Міністерство інфраструктури скасувало конкурси з відбору кандидатів на посади керівників найбільших компаній транспортної галузі: Укрзалізниці, аеропортів «Бориспіль» і «Львів».

Підставою для прийняття такого рішення стала постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду за позовом одного з учасників конкурсу щодо визнання протиправними окремих дій Мінінфраструктури під час його проведення. Таким став фінал широко розрекламованого Міністерством інфраструктури конкурсного відбору керівників для стратегічних підприємств транспортної галузі. Фактично майже два місяці чиновники відомства, якщо брати до уваги результат, товкли воду в ступі.

Хотіли як краще?

Чи можна було сподіватися на інший результат? Щоб зрозуміти це, мабуть, варто проаналізувати, так би мовити, історію питання. Адже з самого початку ці конкурси наробили чимало галасу. Почалося з того, що оголошені вони були ввечері 31 грудня 2014 року, а заявки від кандидатів приймали тільки в період свят – до 12 січня. Лише внаслідок збурень громадськості терміни прийому заявок від учасників конкурсного відбору продовжили до 19 січня. А потім майже два місяці чиновники витратили на піар, збір резюме та співбесіди із ймовірними кандидатами. Замість того щоб витратити цей час на реальне наведення порядку в компаніях.

Цікаво, що з самого початку, як зазначає gazeta.ua в статті: «Высших чиновников…выберут на открытом конкурсе?», Мінінфраструктури заявило про безкоштовне залучення до відбору керівників стратегічних підприємств відомих міжнародних консультантів. Однак з’ясувалося, що серед обраних консалтингових компаній лише одна міжнародна, а дві інші виявилися маленькими приватними фірмами з українським корінням. Пізніше журналістам вдалося з’ясувати, що безкоштовні послуги цих фірм не зовсім безкоштовні. Крім того, вирішувати долю транспортної галузі міністерство доручило особам, які не мають ні профільної освіти, ні істотного досвіду роботи в цій галузі.

Оскільки конкурсна комісія у складі тільки таких «міжнародних» консультантів була не зовсім переконливою, до неї ввели і кілька фахівців Мінінфраструктури. Щоправда, серед них знайти тих, хто має досвід роботи, теж непросто. Тож і не дивно, що комісія розробила вельми розмиті вимоги до кандидатів та вкрай сумнівні критерії оцінки. Чи не тому дехто з українських та іноземних експертів вже тоді недвозначно висловлювався, що конкурси – це ширма для прилаштовування «своїх людей» на керівні посади. При цьому ніяких обґрунтованих претензій до роботи чинного на той час керівництва цих стратегічних підприємств міністерство не пред’явило.

Навіщо ж тоді потрібні конкурси? Адже існує законна процедура зміни керівників державних компаній, яка прописана в постанові Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2008 року №777 «Про порядок проведення конкурсного відбору керівників державних суб’єктів господарювання». Відповідно до неї, конкурс на посаду керівника державної компанії проводиться тільки після звільнення чинного керівника та за чіткими критеріями.

Досвід – не потрібний?

Щодо питань, які ставили чиновникам у відбірковий період, відповідь на них була одна: цей конкурс чесний, відкритий і прозорий. Усі інші думки чиновники, відкидали без будь-яких обґрунтувань. При цьому порушення законодавства (нехтування процедурою відбору, яка чітко прописана в згаданій постанові КМУ №777), непрозорість конкурсних вимог та розмиті критерії, вони воліли не коментувати.

У підсумку з 31 грудня по 19 січня надійшло 233 резюме від претендентів на посаду генерального директора Укрзалізниці, 254 – керівників аеропортів «Бориспіль» і «Львів», 190 – генерального директора Укрпошти. За підсумками першого етапу відбору – оцінки кваліфікації і професійних якостей – конкурсна комісія міністерства відібрала так званий довгий список кандидатів, рекомендованих для проведення інтерв’ю з міністром. Тільки щодо Укрзалізниці у цей список увійшло 11 осіб, щодо Укрпошти – 19, щодо аеропортів – 20 претендентів.

