Чемпіонка світу
зі східних танців
Катерина Вельменко

На престижних змаганнях World Dance Championship IDF-2011 у  містечку Кастільончелло (Італія), учасниками яких були понад три тисячі професійних танцюристів різних вікових категорій із 26 країн світу, титул чемпіонки світу зі східних танців здобула українка Катерина Вельменко. Авторитетні хореографи в журі, знані у світі як провідні експерти з різних напрямків і стилів, були одностайними: запоріжанка Катерина стала кращою у сольному виконанні танку в стилі Aspany Raks.

За титул їй довелося позмагатися з лідерами в цій царині —  представницями Угорщини, Молдови, Англії, Італії та Хорватії. Конкурентки, згадує Катерина, були досить сильними, але вочевидь  поступилися їй у темпераменті. Вона була дуже щасливою, коли під час нагородження прозвучало її ім’я, назва рідного міста — Запоріжжя і країни — Україна, а багатотисячна публіка вибухнула оваціями.

Тепер їй пропонують вигідні контракти на виступи в Омані і Саудівській Аравії, з сольниками вона об’їздила півсвіту. А головним своїм досягненням Катерина вважає уроки кращих викладачів світу в Британській академії танцю: вона стала студенткою філії цього престижного закладу в Дубаї і самостійно оплачує своє навчання.

— Катерино, доля українських танцівниць в арабських країнах найчастіше незавидна. Чим зумовлений твій успіх і з чого все почалося?

— Вперше я ознайомилася зі східними танцями вже в університеті. Одного разу моя одногрупниця провела для нас на уроці фізкультури пробне тренування. Я настільки захопилася, що стала підшукувати групу для регулярних занять. Але професійною танцівницею стала не відразу. Працюючи після закінчення університету менеджером з персоналу, східними танцями займалася для себе. Досягнувши в них певної досконалості, стала сама вести такі групи. Загалом викладала східні танці з п’ятого курсу і до 2009 року.

Коли через світову економічну кризу розвалився проект, в якому була задіяна, зрозуміла, що треба щось змінювати у своєму житті. Вирішила: якщо вже виходити на професійну сцену, одразу з престижним контрактом, а таким у наших колах вважається офіційна робота в п’ятизірковому готелі в арабських країнах. Крім того, що там пристойна оплата і відповідне шанобливе ставлення, проживаючи серед етнічних носіїв культури, насичуєшся нею, розумієш стиль, переймаєшся оригінальною манерою виконання танців. Я стала шукати імпресаріо, агента, який підбирає виконавців у розважальні програми для відповідних готелів. І незабаром отримала запрошення.

Костюм у Катерини  — справжній витвір мистецтва. Фото з архіву Катерини ВЕЛЬМЕНКО

— Не страшно було вперше вирушати до арабської країни?

— Страшнувато. В університеті я працювала над темою «Торгівля людьми», тому про всі небезпеки працевлаштування за кордоном була добре обізнана завчасно. Тому й не хапалася за першу ліпшу  пропозицію. Шукала пристойного агента з хорошою репутацією. Щоб привернути увагу такого імпресаріо, готувала серйозну програму, портфоліо з фото- та відеоматеріалами. Коли знайшла такого агента і запропонувала напрацьоване, спочатку мені відмовили. Ці люди дуже дорожать своєю репутацією, щоб пропонувати п’ятизірковим готелям нікому не відомих виконавців. Та я не впадала у відчай. І незабаром у мене все склалося якнайкраще. Вважаю, більшість наших дівчат потрапляють у халепу саме тому, що заглушують у собі почуття самозбереження надією на швидкий і легкий заробіток. Вони закривають очі на очевидне: гарненьке личко і хороша фігура не гарантують престижного контракту, якщо професійно танцівниця нікудишня.

