ПРOПOЗИЦІЯ

Що допоможе розв'язати проблему пенсійного забезпечення

Найближчим часом Верховна Рада розгляне доленосні для нашого народу законопроекти "Про ринок землі" та "Про пенсійну реформу". Це викликає у селян справедливу тривогу: люди чудово розуміють, що сьогодні неважко зібрати 300 депутатських голосів і скасувати мораторій на продаж сільськогосподарських земель. А що ж далі?

Пошук відповіді на це питання й змушує бити у всі дзвони.

За логікою, тільки-но ринок землі отримає "зелене світло", до краю зубожілі селяни або спадкоємці померлих власників паїв навперебій кинуться продавати їх. Адже чимало власників паїв - самотні старі люди, яким треба вижити. А багатьом спадкоємцям земля взагалі не потрібна, вони на ній не працювали і працювати не будуть.

Такою ситуацією, безумовно, скористаються спритні ділки, чимало з яких нажили капітал нечесним шляхом. З рук первинного землевласника - селянина - земля вислизне, як вуж, не порятувавши його від убогості й безвиході. І на селі з'явиться новий клас - клас безземельної голоти, в якого вже нічого не залишиться. Утвориться нова спільність - народ, який тимчасово проживає уже не на своїй, а на чужій землі. До речі, поки земля ще не стала товаром, великий капітал робить усе можливе, щоб господарювати на ній селянинові було невигідно.

Я з 1971 року очолюю дослідне господарство "Тучинське" на Рівненщині і вважаю, що мої міркування не будуть зайвими для тих, хто наважується на такі доленосні рішення. Твердо переконаний: землю повинна мати право купувати тільки держава і тільки через Державний земельний банк. Напрошується питання: де взяти гроші? Держава може купувати землю з виплатою її вартості по роках: 5-10-15-20-50 років. Куплену землю через названий банк вона тут же здає в оренду громадянам України, які прагнуть на ній працювати. Вважаю, що це єдиний правильний шлях зберегти Україну як незалежну державу, бо унеможливить будь-які спекуляції з землею, яка залишиться державною власністю України. Наприклад, в Англії сьогодні 93% земель сільгосппризначення у власності держави, в Ізраїлі - понад 90%, у Франції й Німеччині - 67 %, у США - до 70%, хоча після Другої світової війни було лише 3%. Отже, велосипед ми, власне кажучи, не винаходимо: цією дорогою іде цивілізований світ.

Є й другий ринковий варіант, коли земля продаватиметься у приватні руки. Селяни не зможуть її купити, бо в них нема грошей. Отож у цьому випадку землю через підставних осіб скупить великий капітал, причому, за символічну ціну. У засобах масової інформації озвучується різна вартість гектара української землі: від 4 до 12 тисяч гривень. Як на мене, це просто глум! Наші прадіди визначали ціну землі дуже простим, але найсправедливішим методом: брали середню врожайність гектара, множили на 100 років, - і сьогоднішня ціна врожаю за 100 років становила вартість землі. Нехай умовний гектар поля дає по 20 центнерів пшениці. За 100 років він дасть 200 тонн. Сьогодні ціна тонни пшениці 2 тисячі гривень, відповідно 200 тонн коштують 400 тисяч гривень. Оце і буде справедлива ціна. Але ж в Україні є області, де одержують по 40-60 центнерів урожаю і більше. Відповідно, й ціна гектара такої землі повинна бути вдвічі-втричі вищою - а це понад мільйон гривень!

Чи не забагато? Ні! Євросоюз для своїх фермерів щороку видає по 1200 доларів дотації на кожен гектар ріллі. Тобто, за 100 років фермер там лише дотацій одержить 120 тис. доларів -понад мільйон гривень! Так цінується гектар землі у світі. І ціна ця буде щороку зростати, бо кількість земель сільгосппризначення зменшується, а кількість населення -зростає. Земля купується не на 15-20 років, а назавжди. Це не фабрика і не завод, який можна модернізувати за викликом часу. Земля - вічна.

Різницю між вартістю гектара землі, яку нині пропонують нам ЗМІ, та її фактичною ціною повинна взяти держава як податок і спрямувати його до Пенсійного фонду. Законом потрібно визначити ще один момент: покупець, окрім відповідної грошової суми за певну кількість гектарів землі, сплачує ще й податок до Пенсійного фонду в дво- чотирикратному розмірі договірної ціни кожного придбаного гектара.

Це унікальна, єдина можливість, коли при прийнятті Закону "Про ринок землі" влада одночасно може розв'язати проблеми пенсійного забезпечення городян і селян не за рахунок держави, а за рахунок великого капіталу! Іншої можливості поповнити Пенсійний фонд і істотно збільшити розміри пенсій для уряду не буде. Тому гріх було б нею не скористатися.

Та є певні перестороги. Хто буде продавати землю сьогодні? Це власники земельних паїв, яких, до речі, щороку стає менше. Якщо ж землю продаватимуть спадкоємці - діти, внуки, правнуки, котрі ніколи на ній не працювали, - вони повинні платити податок до Пенсійного фонду. Приміром, діти власника паю - 20-25 %, онуки - 30-40%, правнуки та інші спадкоємці - 50 і більше. І це теж повинно бути відображено в законі "Про ринок землі": тоді виграє весь наш народ.

Його проектом уже передбачено, що право на купівлю землі матимуть лише громадяни України. Це правильно. Але ж землю купуватимуть й іноземні фірми через підставних осіб. Ці особи тут же напишуть заповіт, щоб після їхньої смерті землю по спадковості передати якомусь родичу десятого коліна, що проживає за кордоном. У таких випадках закордонний спадкоємець повинен сплатити податок до Пенсійного фонду України не менше, ніж вартість врожаю, помножена на 200-300 років

Словом, приймаючи цей справді доленосний для України закон, ми повинні, як кажуть у народі, сім разів відміряти. Щоб, коли вже наважимося відрізати, не образити свій роботящий народ. І не ввійти в історію як творці класу безземельників.


Микола ЗІНЧУК,
 директор дослідного господарства "Тучинське"
Гощанського району Рівненщини, заслужений
працівник сільського господарства України,
почесний академік УААН.