Міський громадський електротранспорт — це та частина нашого життя, де всі соціально рівні, одне слово, пасажири. Якщо у тролейбусі сидіння дрижить, не слід цим перейматися, бо ви тут тимчасовий, та й трусить ним лише тоді, коли під підлогою калатає якась залізяка, що її хтось не прикріпив. Хто? Такі, як ми. Ліпше зосередитися на виховній функції громадського транспорту.

Чому з часу незалежності мусимо боротися з негараздами, а влада міцно тримається за крісло? Не тому, що любимо гречку, а тому, що «начальники» трамваями і тролейбусами не їздять. Якби вони ними користувалися, то навчилися б поступатися місцем і кирпу не гнути.

Культуру поведінки у громадському транспорті ми значно підняли. Щоправда, іноді буває всяке. Наприклад, якийсь пасажир, заморочений на інтелекті, зауважив жінці-кондуктору, мовляв, ще Булгаков специфічно відгукувався про працю кондукторів трамвая. Невже треба читати «Майстера і Маргариту», щоб чемно сплатити за проїзд?

Праця кондуктора дуже важка, особливо влітку в години пік. Попри це, професія кондуктора живуча, а ще це своєрідний соціальний барометр.

В останній радянський період їх майже не було. Пасажири купували квитки на зупинках у кіосках, а в салонах були компостери. Кондуктори повернулися у часи незалежності.

Яка система оплати зручна й економічно вигідна? Нова! До слова, у нашій країні розмір оплати не стимулює розвитку галузі, це компроміс між низьким рівнем життя і потребою забезпечити перевезення. Цікаво, чому в маршрутках кондукторів немає? Тому що вони приватні, а трамваї і тролейбуси ніби належать усім нам.

У вінницькому міському громадському електротранспорті, який традиційно справно працює, встановлюють прилади для оплати за проїзд електронною карткою. Це зумовлено тим, що Вінниця позицінує себе європейським містом, і ситуацією на ринку праці.

У місті відкрилися кілька нових заводів, а людина шукає, де їй краще. Тому спочатку кондукторів не стало на другорядних маршрутах, а тепер загалом картина розмита. Відразу було дивно і незручно, особливо коли з валізами заходив у другий вагон трамвая і мав обрати, йти з речами до кабіни водія, щоб сплатити, чи краще нехай штраф. Зрештою кмітливі й практичні вінничани пристосувалися до ситуації: передають гроші, а водій трамвая чи тролейбуса працює руками, очима і мізками не гірше за водія марштрутки.

Кілька місяців тому кроком уперед стала можливість сплатити за проїзд із мобільного телефона. Цим часто користуються, однак з’явилися просунуті «зайці».

Коли зайшли контролери, я завчасно дістав квиток, а сусід на сидінні бавився смартфоном. «Що? Квиток? Зараз сплачу», — сказав він спокійно контролерові. Кілька разів натиснув на клавіші, й на екрані висвітився квиток.

«Ви що, не знаєте, що у присутності контролера квиток не можна купувати? Я викличу поліцію», — зауважив перевіряльник. «Конфлікт вичерпано», — безапеляційно відповів юнак. Контролер кілька хвилин гнав хвилю з надією достукатися до сумління «зайця», але пішов ні з чим. Із цього я зрозумів, що контроль безсилий проти доказової оперативності смартфона навіть у суді.

Звернув увагу, що що окремі пасажири гроші водієві дають, а квиток забувають узяти. Або на своїй зупинці ніби ненароком покладуть квиток кондукторові на сумку. Щира солідарність бідних чи калька з поведінки багатіїв, у яких пропорції щирості більші й ширші?

Кажуть, що у Чехії вже ходять трамваї з кондиціонерами в салонах. Якщо у людей є, то й у нас буде. Коли? Вирішуємо питання забезпечення перевезень, модернізації рухомого складу. А потім будуть і кондиціонери, і дієве розуміння, що головне — не лише щоб воно (будь-що) їздило за графіком, а щоб при цьому не завдавало шкоди навколишньому середовищу.

Тим часом Європа предметно переймається критичним мисленням. У деяких великих містах упроваджують символічну плату за проїзд в електричному міському громадському транспорті, щоб жителі без нагальної потреби не користувалися власними автомобілями, які забруднюють довкілля. Заохочують велосипедний рух як здоровий спосіб життя і відповідальне ставлення до місцевості.

Днями приятель, який вернувся з Відня, запевнив, що там чи не все місто на велосипедах. І якщо взяв двоколісний в одному пункті прокату, можна залишити в іншому. Зручно й тим, що перша година прокату безплатна. Немає на цю годину наших інтелектуалів? Та власних практично і перспективно мислячих у них достатньо: основне — посадити на велосипед, і буде суспільний рух уперед. Це бідні живуть політикою, а в заможних країнах дбають про тіло й душу.

Цікаво: чи багато наших співвітчизників середнього віку готові безплатно скористатися велосипедом? Мабуть, більшість надасть перевагу громадському транспорту, хоч за послугу викладе кілька гривень. Як мислимо, так і живемо.