Одному зі столичних депутатів Святий Миколай приніс цьогоріч різочку. Саме 19 грудня прес-служба прокуратури повідомила, що районний суд оштрафував його на 1700 гривень за невчасне декларування покупки автомобіля вартістю… понад 800 тисяч гривень.  Та не закидайте мені, що, мовляв, зазираю в чужий гаманець. Якби цей ім’ярек не був публічною особою із представницьким мандатом,  який йому довірили десятки тисяч виборців, якби він так відверто не порушив чинного законодавства, то, найімовірніше, ця історія не набула б широкого суспільного розголосу.

Схожі випадки зафіксувала небайдужа громадськість і на Харківщині: у тамтешній обласній раді  вже не перше скликання поспіль комфортно засідають народні обранці, які також страждають на штучну амнезію: через провали в пам’яті забувають задекларувати  елітні триповерхові хатинки, новенькі автомобілі, гаражі, яхти, численні земельні ділянки тощо. Якщо прискіпливіше придивитися до обраних інших рад, гадаю, й там знайдемо тих, хто забуває вносити до декларації інформацію про істотне поліпшення майнового стану, як того вимагає закон. Та до чого зайва скромність, коли  приклад подають під центральним  куполом на вулиці імені голови Центральної Ради.

При цьому вони не ховаються від людей, хоч зазвичай живуть на широку ногу, відкрито хизуються захмарним раєм на землі, абсолютно не переймаючись, що такі статки і показове панство не можуть підтвердити чесними і прозорими заробітками чи бодай якоюсь суспільно корисною працею.

Такі нечисті на руку декларанти  комфортно почуваються на сесіях серед колег, полюбляють усілякі президії,  масові заходи з перерізанням червоних стрічок, запалюванням вогнів на різдвяних ялинках, врученням подарунків талановитим діткам чи колективним фотографуванням із самотніми бабусями. Вони без утоми посміюються з телеефірів,  засмічують хвилі радіостанцій, хизуються на шпальтах друкованих ЗМІ.

Повторюся: йдеться не просто про  депутатів місцевих рад, а саме про тих недоброчесних політиків місцевого штибу,  які грубо порушують чинні закони, прикриваючись депутатським посвідченням. Насправді ж,  як мовиться, тихою сапою, немов іржею, підточують морально-етичні засади суспільства.

Вочевидь, хвороба має інфекційний характер, а швидкість її поширення серед депутатів місцевих рад особливо останніми роками вже набула масштабів пандемії. Протимікробна сироватка, простою мовою, штраф за таке порушення чинного антикорупційного законодавства, як  недоброчесне декларування, становить до сліз смішну суму — сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто 1700 гривень. 

Спробуйте відкликати такого ницого скоробагатька з мандатом і побачите, що з цього вийде.  Хоча  чинний закон і передбачає таку норму для депутата місцевої ради, що не виправдав довір’я виборців. Та процедура відкликання настільки довга, марудна і розмита, що довести її до логічного кінця нині майже неможливо. Тож і царюють, претендуючи на роль, даруйте на слові, місцевої еліти.

Хтось має їх зупинити, піддати привселюдному осудові, показати на двері представницьких органів місцевих громад. Не чекаючи справедливого народного гніву, розірвати це ганебне коло недоброчесності можуть  і повинні законодавці. Бо, як говорили давні філософи, непокаране зло завше повертається більшим. А вітчизняне суспільство вже аж захлинається від  повсюдної неприхованої корупції.

Чинний Закон «Про статус депутата місцевої ради» від 2003 року багато в чому застарів, хоч до нього за цей час уже  вносили кільканадцять поправок.  З огляду на нинішні зміни в місцевому самоврядуванні, децентралізацію, започаткування нових об’єднаних територіальних громад він тим паче потребує відповідних коректив.

Про це йдеться в експертному висновку щодо згаданого вище законодавчого акта, який на прохання профільного комітету Верховної Ради  надав Центр експертизи  реформ місцевого самоврядування Ради Європи в межах Програми «Децентралізація і територіальна консолідація в Україні».

У цьому документі йдеться і про необхідність  вивести поняття «політична доброчесність народних депутатів місцевих та регіональних рівнів» із суто етичної сфери і зробити її обов’язковою нормою національного законодавства та встановити  відповідальність за недотримання цієї норми.

Слід, зазначають європейські експерти, конкретизувати  обставини декларування конфлікту інтересів, уточнити порядок санкцій за приховування такого конфлікту депутатом.

Та чи дійдуть руки наших законодавців до цієї роботи, сказати важко. Нинішнього грудня вже точно ні. Тож усі надії — на прийдешній рік Собаки, який, як відомо, надто чутливий до будь-якої несправедливості.

Щоправда, Собака —  персонаж східного календаря. А про те, як радикально борються з корупцією на Сході, ми добре знаємо. То, може, не варто доводити терпіння виборців до краю?