Коли претендентка на контракт знає про східні танці лише дещо, її чекає незавидна доля: на роботу за кордон таку дівчину запросить не чистий на руку агент, причому вид її діяльності цілком відповідатиме низькопробному готелю. Але бу?ває, що й висококласні танцівниці нехтують елементарними правилами безпеки, вважаючи: нехай недорогий готель і низький заробіток, зате все-таки краще, ніж нічого. І цим самі суттєво понижують свій рейтинг.

Через те, що українки нерозбірливі при виборі місця роботи, в арабських країнах вони котируються не дуже високо. Саме тому часто мені  доводилося називатися полячкою, щоб отримати престижне місце. Дівчата з Бразилії, які до східних танців мають таке ж відношення, як і європейки, на відміну від нас, ніколи не працюватимуть у низькопробному готелі за мізерну плату. Тому скрізь за ту ж роботу їм платять значно більше, ніж нам. А між тим українські танцівниці навіть етнічним носіям східної культури ще фору дадуть — у виконавській майстерності нам немає рівних, та ще б навчитися гідно себе цінувати!

— Що б ти порадила нашим дівчатам, які прагнуть потрапити в готельний шоу-бізнес за кордоном?

— Ретельно вибирати імпресаріо, не полінуватися розпитати про нього колег по цеху. Якщо він з хорошою репутацією, його знатимуть чимало авторитетних експертів та іменитих виконавців. Довіряйте лише перевіреним рекомендаціям. Ніколи не погоджуйтесь на пропозиції людини, про яку ніхто не знає, — це може виявитися не тільки руйнівним для кар’єри, а часто і дуже небезпечним для життя.

— Чим саме приваблюють східні танці?

— Я пропагую естетику танцю — його особливу пластику, унікальну сценографію, самобутню філософію. Для необізнаних східні танці — узагальнена назва, та вони діляться на арабські, єгипетські, індійські, китайські, японські. Мене цікавить культура Близького Сходу, його  філософія. Зазвичай люди вважають, що східні танці — це «танок живота» із максимальним оголенням танцівниці. Насправді східні жінки, зокрема в арабських країнах, максимально ховають своє тіло від сторонніх очей. У моєму сценічному гардеробі кілька відвертих костюмів, але вони — тільки для шоу. Для серйозної роботи — розкішні, втім, пристойні наряди.

— Хто шиє тобі сценічні костюми?

— У Запоріжжі співпрацюю з талановитою дизайнеркою одягу Русланою Семеновою, яка має власне ательє. Зазвичай окреслюю їй ескіз майбутнього костюма, ідеї для якого знаходжу під час своїх турне до країн Близького Сходу, а вона вже долучає власну фантазію і, врешті, виходить справжній витвір мистецтва.

— Не лякає висока конкуренція на ринку шоу-бізнесу, казала ж, що на конкурсі суперниці на п’яти наступали?

— Конкуренції не боюся, навпаки, вона для мене додатковий стимул для подальшого самовдосконалення.

— Що ще хочеш реалізувати?

— Я вже здобула найвищий титул — чемпіонки світу. Не бачу сенсу його подвоювати чи потроювати, тобто знову виборювати, зокрема,  цього року на змаганнях, які Міжнародна федерація танцю (IDF) планує проводити у Сполучених Штатах Америки, або в подальших аналогічних конкурсах. Та й не збираюсь зупинятися на досягнутому, бо прагну глибиннішої спеціалізації.

Тому планую завершити навчання в академії танцю, а також братиму приватні уроки у визнаних майстрів  з арабського світу, хоч це й дорого коштуватиме. У перспективі, коли завершу сольну кар’єру і повернуся на Батьківщину, відкрию власну школу. А допоки виступатиму з високоякісними шоу.

Наталя ЗВОРИГІНА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Катерина ВЕЛЬМЕНКО. Народилася 27 листопада 1985 року в місті Нікополі Дніпропетровської області. Закінчила факультет соціології та  управління Запорізького національного університету. Працювала менеджером з персоналу у приватному медіа-проекті. Нині — професійна виконавиця східних танців.