30 вересня традиційно відзначаємо Всеукраїнський день бібліотек. За дослідженням Центру Разумкова, проведеним наприкінці 2019 року, книжки за затребуваністю в українців опинилися на п’ятому місці — ніколи не читають 36% наших співгромадян. А з тих, для кого книжка важлива, 15% беруть їх у публічних бібліотеках. До речі, електронні книжки читають щодня 4% українців.

В інтернеті час від часу виникають суперечки про діяльність бібліотек. Але той, хто відвідує їх регулярно, розуміє, наскільки важливе функціонування їх у столиці чи в місті або селищі, де не працюють заклади культури. Тож бібліотекарі за маленьку зарплату виконують роботу педагогів, соціологів, психологів і навіть політологів. У період реформи з децентралізації вони очікують від електорату обрання депутатів, які розуміються на культурі та освіті й не зазіхатимуть на площі бібліотек, розташованих у комерційно привабливих місцях.

На моє наївне запитання «Чому ви користуєтеся послугами бібліотеки?» відповіли читачі.

Андрій Костюченко, член Міжнародної асоціації письменників з 2001 року і Міжнародної федерації журналістів. Його твори друкували в 71 виданні, м. Київ:

«Люблю читати паперові книжки. Мені бібліотека потрібна для зустрічей із читачами. Останнім часом провів їх майже 20. У бібліотеках працюю над статтями, зустрічаюсь із друзями, беру книжки і для дружини, яка ковтає детективи. За період карантину істотно збільшилася кількість відвідувачів. Абонемент безплатний. Зараз читаю Михайла Анчарова, Пера Лагерквіста і Ліну Костенко».

Віра Марченко, пенсіонерка. Освіта середня, м. Новгород-Сіверський:

«Для мене бібліотека — це потреба душі. Читаю переважно про дивовижі світу, але такої літератури недостатньо. Книжок купувати ніде та й не можу, бо дорого, а бібліотека безплатна. У читальні зали ходять здебільшого пенсіонери, яким не вистачає спілкування. Там вони знаходять однодумців і розраду, бо сидіння перед телевізором їх не задовольняє. У бібліотеках відбуваються різні заходи, але вони формально-бутафорські.

У нашому місті три бібліотеки. Орієнтовно відвідую їх раз на два тижні, беру по шість книжок, але не всі дочитую.

У мене дві доньки і четверо онуків. Вони не дуже читають, хіба дев’ятикласниця Катруся, яка надає перевагу електронним книжкам».

В останній гетьманській столиці Глухові функціонує одна із трьох найстаріших бібліотек України. Вона стала інформаційно-культурним центром, де задовольняють потреби людей у творчості, відпочинку, здобутті знань і вмінь у майстер-класах. Там зберігають книжку з назвою, яка обґрунтовує 230-річчя бібліотеки «Матеріали для географії і статистики Росії, зібрані офіцерами генерального штабу. Чернігівська губернія». Її видано у Санкт-Петербурзі 1863 року. На сторінці 501 зазначено, що глухівську бібліотеку засновано 1790-го в повітовому училищі, у ній 580 назв книжок — 1281 том, а на її утримання надано 42 рублі 85 копійок.

Нині найстаріша книжка у її фондах — «Історія Малої Росії» Дмитра Бантиша-Каменського, ви-дана в Москві 1830 року. Читали ці книжки тільки службовці, відвідування було платним. Нині річний абонемент у Глухові коштує 5 гривень. Для порівняння: коли в Білій Церкві закрили на карантин читальні зали з комп’ютерами з річним абонементом 10 гривень, поновили роботу комерційні комп’ютері клуби, де година роботи коштує 15 гривень.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»

КОМЕНТАР

«Ми виконуємо більш ніж 20 бібліотечних послуг»

Тамара ПРИВАЛОВА,
директорка комунального закладу
«Глухівська центральна районна бібліотека»:

— 1969 року бібліотеку помістили на першому поверсі хрущовки в центрі міста. До речі, стоїть вона на місці Троїцького собору часів Терещенків, який, попри протести зокрема і Олеся Гончара, з надзусиллями зруйнували наприкінці 1960-х. До того бібліотека була в історичній будівлі поміщика Лютого, де нині дитяча бібліотека. Деякі юні читачі це використовують: після години роботи в одному читальному залі перебігають в інший.

У роки нацистської окупації знищили всі радянські книжки із книгозбірень, окрім класики. Районна бібліотека після визволення міста поновила роботу 1943 року.

Нині в нас 50—80 користувачів за день Під час карантину багато людей залишилися без роботи, і кількість читачів зросла. Для запобігання Covid-19 книжки, здані читачами, тримають два тижні в темних мішках.

Бібліотека стала культурним центром з виставками декоративного мистецтва, зустрічами з місцевими і столичними літераторами, творчими вечорами, презентаціями. Серед її здобутків — виграш у двох конкурсах, завдяки яким отримали 10 комп’ютерів для районної бібліотеки і 15 для сільських. У бібліотеці — єдиній в Сумській області представлено факсимільні видання Реймського ХІ століття, Холмського — ХІІІ, Лавришівського ХІV, Євангелій видавництва «Горобець», виданих у межах проєкту «Повертаємо культурну спадщину в Україну». На презентації був присутній міський голова Мішель Терещенко.

Серед проблем — комп’ютеризація бібліотечних процесів, які до нашого райцентру ще не дійшли, нестача коштів на осучаснення приміщення, хоч є підтримка району й міста, сподіваюся на лояльність міської територіальної громади. Уже нема проблем з новими надходженнями в межах державної і обласної програм. Самі купуємо книжки, і автори дарують.

Та книжок ніколи не буває багато. І в мене вдома є невеличка бібліотека. Зараз читаю: «Доцю» про події на Донбасі Тамари Горіха Зерня, яка стала переможницею книги року Бі-бі-сі». Вона наша землячка і приїжджала до нас.

Про діяльність бібліотеки можна дізнатися в інтернеті. Читачі цікавляться здебільшого художньою літературою — історичною, детективами, життєвими історіями кохання, книжками з рибальства та бджільництва, літературою про визначних особистостей, серед яких є вихідці із Глухівщини.

На жаль, маленькі зарплати працівників бібліотек — до 5 тисяч за 10 років стажу — не відповідають навантаженню, бо ми виконуємо більш ніж 20 бібліотечних послуг. Під час карантину пропонували книжки навіть на пляжі.

У майже 30-тисячному місті вісім бібліотек: у школах, університеті, ПТУ, лікарні. У нас зручне розташуванням, наш заклад затребуваний. Його ще більше відвідуватимуть, коли оновимо локації для різного віку, щоб була соціальна кав’ярня з музикою для різних соціокультурних заходів.

Системи, що складалися останніми десятиліттями, руйнуються зі створенням ОТГ: змінюються категорії й робота методичних центрів. Вважаю, що Кабмін повинен змінити вимоги до користувачів бібліотек і нашого навантаження іншою роботою. Бажано, щоб Міністерство культури переглянуло тарифні розряди керівників бібліотечних закладів і посадові оклади. Надбавку слід закладати в посадові оклади. Цього хочуть бібліотечні працівники всієї України. Вітаю їх із професійним святом і дякую за самовіддану працю на благо містян.