ПОЗИЦІЯ

 

Реальні громадські слухання дедалі частіше
намагаються підмінити бутафорськими ток-шоу

 

 

Те, що столиця переживає епоху змін, відчувають усі кияни. Як-то кажуть, на власній шкірі, де незагоєними ранами сверблять і чиновницька боротьба за владу на Хрещатику, 36, і спричинений цим гармидер у комунальному господарстві, й постійне здорожчання життя в місті. Щоправда, з відходом від справ "мера всіх киян" у них таки зажевріла надія й промінчик у кінці темного тунелю столичного безладу.

Хвилю додаткового оптимізму збурила презентована останнього дня травня у колонному залі міської державної адміністрації "Стратегія соціально-економічного розвитку Києва до 2025 року". То був уже другий раунд, оскільки вперше цей документ було представлено Президенту Віктору Януковичу напередодні свята столиці.

Якого кольору ваш голос?

Але й без залучення громадськості аж ніяк не обійтися. Річ лише у формі її участі. А тут саме випала нагода побачити на власні очі, що являє собою так зване громадське обговорення і наскільки серйозним є вплив тієї ж таки громадськості на рішення влади. Одразу після згаданої презентації журналістів запросили на дебати "Столиця - пріоритетний центр економічного розвитку".

Перед входом до зали стрункі дівчата, вбрані у ділові та форменно-однакові сукні світло-бордового кольору, пропонували всім охочим висловити свою думку з приводу озвученої теми. Вони видавали мішечки, що нагадували давні кисети, де замість тютюну глухо вителенькували шість пластмасових жетонів - по два зеленого, жовтого й червоного кольорів. Перший і другий відповідали діаметрально протилежним оцінкам - "за" і "проти". Жовтяки означали вагання й невизначеність. Автор обміняв зелену фішку на привітну усмішку "стюардеси", опинившись серед 58% однодумців.

З власного досвіду знаю, що подібні ток-шоу, схожі одне на одне, мов близнюки, жодного разу не давали відповіді на обговорювану тему. Варто простежити за кількома з них на різних телеканалах, аби всоте пересвідчитися у цьому.

Подібне відчуття втраченого часу не полишало й цього разу, хоча на початку дійства воно вуалювалося якісно влаштованим антуражем, великою кількістю заклопотаних організаторів, телевізійних камер, насуплених охоронців і, що найголовніше, присутністю голови Київської міськдержадміністрації Олександра Попова.

Він, як ніхто інший, розуміє: істина народжується в суперечках, що й висловив у своєму короткому виступі. Загалом же ніде у світі досі немає єдиної думки з приводу концентрації економічного розвитку у столиці, чи більш-менш рівномірного розподілу ресурсів по регіонах. Як не існує однозначного міжнародного досвіду.

Розповідати про суть дебатів, які, до слова, мало нагадували заявлений формат "Оксфордського клубу", немає особливого сенсу. Чи не єдиною думкою, яка врізалася в пам'ять, стала позиція міського голови Вінниці Володимира Гройсмана, який переконаний: в інших містах теж живуть люди, і жити вони хочуть гідно, не гірше за столицю.

"Рядові" знають більше "генералів"

З іншого боку, всі пріоритети розвитку Києва вже виписано у згаданій Стратегії. І розмови хоч і відомих, але надто далеких від проблем столиці людей, від яких її розвиток практично не залежить, створили враження певної мультяшності й відбуття номера. Хоча серед "спікерів", окрім згаданого очільника Вінниці, були і президент Канадського інституту урбаністики, колишній мер міста Гамільтон Фред Ейзенберг, і директор Світового банку в Україні, Білорусі й Молдові Мартін Райзер.

Єдиним, на кого в даному разі варто сподіватися киянам, є нинішній міський керівник, і вони самі. Презентований документ справді заслуговує на увагу, ознайомитися з ним має якомога більше людей. Знайти б лише відповідний формат. А від кількості нинішніх дебатів киянам ні холодно, ні жарко. Цілком вірогідно, що їхньою думкою цікавитимуться хіба що в екстраординарних або дрібних і незначущих випадках. Як це було досі і є нині. А організатори подібних розмовних шоу ставитимуть чергову галочку у фінансових звітах перед керівниками всіляких фондів.

Ось таку практику й слід припинити, замінивши її справжніми, а не бутафорськими, громадськими слуханнями. Де буде чутно голоси саме киян, а не "весільних генералів", які бачать життя крізь тоноване скло персональних автомобілів. А згадані кольорові фішки таки реально вплинуть на рішенні й дії влади, замість припадати пилом у ящику робочого столу.