ДАТИ

Кіноспільнота вшанувала  100-річчя від дня народження одного з головних авторів фільму Олексія Мішуріна

Лілія БOНДАРЧУК
для «Урядового кур’єра»

У столичному Будинку кіно про  творчість українського кінооператора і кінорежисера Олексія Мішуріна згадували, зокрема, актриси Лідія Чащина й Раїса Недашківська, голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач, кінознавець Валентина Слободян,  а також дочка Марія Левишоріна, знана як драматург Марія Ладо (вистава за її п’єсою «Дуже проста історія» йде як на сцені столичного Молодого театру, так і  багатьох російських і зарубіжних театрів. — Л. Б.).

Комедія «Королева бензоколонки» вже зібрала 35 мільйонів глядачів. Фото надані автором

 2012-й ювілейний і для  «Королеви бензоколонки». Вона вийшла в прокат 1962 року й репрезентувала українське життя, зняте на справжній АЗС у місті Пирятин Полтавської області, яка й нині функціонує на трасі Київ—Харків. Людмила Добрийвечір, головна героїня фільму, не вступивши до трупи театру «Балет на льоду», влаштувалася заправницею й почала організовувати, сказати б, новий формат життя АЗС. Зрештою, дівчина довела, що навіть одна людина спроможна створити бодай невеличкий, проте справді прекрасний світ довкола себе.

Мало не одразу по прем’єрі комедія отримала тавро «безідейний фільм». Стрічку розкритикував і метр радянського кінематографа Ігор Ільїнський. Тож деякий час «Королева бензоколонки» була прикладом вульгарності в радянському кінематографі.

Поза тим, глядачі оцінили доброзичливість і незбагненну романтику картини (вона була п’ятим лідером прокату 1963 року — її переглянуло 35 мільйонів). А крилаті фрази з фільму вживають і нині:  «Два по сто в одну посуду», «К полумерам не привык», «Прибор для стройности фигуры»…

Кінознавець Володимир Дмитрієв якось спрогнозував, що 1960-ті наступні покоління пізнаватимуть за фільмом «Королева бензоколонки». Зрештою, так і є. Зафільмовані в комедії автобус ЛАЗ-Україна-1 і БілАЗ-540 зійшли з конвеєрів 1961-го й 1962-го і завдяки кінокамерам операторів М. Іванова й О. Піщікова стали уособленням тих часів.

ДОСЬЄ «УК»

Олексій  МІШУРІН.  Народився 30 березня 1912 року в Маріуполі. Закінчив операторський факультет Київського кіноінституту,  фундаторами якого були О. Довженко та І. Кавалерідзе і який 1937-го було переведено до Москви (його фонди, зрештою, стали фондами ВДІКу).

Як оператор поставив фільми «Макар Нечай» (1940), «У далекому плаванні» (1945), «Максимко» (1952), «Запорожець за Дунаєм» (1953), «Мати» (1955). Із середини 1950-х працював як режисер. Серед його режисерських робіт, окрім знаменитої «Королеви бензоколонки», — «Пісні над Дніпром» (1956), «Літа молодії» (1958), «Рятуйте наші душі» (1960), «Зірка балету» (1964), «Абітурієнтка» (1974), «Від і до» (1976), «Дипломати мимоволі» (1977). Олексій Олександрович полишив цей світ 17 жовтня 1982 року.

Гайдай вважав Мішуріна своїм учителем

Михайло ІВАНОВ,
кінооператор:

— Треба захистити Олексія Олександровича, позаяк телеканал «СТБ», підготувавши матеріал до 50-річчя «Королеви бензоколонки», змонтував і подав інформацію про фільм (зокрема і мої спогади) так, ніби Мішурін був тільки одним з багатьох його творців, але, по суті, він був його режисером, адже молодий Микола Літус (його прізвище нині зазвичай зазначають першим у переліку режисерів. — Л. Б.) на початку 1960-х лишень почав набувати кінодосвід. Скажу більше,   художні ради радянських часів фактично не давали Олексію Мішуріну працювати. Якось ці «фахівці» навіть спробували запросити Леоніда Гайдая, аби він перемонтував Мішурінову роботу. Зазвичай спокійний і врівноважений Леонід Іович, отримавши таку пропозицію, обурився: «Олексія Мішуріна вважаю своїм учителем! І надалі з такими проханнями до мене не звертайтеся!». Цінував його талант і Олександр Довженко: стрічку «Щорс» він створював разом з Олексієм Мішуріним.

Сергій ТРИМБАЧ,
голова Національної спілки кінематографістів України:

— Прочитавши спогади Олексія Мішуріна про Олександра Довженка, я був вражений. Це блискуча мемуарна проза! Так, були часи, коли Довженка шпетили, та як їх описав Олексій Мішурін, як він Олександрові Петровичу співчував! Його робота — справжній витвір письменника! Зі сторінок мемуарів я побачив Мішуріна як ліричну, сказати б, щемливу людину, якій притаманне щось дитинне. Цікаво й те, що Олександр Петрович хотів зняти вродливого Олексія Мішуріна в ролі Андрія в своїй екранізації «Тараса Бульби». Здійсненню його планів завадила Друга світова війна.

Валерій СТЕПАНЯН-ГРИГОРЕНКО,
актор і режисер, директор
і художній керівник Київського театру сатири (1990—1994):

 — Олексій Мішурін — легенда українського кіно. Ми з колегами пам’ятаємо часи, коли ті, хто перебували «нагорі», душили його талант, не давали працювати. Вони робили це для того, щоб ми, тодішня молодь, не побачили його робіт. Гадаю, нині слушним є питання про встановлення меморіальної дошки, яка нагадувала б про внесок Олексія Олександровича в кінематограф.

Марія ЛЕВИШОРІНА,
драматург, донька  Олексія Мішуріна:

— Батько ще в 14 років почав працювати в маріупольському театрі. Один із режисерів, побачивши, як він малює, запропонував йому прийти до театру й допомогти розфарбовувати «задники». Вже через два місяці цей режисер доручив йому створення декорації до вистави. Минули роки, і свій  хист створювати об’ємний кадр батько почав реалізовувати в кіно.