІС» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ накладав штраф у розмірі 500 тисяч гривень. А тепер порівняймо це ТОВ з його 140 АЗС й експлуатацією понад 10 нафтобаз і «Селком» з його 49 працівниками, головною матеріальною базою якого є світлі уми професіоналів. І розміри штрафів: відповідно 0,5 мільйона і 3,87 мільйона. Факт, як кажуть красномовний, а ось що стоїть за ним, — уже справа правоохоронних органів.

Зрозуміло, що попередня влада повністю тримала під контролем суди, які виносили рішення, продиктовані владними кураторами. Мабуть, останнім і перепадав чималий куш від тих, хто вирішував справу полюбовно. А непоступливих правдошукачів просто знищували. Нині часи, начебто, змінилися, тож є можливість на прикладі «Селкому» переконатися, наскільки це вплинуло на незалежність судової системи.