СИТУАЦІЯ

На Сумському НВО імені Фрунзе спалахнув конфлікт між акціонерами, який на руку закордонним конкурентам і пагубний для підприємства. В його причинах розбирався кореспондент «УК»

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»
Київ — Суми — Київ

Чи не найтривожніше у ситуації, про яку йтиметься, — намагання однієї зі сторін втягнути у конфлікт колектив. Це, звичайно, може принести його ініціаторам додаткові дивіденди, але працівникам об’єднання — нові проблеми. По суті, людей, користуючись їх необізнаністю в економічних нюансах та використовуючи популістські заклики й обіцянки, намагаються перетворити в знаряддя руйнації виробництва, яке є головним фінансовим джерелом забезпечення їхніх життєвих потреб. Та чи не найгірше, що  головним, так би мовити, механізмом розкручування подій, що дестабілізують роботу Сумського науково-виробничого НВО імені Фрунзе, став… президент цього підприємства. На запитання: «Чому та кому це вигідно?», спробуємо відповісти в ході аналізу подій і фактів, що передували нинішнім.

Продукція сумських машинобудівників користується попитом майже у 40 країнах світу. Фото з сайту rama.com.ua

Сплатив, не сплатив…  

У послужному списку Володимира Лук’яненка понад 30 років керівної роботи на Сумському НВО імені Фрунзе. Про це він час від часу нагадує під час спілкування з журналістами, як і про свої нагороди та заслуги. Проте є питання, на які він узагалі уникає прямої конкретної відповіді. В цьому мали змогу переконатися журналісти під час прес-конференції минулого тижня. До речі, завдяки їй відпала потреба спілкуватися з Володимиром  Матвійовичем безпосередньо в автора цього матеріалу, оскільки почути більше, ніж він сказав під час цього публічного заходу, навряд чи вдалося б. Адже навіть кількаразові спроби представників ЗМІ дізнатися, як він з директора державного підприємства перетворився на власника другого за величиною пакета акцій НВО, успіхом так і не увінчалися. Він лише розповів про легальне походження 7% цінних паперів, одержаних, за його словами,  від держави під час акціонування НВО. Щодо решти, сумарна кількість яких  разів у п’ять перевищує озвучену цифру, то це, як кажуть, покрито туманом.

Але якщо небажання назвати суму коштів, одержаних від продажу частини своїх акцій власнику «Смарт-Холдингу» Вадиму Новинському, ще можна якось пояснити, то наступне — аж ніяк. Мається на увазі відповідь на запитання стосовно того, чи сплатив він податки з одержаного прибутку. Судячи з емоційного спічу на кшталт «сплатив не сплатив, не про те питаєте», поповнення державної казни для Володимира Матвійовича, очевидно, не є пріоритетом. Але з’ясовувати останнє повинні податківці, журналістів же цікавило, з яких саме пір «прозрів» президент об’єднання — до чи після продажу частини своїх акцій. Під «прозрінням» маються на увазі його публічні виступи з різкою, найчастіше неконструктивною критикою дій керівництва НВО, нічим не підтверджені звинувачення на адресу другого акціонера, який володіє найбільшим пакетом акцій підприємства, поширення абсурдних даних про роботу самого об’єднання.  Однак представники ЗМІ не звернули уваги на одну важливу деталь: майже зневажливу оцінку перспектив НВО імені Фрунзе та запал, з яким Володимир Матвійович розповідав про досягнення російського  «Гідромашсервісу» — одного з головних конкурентів сумських машинобудівників.  Більше того, якби вони проаналізували не лише публічні висловлювання, а й конкретні дії президента об’єднання, то змогли б побачити, наскільки одне не пов’язується з іншим. Й переконатися, що запевненнями про вболівання за долю трудового колективу, як і благими намірами, дорогу вимощують, мабуть, усі знають куди.

