Минулого тижня Верховна Рада схвалила в другому читанні законопроект № 1357 «Про внесення змін до деяких законів України щодо Суспільного телебачення і радіомовлення України». Цей правовий акт надає рамковому Закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», який набув чинності торік, механізми для організації суспільного мовлення. 1997 року Верховна Рада ухвалила закон про створення такого мовлення, але він не працював. Через шість років наша держава пообіцяла Європі: зробимо суспільне телебачення і радіо! Підписали відповідний документ. Зрозуміло, в ньому не йшлося про багаторічний марафон з фінішем у наш час.

Написавши «наш час», замислився: а чи не занадто оптимістично оцінюю ситуацію? Проте сподіватимемося на краще й насамперед пояснимо тим, хто далекий від теми, в чому значущість суспільного мовлення, а потім поміркуємо про щойно прийняту для його фундації законодавчу базу, її плюси й деякі слабкі місця.

Спочатку була балаканина

Не варто витрачати газетну площу, щоб доводити вплив телебачення і радіомовлення на людей. Його спрямованість визначається старою як світ формулою: хто платить — той замовляє музику. За великим рахунком, державні і приватні мовці — недосконалі інструменти демократії, хоч на виконання медіа-функцій її захисту заточені сподівання аудиторії.

Світовий досвід довів: задовольнити ці сподівання, більш-менш вправно виконуючи функцію четвертої влади, здатне лише суспільне мовлення, в якому мінімізовано і комерційний, і владний впливи на програмну політику мовця. Медіа-ландшафт України в 1990-х, коли постало питання про створення суспільного мовлення, — нечисленні напівживі державні телерадіоорганізації і дедалі більша кількість каналів олігархів. Вони захоплювали нові сегменти ринку, організовуючи медіа-групи, холдинги. Тому створення суспільних мовців перетворилося на балаканину й імітацію руху у правильному напрямку.

Через кілька років закон 1997-го застарів, і почалася багаторічна одіссея створення нового. Не занурюючись у тонкощі цієї історії, зазначу, що влада жадала мати кероване нею мовлення з назвою «суспільне». Та ще й таке, яке глядач сприймав би як неупереджене джерело інформації.

Майдан змінив ситуацію

Лише Майдан створив ситуацію, яка дала змогу, хоч і ціною компромісів, торік ухвалити рамковий Закон «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України» (№ 1227). Й одразу було зрозуміло, що документ потребує корекції положень, додатків і змін.

Це завдання виконала група народних депутатів на чолі з Вікторією Сюмар, яка запропонувала парламенту проект закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо суспільного телебачення і радіомовлення України» (№ 1357). Проект ухвалили в першому читанні, однак він потребував нових правок. Їх зробили, порадившись з експертами Ради Європи, і ось 19 березня закон ухвалили у другому читанні та в цілому.

Таким чином з’явилися сподівання, що все-таки Україна матиме суспільне телебачення і радіомовлення, хоча й однією з останніх у Європі. Здійснюватиме суспільне телевізійне і радіомовлення НСТУ — Національна суспільна телерадіокомпанія України. НСТУ створюється у формі публічного акціонерного товариства шляхом приєднання до неї всіх державних ТРК (за винятком ДТРК «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» та парламентського телеканалу «Рада») і студії «Укртелефільм». Цей важковаговик вестиме цифрове ефірне телевізійне мовлення не менш ніж на двох загальнонаціональних (суспільно-політичному та культурно-освітньому) й на регіональних каналах мовлення багатоканальної ефірної телемережі. Радіомовлення — не менш ніж на трьох загальнонаціональних каналах (суспільно-політичному, культурно-освітньому, молодіжному).

Вразливих місць чимало

Безперечно, все це добре, але якщо легендарний Ахіллес мав одне вразливе місце — п’яту, то в НСТУ таких точок — важелів впливу на програмну політику, якість передач — значно більше. Спинюся на найсуттєвіших.

Зазвичай для фінансування суспільного мовлення вводять спеціальний збір. У нас упродовж перших чотирьох років передбачено бюджетне фінансування. А отже є небезпека залежності суспільного мовця від влади. Хоч, справді, сподіватися нині на абонплату нереалістично. У світовій практиці суспільним мовцям або взагалі не дозволяють отримувати рекламні кошти, або рекламу обмежують. У нашому законі на перші чотири роки НСТУ дозволено давати рекламу, спонсорські повідомлення, телепродаж, як на інших каналах.

Враховували, мабуть, те, що бюджетного фінансування для нормальної роботи не вистачить. Але це рішення має кілька негативних наслідків. По-перше, засилля реклами зробить суспільне мовлення менш привабливим для глядачів. По-друге, значна залежність від рекламодавців не кращим чином позначається на об’єктивності мовника. По-третє, широкі права суспільного мовця на розміщення реклами разом з бюджетним фінансуванням — преференції, які часто штовхають конкурентів до протидій не лише в межах правового поля. За тим, щоб суспільне мовлення було саме таким за суттю, а не за назвою, стежитиме Наглядова рада НСТУ. В законі докладно прописано повноваження, процедуру утворення цього колегіального органу з представників громадських організацій та призначенців Верховної Ради, критерії обрання тощо. Проте на практиці, коли спробували визначитися з представниками від громадських організацій, двічі зазнали невдачі: не змогли провести відповідних конференцій, адже уявлення законодавців та чиновників про вітчизняний третій сектор і дійсність зовсім різні. Тому наглядова рада з недостатньо компетентними членами — реальна небезпека.

В організаціях, які утворять НСТУ, працюють нині понад 7,5 тисячі осіб. Кілька тисяч з них залишаться зайвими, втратять роботу, та ця проблема, на відміну від того, що буде з майном державних телерадіоорганізацій, законотворців не цікавила.

На завершення хотів би повідомити читачам про те, коли запрацює суспільне мовлення, проте закон термінів не встановлює. Оптимістичні прогнози, почуті мною, — це місяці. Песимістичні… самі розумієте. Як кажуть найбільш кваліфіковані експерти, поживемо — побачимо!

Олександр МАКАРСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»

На яких засадах грунтуватиметься діяльність НСТУ

♦ всебічне об’єктивне і збалансоване інформування про суспільно значущі події в Україні та за кордоном;

♦ дотримання норм суспільної моралі, традицій і культури українського народу, поширення сімейних цінностей та зміцнення ролі традиційної сім’ї в розбудові українського суспільства;

♦ пріоритет суспільних інтересів над комерційними і політичними;

♦ чітке відокремлення фактів від коментарів та оцінок;

♦ вільне вираження поглядів, думок і переконань;

♦ незалежність управління й поточної діяльності від органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, політичних партій, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб;

♦ участь громадськості в управлінні, формуванні програмної політики;

♦ відсутність дискримінації за будь-якою ознакою;

♦ прозорість та відкритість діяльності.

Суспільний мовець задовольнятиме не тільки інформаційні, а й культурні та освітні потреби населення України. І, зрозуміло, жодної цензури.