Після закінчення першого та другого етапів конкурсів на Мінінфраструктури посипалися нарікання, що відбір проходить непрозоро і упереджено. Імен фахівців, які пройшли відбір від кожної з компаній, не було названо. До того ж, розкрилися факти недопущення за надуманими мотивами до другого і третього етапів конкурсу провідних фахівців галузі, визнаних професіоналами на українському і на світовому рівнях. Зокрема від Укрзалізниці стали відомі прізвища переможців першого етапу. Серед них – Андрій Буковський, Михайло Макаренко, Анатолій Лашко, Сергій Михальчук, Віктор Остапчук, Олексій Кривопішин, Володимир Панкратов та Олександр Малін. Як бачимо, це нинішні або колишні керівники підрозділів компанії. Однак жоден з них чомусь не потрапив у наступний етап конкурсу?

Наша пісня гарна, нова…

Тим часом у Мінінфраструктури і далі відмахувалися від збурень у ЗМІ. Там продовжили співбесіди з фіналістами «довгого списку», в результаті яких було складено «шорт-лист» із трьох кандидатів. У нього від Укрзалізниці увійшли: Євген Ромащин (генеральний директор компанії з виробництва гірничодобувного обладнання Corum Group - холдинг СКМ Ріната Ахметова, громадянин РФ до 2005 року); Деніел Валк (голова представництва компанії Interpipe Віктора Пінчука в США, в Україні працював з 2006 по 2009 рр., до цього працював переважно в Росії, громадянин США); Діна Немирович (з 2010 року – фінансовий директор фармацевтичного підприємства «Фармак», до цього працювала в кількох аудиторських компаніях, де і познайомилася з тодішніми бізнесменами – нинішніми чиновниками міністерства).

Саме цей список міністерство і подало на розгляд номінаційного комітету. До складу останнього ввійшли п’ять міністрів і п’ять представників бізнес-середовища. Державу в ньому представляють: Міністерство фінансів – Наталія Яресько, Міністрерство аграрної політики та продовольства  – Олексій Павленко, Міністерство інфраструктури – Андрій Пивоварський, Міністерство економічного розвитку і торгівлі – Айварас Абромавичус, Міністрерство енергетики та вугільної промисловості  – Володимир Демчишин. Представники бізнес-середовища: директор Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) в Україні Шевкі Аджунер, директор Світового банку у справах України, Білорусі та Молдови Чімяо Фан, регіональний менеджер в Україні та Білорусі Міжнародної фінансової корпорації (IFC) Руфат Алімарданов, український бізнес-омбудсмен Альгірдас Шемета. А очолює номінаційний комітет президент Київської школи економіки, екс-генеральний директор «Крафт Фудс Україна» Юрій Логуш.

Ознайомившись з історією та порядком проведення конкурсу, його фіналістами, номінаційний комітет відхилив подані комісією міністерства кандидатури і рекомендував міністру ще раз поспілкуватися з іншими кандидатами, що не потрапили в «шорт-лист».

Постанова суду поставила крапку в історії зі спробами чиновників, приватних консультантів і олігархів прилаштувати своїх людей на керівництво найбільшими транспортними підприємствами країни. Але чи буде новий конкурс прозорішим від попереднього – час покаже.

Але якщо міністерство прагне змінити не всю транспортну систему, а лише вертикаль її управління, то починати варто, мабуть, із себе: провести відкритий і прозорий конкурс на посади заступників міністра. Тоді, можливо, в галузь прийдуть люди, які вміють і спроможні її реформувати. Якщо ж у міністерстві над цим не замислюються, то, можливо, Кабінет Міністрів України допоможе чиновникам Мінінфраструктури розпочати рух у правильному напрямі.

Іван КРИВОРУЧКО
для «Урядового кур’єра»