Дорогий президент

Отже, почнемо з того, чи завжди слова підкріплені конкретними справами. Для цього не обов’язково копатися в архівах, можна просто проаналізувати події, що відбувалися на підприємстві вже цього року. Так, чотири місяці тому  в канцелярії  публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання імені Фрунзе» зареєстрували заяви про дострокове припинення повноважень  від чотирьох членів наглядової ради.  Для людей, які не знають нюансів роботи акціонерного товариства,  цей факт ні про що не говорить, а для підприємства  несподіваний «сюжет» став фактично початком блокування його роботи. Річ у тім, що наглядова рада вважається легітимною, якщо в її складі не менш як семеро осіб. Оскільки ж свої повноваження припинило чотири з дев’яти її членів, то в такому складі вона не може ухвалювати рішень, закріплених за нею статутом. А це широкі повноваження у фінансово-кредитних та поточних  питаннях роботи підприємства. Тому параліч роботи наглядового органу загалом негативно позначився на всій фінансово-господарській діяльності об’єднання зокрема і його колективу загалом.

Звичайно, на такий крок «втікачі» з наглядової ради пішли не спонтанно, і це підтвердив Володимир Лук’яненко в ході згадуваної вже прес-конференції. Мовляв, так вирішили поставити на місце того, хто, маючи найбільший пакет акцій, не зважає на думку інших акціонерів. Аргументація більш ніж сумнівна, коли врахувати, що й загальні збори акціонерів у квітні не відбулися через відсутність кворуму. Зокрема через неучасть у них одного з найголовніших акціонерів і водночас президента об’єднання Володимира Лук’яненка та представників «Смарт-Холдингу». Це при тому, що саме до компетенції загальних зборів віднесено прийняття рішення про спрямування коштів із прибутку на модернізацію виробництва, преміювання працівників підприємства тощо. Однак понад 290 мільйонів гривень замість того, щоб поліпшити фінансове становище об’єднання та добробут трудового колективу, так і залишилися не розподіленими. Отже, в цьому випадку поставили на місце вже не одну особу, а весь колектив. Чи не правда, дивне вболівання за підприємство з боку Володимира Матвійовича?

І ще одне. Окрім версії конфронтації, озвученої Володимиром Лук’яненком, існує ще одна, в основі якої, начебто, його особиста образа на нинішнє керівництво НВО. Про неї він не говорив прямо, але обурювався тим, що нинішній генеральний директор, на вимогу голови наглядової ради, пише йому листи з проханням надати звіт про те, що зроблено для підприємства за п’ять років президентства.

Щиро кажучи, раніше вважав що це функція президента суто представницька для одного з найбільших акціонерів. Але, якщо вимагають звіт, то тут, очевидно, вже йдеться, так би мовити, про коефіцієнт корисної дії. Тобто про співставлення затрачених на конкретну особу коштів і їх віддачу. Проте дізнатися офіційним шляхом, скільки ж  іде на утримання президента та його апарат, не вдалося. В адміністрації підприємства послалися на комерційну таємницю, хоча сам Володимир Матвійович у своїх публічних виступах не раз її порушував. Тож довелося шукати обхідні шляхи здобуття інформації.

Зіставлення одержаних із кількох джерел даних та виведена з них середня сума, щиро кажучи, шокувала. І не стільки тим, що утримання президента та його «свити» обходиться підприємству більш ніж 10 мільйонами гривень на рік. Парадокс в іншому: ця сума дорівнює понад половині коштів, які виділяють на соціальні потреби всього 12-тисячного колективу. Воістину,  дорогий президент в об’єднанні!

Враховуючи, що Володимиру Матвійовичу цього року відмовили у фінансуванні всього апарату через небажання звітувати про свою п’ятирічну діяльність на посаді президента, то особиста образа могла стати першопричиною початку «бойових» дій проти нинішнього керівництва та дискредитації роботи підприємства. У свою чергу представники акціонера, який володіє найбільшим пакетом акцій, мають теж підстави сприймати діяльність Володимира Лук’яненка з певними засторогами. І не лише через його останні публічні виступи… 

Що за ширмою конфлікту?

