МЕДИЧНА РЕФОРМА

Головний лікар  Київської міської
клінічної лікарні №1 
Ігор ЧЕРМАК

Чи пробували ви у звичайній міській лікарні записатися на прийом до  доктора медичних наук? А от пацієнти Київської лікарні №1 можуть. У мене загалом склалося враження, що потрапив до наукової установи. А це вже велика перевага для пацієнтів, адже під одним дахом можуть отримати найкваліфікованішу допомогу. Таким враженням ділюсь із головним лікарем Ігорем Чермаком перед початком нашої розмови.

Одним з перших на базі лікарні №1 створено Центр репродуктивного здоров'я. Фото з сайту cfmr.org.ua

— Ігоре Івановичу, то хто надає допомогу вашим пацієнтам?

— У нас працюють 8 докторів і 27 кандидатів медичних наук. Маємо двох лауреатів Державної премії. Сподіваємось, що молодь поповнюватиме ряди науковців.

— І все це без відриву від основної роботи?

— Справжній лікар не лише виконує кимось напрацьовані і перевірені методи, а й сам перебуває в постійному пошуку. Він не може бути байдужим, інертним. Крім того, повинен узагальнювати, робити висновки, пропонувати новації. Особливо, коли наука і техніка відкрили у нашій справі нечувані горизонти. Хто цього не бачить, той відстає.

— Але ж більшість ваших колег скаржаться на перевантаження, брак ліків, коштів, неувагу, падіння престижу професії…

— Щоб цього не було, керівник лікувального закладу повинен забезпечувати нормальну життєдіяльність колективу.

— Як цього досягти в умовах економічної кризи, коли розмов про реформування галузі — греблю гати, а практичних кроків — кіт наплакав?

— Треба не говорити, а працювати. Скажімо, цьогоріч нашій лікарні виповнюється 60 років. Розпочинали з 30 ліжок. Працювало 27 лікарів. Але завдяки старанням моїх попередників щороку щось додавалось. Нині Київська міська клінічна лікарня №1 — багатопрофільний медичний заклад вищої категорії акредитації, обслуговує майже 500 тисяч населення, має сучасну лікувально-діагностичну базу для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.

На базі лікарні створені унікальні клініки та центри з універсальними операційними, де впроваджують високотехнологічні та високоефективні методи діагностики та лікування хворих, налагоджені методи телехірургії, лапароскопії, кріохірургії, радіохірургії, лазерохірургії, де проводяться хірургічні операції без розтину черевної порожнини тощо.

Лікарня оснащена сучасним технічним обладнанням з використанням електронної та ультразвукової апаратури, магнітно-резонансної та комп’ютерної томографії, ДНК-досліджень, ендоскопії, еферентних методів лікування, методів молекулярної біології, імуноферментних методів визначення великого спектру біологічно активних речовин, комп’ютерної обробки даних, системи телемедицини та ін.

Крім стаціонарної допомоги, надаємо лікувально-діагностичну допомогу хворим за направленням сімейних лікарів мережі сімейної медицини, амбулаторно-поліклінічних закладів та ведемо самостійний консультативно-діагностичний прийом громадян України.

— Ваш лікувальний заклад славиться лікувальними центрами. Чому виникла потреба в організації саме таких структур?

— Це дало змогу спеціалізуватися за напрямами, які очолили вчені-практики. Ми першими в Києві започаткували практику, коли відділення лікарні очолюють доктори наук. Не випадково вперше в Україні саме в нас зроблено низку хірургічних операцій найсучаснішими малоінвазивними методами — без скальпеля, крові та ускладнень.

До речі, лікарня є одним з центрів, в якому здійснювалася розробка й клінічна апробація методу електрозварювання живих тканин. Ці роботи відзначені Державною премією. Також пишаємося напрацюваннями з хірургічного лікування цукрового діабету та його ускладнень. Гордістю лікарні став діагностичний центр, до якого входять відділення ендоскопії, функціональної, ультразвукової та променевої діагностики. Центр оснащений найсучаснішим обладнанням вітчизняного й іноземного виробництва.

У 1991 р. на базі відділення гнійної хірургії відкрито міський центр лікування хірургічних ускладнень цукрового діабету. За останні 15 років на базі відділень лікарні також відкрито центри репродуктивного здоров’я, патології стопи, нейро- і офтальмологічний центри, а також центр імунології, який надає допомогу хворим із неспецифічними захворюваннями легень, нирок і проводить імунокорекцію діяльності цих органів.

У відділеннях щорічно виконується понад п’ять тисяч операцій.

За результатами наукових розробок фахівців лікарні щороку виходить друком близько 40 наукових праць.

— Ігоре Івановичу, ви ініціатор благодійної акції «Врятуй життя». В чому її суть, на кого вона розрахована?

— На всіх без винятку. Головна її суть — пробудити громадську думку, активізувати внесок кожного у збереження здоров’я. Візьміть найпростіше. Молода людина без жалю витрачає гроші на будь-що. Коли ж мова заходить про медичне страхування, лише відмахується. Виходить, треба змінювати ментальність людей, виховувати почуття відповідальності за власне здоров’я і прищеплювати вміння та готовність допомагати немічним.

