ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Остання книжка Андрія Куркова «Форель а` la нежность»
зібрала в Національній парламентській бібліотеці переповнену залу

Валерій СЕРДЮК
для «Урядового кур’єра»

Твір, що дав назву книжці, — невеличкий кулінарний трилер. Його дія відбувається навколо ресторану, шеф-кухар якого зник і ніхто не знає, що з ним трапилося. Привертає увагу повість «Деклассированные». Автор присвятив його Костянтину Вагінову та Андрію Платонову. Як на мене, є також подібність до «Собачого серця» Булгакова… Інтелігент, якому немає місця в новому суспільстві, професор філософії, що несподівано засвоїв виготовлення трун…

Зовнішньому світу нас боятися не варто

До нової книжки також увійшли і понад 40 публіцистичних нарисів: короткі оповідання, подорожні нотатки про Ісландію, Росію, Норвегію, враження від участі автора в автопробігу з Петербурга до Єкатеринбурга тощо. Зокрема, я довідався, що автор ненавидить війну («Я вообще против войны. И против войны старшего поколения с младшим» («О двух Украинах») та насміхається з армійського  безглуздя (повість «Нападение» і розповідь «Время невидимих перемен»). Щиро дивується з того, що інтелектуально багата Україна є водночас кадровою пустелею, бо постачає мізки для інших держав.

З любов’ю й ніжністю він описує наше місто («Сон Киева. Его друзья и враги»), хоч часточка його серця — у Львові («Львовское послевкусие»). Загалом  відчувається, що серце автора — тут, у столиці, на березі Дніпра. Короткі розповіді про відвідання закордону — і знову замилування київськими вуличками…

Книга «Форель а la нежность» цінна тим, що в ній, поруч із вигаданими персонажами є думки самого автора про роки української незалежності, недоліки, негаразди, недоречності. Самозахоплення землі, двомовність, проблеми книгодрукування. Курков, подібно до Олександра Радіщєва, теж проїхався із Петербурга до Москви. Висновок: «В России не любят правил вообще, а правил дорожного движения особенно». Водночас Україна — «страна мирно-хаотическая. И наш хаос может быть опасен только для нас самих. Внешнему миру нас бояться не стоит».

Мій Курков

За Андрієм Курковим я спостерігаю давно. Люблю його за приязнь і вихованість, толерантність та інтелект. Справа не лише в його популярності. Це єдиний сучасний український письменник, який живе на гонорари від своїх видань, а не від зарплати держслужбовця, не пнеться у владу, не вимагає премій, номінацій, не бере участі у політичних шоу, нормально сприймає критику…

У ньому дивовижним чином поєднуються ділові якості з добротою й чуйністю. Він постійно допомагає своїм колегам, на кожному «Книжковому світі» представляє іншого автора, й не одного. Може спілкуватися з будь-якою аудиторією. Довкола нього завжди «зграя» співрозмовників…

Якщо порівняти, скажімо, Куркова й Андруховича, то Курков живе тут, в Києві, і їздить по всьому світу. Андрухович мешкає в Німеччині, звідти критикує кляту владу й час від часу навідується до нас, темних та неписьменних, які не завжди розуміють, навіщо читати вірші під музику… Андрухович потроху стає діаспорою, яка вчить нас жити з-за океану, замість того, щоб допомогти тут…

Андрій Юрійович Курков — етнічний росіянин, який народився у Ленінградській області, повністю інтегрувався в українську культуру й збагачує її, не відгороджується від читачів. Це український російськомовний письменник. Його твори читаються легко, немов вливаються в душу… Курков у новій книжці відгукується на різноманітні проблеми киян: нічні стрітрейсери на Софійській площі, «невидимий мер» Черновецький, зникнення Сінного ринку і закриття невеличкого поштового відділення однаково турбують його.

Безумовно, було б непогано, аби він не лише говорив, а й писав українською… Але тоді це був би вже не він. Адже «раздвоенная личность, как крепко выпивший мужик, может «раздваивать» все остальное вокруг себя, в том числе и страну» («Две Украины»). То чи варто двоїтися, ділити Куркова, прагнучи відповісти на запитання — він наш чи не наш? Наскільки він український? Ось як на це відповідає він сам: «Пускай кто-то считает себя чистокровным украинцем или чистокровным русским, чистокровным русином или гагаузом, но личная чистокровность не должна становиться критерием отбора в политическую партию или на работу» («Как нам обустроить Украину»).

Поза літературою Курков не боїться висловлювати свої думки й відстоювати їх. На початку 2005 року він став персоною нон-грата в Росії. На теренах РФ припинено поширення його книжок, зв’язок з його російським видавництвом «Петербургский писатель» розірвано. Однією з  причин такого явища він називає свої виступи у пресі під час «помаранчевої революції», в яких він давав негативні оцінки щодо офіційної політики Росії та її втручання у хід українських виборів-2004. Курков не дуже цим переймається. Та й навіщо? Його аудиторія — увесь світ.