У матеріалі вже згадувався  російський холдинг «Гідромашсервіс» (ГМС). За словами генерального директора  НВО імені Фрунзе Олексія Цимбала нині  ця структура — один з головних конкурентів сумських машинобудівників на ринку насосного та компресорного обладнання. «Останнім часом ми брали участь у понад 10 тендерах, де нашим основним суперником була компанія ГМС. Найвідчутніша для нас конкуренція за проект «Ямал-Газ» вартістю понад 200 мільйонів доларів. Нині ми боремося ще за чотири дуже солідні замовлення, і знову наш головний конкурент — ГМС», — зазначив Олексій Юрійович.

Для того, щоб зрозуміти, чому російська компанія на слуху в сумських машинобудівників, варто зробити невеликий екскурс у недалеке минуле, скориставшись публікацією в російському журналі «Эксперт».  У ній зокрема зазначено: «Справжній прорив «Гідромашсервіс» зробив із появою нового акціонера — Володимира Лук’яненка-молодшого… Справу вибудовування власного насособудівного холдингу, але вже в Росії, продовжив Володимир Лук’яненко-молодший, який спершу представляв інтереси НВО в РФ. Лук’яненко-молодший ввійшов в акціонерний капітал у 2005 році. Мабуть, не випадково того ж року «Гідромашсервіс» зумів консолідувати контрольний пакет акцій сумського «Насосенергомашу»...

А продовженням цієї історії стало те, що через два роки ще два підприємства,  пов’язаних з НВО імені Фрунзе, а разом із ними і дослідно-конструкторська база перейшли під контроль росіян. Після того, як ГМС торік купив завод «Казанькомпресормаш», він почав претендувати на головну роль у російському нафтогазовому машинобудуванні та став основним конкурентом НВО імені Фрунзе.

Тепер звернемо увагу на одну цікаву деталь: фінансові результати роботи  «Гідромашсервісу» завдяки «поглинанню» доброго десятка підприємств у кілька разів вищі, ніж у сумчан. А його син, за словами Володимира Матвійовича, має до 30% акцій ГМС, що у фінансовому еквіваленті значно більше, ніж прибуток усіх акціонерів  сумського НВО. Чи не виникає перед Володимиром Лук’яненком дилема — конкурувати з сином, або навпаки — допомагати йому. Очевидно,  над цим задумалися і на НВО імені Фрунзе, коли почали з незрозумілих причин поступатися на тендерах російським машинобудівникам. На додачу уявімо, що президент і акціонер НВО віддасть акції, що в нього залишилися, своєму синові. Мабуть, саме тоді можна буде побоюватися спроб рейдерського захоплення НВО. Але аж ніяк не сьогодні, коли Володимир Матвійович  намагається звинуватити у цьому найбільшого акціонера підприємства. Адже класика рейдерства полягає в тому, що акціонер із найменшим відсотком акцій через суди, корупційні зв’язки і схеми намагається довести підприємство до банкрутства, щоб потім забрати його за безцінь. Тож перш ніж висувати звинувачення комусь, не зайвим було б подумати, чи не перетвориться воно на бумеранг.

Безумовно, ситуація в НВО нині непроста, але «пророкування» Володимира Лук’яненка щодо банкрутства підприємства спростовується досить легко: торік його колектив виготовив та відправив замовникам продукції майже на 3,1 мільярда гривень і нині бореться за нові замовлення на суму понад 2,5 мільярда доларів. Стосовно скорочень працюючих, то вони велися за минулого, а не нинішнього керівництва, в тому числі коли гендиректором був Володимир Матвійович. Тому важко не погодитися з одним із керівників  НВО, який у розмові з автором цього матеріалу зазначив: «Володимир Матвійович у свої 76 років має повне право на відпочинок. Зі своїми проблемами ми розберемося без сторонньої допомоги. Головне, щоб колективу не заважали працювати».

І на завершення про висловлювання Володимира Лук’яненка, що його підтримують усі: від президента України до мера Сум. Стосовно останнього — не сперечатимусь, оскільки вони разом працювали. А ось щодо глави держави, то дізнавшись про реальні причини конфлікту, навряд чи він стане на сторону того, хто своїми діями підштовхує  найбільше машинобудівне підприємство України, умовно кажучи, до прірви.