Я завжди обурююсь, коли бачу телесюжети з проханням допомогти тяжкохворим дітям, батьки яких не в змозі оплатити занадто дорогі операції. Уявіть собі почуття матері, на руках якої помирає дитина, врятувати яку можуть тільки гроші. Впевнений, що треба щось міняти в нашій державі, щоб медична допомога стала доступна для всіх — без розподілу на багатих і бідних. До речі, до мене нещодавно звернулися батьки маленької дівчинки, у якої хвороба — гострий лейкоз, страшна, але виліковна. Який же я після цього лікар, якщо розведу руками і запропоную їхати за кордон? Ми що — не в змозі самі рятувати наших дітей? Куба 25 років безкоштовно лікувала українських дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Маленька бідна Куба... Настав час, коли цю проблему треба розв’язувати на державному рівні. А поки що я ініціював благодійну програму «Врятуй життя» і сподіваюсь, що до неї приєднаються небайдужі люди, громадські і благодійні організації.

— Фахівці з усієї України їдуть до вас вивчати досвід. Яким же було здивування колег, коли ви зі столиці поїхали в Комсомольськ знайомитись з організацією там медичної справи. Чому?

— Мене цікавить усе, що дає позитивну віддачу. Чим цікавий досвід колег? Там сімейний лікар обслуговує від півтори до двох тисяч населення. Окрім цього, він є приватним лікарем, має ліцензію приватного підприємця. Заробітну плату такі лікарі отримують згідно з актом виконаних робіт, і їхня зарплатня  вдвічі-втричі більша, ніж бюджетна. Звичайно, за таких умов ми можемо розраховувати на те, що охочих працювати сімейним лікарем буде більше і послуги стануть якіснішими та доступнішими. Треба також глибоко аналізувати роботу лікарняної каси, яка діє в Комсомольську. Там медицина має додаткове фінансування, водночас захищені і пацієнти — людина щомісяця вносить невелику суму, а потім заощаджує на лікуванні. Без сумніву, є сенс впроваджувати подібні моделі у столиці. Тим більше, що в Києві, як і скрізь, дефіцит кадрів.

— Про це говорять на всіх рівнях. А що можна запропонувати для розв’язання проблеми?

— Чому б місту не мати комунальних гуртожитків для лікарів і педагогів? Повірте, якби вони були, кадрова проблема так гостро не стояла б.

— Техніка й технологія, сучасні препарати — все це добре. Але в лікувальній справі головною діючою фігурою залишається лікар. Хто буває в Першій лікарні, звертає увагу на доброзичливість і чуйність персоналу. Як вдається добирати такий колектив?

— Мікроклімат — справа багатьох років. Він тримається на збереженні і примноженні традицій. А тому повторюсь: багато залежить від умов роботи. Якщо вони сприятливі, людина дорожить робочим місцем, прагне вдосконалюватись. Все це в нас є завдяки постійному впровадженню інновацій, у нас цікаво молоді. На роботу беремо лише тих, хто витримає випробувальний термін. Якщо коротко, лікар — не професор, а стан душі. Такі у нас і працюють.

— З висоти 60-річного досвіду лікарні що ви хотіли б побажати пацієнтам?

— Здоров’я. Людина народжується гола й боса. З часом вона всього набуває, в тому числі й хвороб. Їх можна, за правильного способу життя, зменшити, а за потреби лікувати. Це забезпечується. Гірші у нас справи з умовами догляду за немічними. Про це суспільство має подбати. Таке поняття, як милосердя має бути присутнім у щоденному житті.

Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

 

ДОСЬЄ «УК»

Ігор ЧЕРМАК. Народився 1963 року. Доктор медичних наук, магістр права. Заслужений лікар України. З 2008 року — головний лікар Київської міської клінічної лікарні №1. Депутат Дарницької районної в м. Києві ради чотирьох скликань, голова постійної депутатської Комісії з питань соціального захисту та охорони здоров’я. З лютого 2011 р. — голова громадської ради при Дарницькій райдержадміністрації.

 

ПІСЛЯМОВА
 

Як стають лідерами? Ігор Чермак очолив гінекологічне відділення лікарні 2001 року. Реорганізував відділення в спеціалізований Центр репродуктивного здоров’я. А в 2008 році був призначений головним лікарем. З минулого року він голова громадської ради при Дарницькій райдержадміністрації. Поєднання професіоналізму й громадянської активності дає змогу, як мовиться, гори вернути. Зміни на краще відбуваються не лише в лікарні. Ігорю Чермаку вдалося турботу про здоров’я дітей перевести в районі у практичну площину. Його постійне нагадування на засіданнях громадської ради, що могутність держави залежить від здоров’я дітей, приносить бажані плоди. У районі активно впроваджують амбулаторії сімейної медицини. Всі дитячі садочки, які займали орендарі, тепер використовуються за призначенням. Відновлено шкільні басейни.

Давно підмічено: кожна справа людиною ставиться й людиною славиться. А ще — хто хоче мати результат, шукає шляхи розв’язання проблеми, а кому робота байдужа — виправдання провалу. В основі цього — мета, яку людина ставить перед собою. В Першій лікарні дбають про виконання свого обов’язку й покликання. Пацієнт, переступивши поріг лікувального закладу, сподівається на диво. І тут його творять. У лікарні немає особливого фінансування. Просто головний лікар не нарікає на долю, не скаржиться на обставини, а шукає тих, хто може посприяти, аби пацієнти мали в лікарні все потрібне.

Звичайно, приємного в цьому мало. Але дбає він не про себе. Самопожертва Ігоря Івановича та його колег має ще й виховний момент. Люди, які допомагають лікарні, відчувають, що й вони причетні до творення доброї справи. Це спонукає до нових кроків на цьому шляху. А якщо змінюється свідомість, відбувається переорієнтація цінностей, тож, безумовно, матимемо успіхи й в економіці, що позначиться на фінансуванні охорони здоров’я.

А в лікарні розпочинається новий день. Сюди йдуть з надією не лише жителі цього району. Йдуть, бо переконалися: тут їм допоможуть.