ІНІЦІАТИВА

Транспортники із Красного Луча, що на Луганщині, освоїли європейські маршрути

Якщо задати в Інтернеті запит про місто Красний Луч, висвітиться інформація, що це край закритих шахт, копанок та покинутих квартир. Одне слово, депресивна територія, котра пережила хаотично проведену реструктуризацію вугільної промисловості.

Але дані в глобальну мережу дають люди. Тож є можливість уточнити, що в деяких країнах на північний схід від Європи на спеціалізованих картах співпраці можна побачити всього лише кілька позначок: Москва та ... Красний Луч. А коли в рядку пошуку задати ще й слова «автобус», «перевезення», виявиться, що саме тут розташоване одне з найсучасніших на сьогоднішній день автотранспортних підприємств України.

Тож, що треба зробити для поширення відомостей про твоє рідне місто далеко за його околицями і щоб виникло бажання співпрацювати з його жителями, розповідає генеральний директор—голова Ради директорів корпорації «Транспортний Союз Донбасу» Олександр КИЯЩЕНКО.

 «Volgobus-Донбас»

Дилерами холдингу «Інвестиційно-промислова група «Волга-Бас» (інше найменування — група компаній «Волжанин») краснолучани стали всього рік тому. Цех спільного з росіянами виробництва автобусів марки «Волжанин»  відкрито в Красному Лучі 22 грудня 2011-го. Устаткування нагадує декорації фантастичного кінофільму «Зоряні війни» — заготовки автобусів зависають над землею на синіх стійках-підпорах, мерехтять комп’ютерні монітори на дільниці діагностики, споруда дільниці фарбування — яскрава, ніби яєчний жовток. Не видно забруднених слюсарів, спалахів зварювання, вічних перекурів.

«Палити на території заборонено. Доводиться терпіти», — пояснює працівник дільниці діагностики Андрій Козлов. Кілька років тому він закінчив Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. Повернувся до рідного міста, але тільки коли влаштувався на роботу в ТОВ «КАН-ТРАНС», відчув себе людиною: зумів заробити на весілля. Сьогодні в нього підростає син Ілля. І, як сподівається Андрій, буде зростати й кар’єра.

— На нашому підприємстві багато молоді. Це — чудово. Ми їздили на стажування у місто Волжськ Волгоградської області, на головне підприємство. Багато чому навчилися. Взагалі, це дуже приємне відчуття, коли створюєш таку потрібну для людей річ, як автобус! — підкреслює чоловік.

Проект великовузлового складання цих автобусів в Україні фінансувався повністю українською стороною. Роботи велися за підтримки державної програми «Створення нових робочих місць в Україні». Для виробничої бази обрали підприємство АТП-10911, придбали необхідне технологічне обладнання західноєвропейського виробництва. 

— За рік спільно з російськими партнерами зібрано 33 одиниці нової техніки — автобусів різного класу, які сьогодні експлуатуються на дорогах Луганської, Одеської, Дніпропетровської, Київської областей та в столиці, — каже Олександр Киященко. — Ми кооперуємося з виробниками в Україні зі складання, зокрема, салону. Це майже 350 найменувань комплектуючих, які  купуємо в нашій країні. Так що можемо, як локомотив, потягнути за собою чимало підприємств. Загалом, наше виробництво має змогу випускати 250—300 автобусів щороку.

Тендерні торги показали нашу високу конкурентоспроможність. За технічними та економічними параметрами ми перевершуємо інших виробників. Візьмемо такий показник, як витрата пального. Наша   машина середнього класу витрачає палива 16—17 літрів на 100 км. А в інших цей показник 22—24. Крім того, у нас велика довжина салону (8,2 м) і, відповідно, пасажиромісткість. При такому завантаженні наш показник витрати палива — це дуже цікава комерційна пропозиція.

Крім того, всі кузови машин середнього класу зроблені з алюмінієвого «сендвічу». Це дає тепло, енергозбереження та довговічність експлуатації. Кузови великих машин оцинковані,  тож термін служби більш тривалий.

Саме за рахунок цих факторів корпорація успішно конкурує як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Останнє велике замовлення — придбання наших автобусів для підприємства «Павлоградвугілля» корпорації ДТЕК. Цього разу ми виграли тендер у ЛАЗа, МАЗа.  У рамках договору із цією корпорацією наші автобуси сьогодні возять шахтарів. Нарікань немає, тільки позитивні відгуки про нашу продукцію.

Тепер ми формуємо портфель замовлень на 2013 рік. На Луганщині хочуть придбати наші машини для програми «Шкільний автобус». Ми їх сертифікували для використання й у рамках такої роботи.

— Чому на борту ваших автобусів така незвична назва: «Volgobus - Донбас»?

— Для нас це було принциповим. Ми з великою повагою ставимося до річки Волги, але в нас є свій Дніпро, поруч — Міус і батьківщина наша — Донбас. Тому право додати своє слово до назви ми відстоювали на головному заводі довго, але в наших автобусів своє ім’я.

Нові автобуси — нові робочі місця. Фото надане автором

Квиток до Неаполя як новорічний подарунок

А що? Чому б не попросити Діда Мороза чи Санта-Клауса про таку подорож?

Нині ТОВ «Редрейтранс», що входить до корпорації «Транспортний Союз Донбасу», возить пасажирів зі сходу України до Крефельда та Дуйсбурга (Німеччина) на найкомфортабельніших в Україні автобусах «Неоплан». Але вже є й принципова домовленість краснолуцьких автотранспортників з італійськими колегами про новий маршрут із Луганська до Неаполя. Планована вартість квитка, за словами директора ТОВ «Редрейтранс» Олега Киященка, близько ста євро.

— Потреба у такому маршруті є. Зробивши моніторинг транспортного ринку України, ми звернули увагу на те, що наші співвітчизники  можуть  дістатися до Італії тільки через Київ. Схід України — Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Луганськ — усім доводиться «перевантажуватися» у столиці. А ми зможемо всіх «підібрати» по дорозі, — продовжує Олег Киященко. — У цілому на балансі нашого підприємства 35 автопоїздів марок «Вольво», «Рено», «Мерседес». Це транспорт, який працює з доставки експорту-імпорту в західному напрямку — на Європу. Основні маршрути — Італія, Франція, Німеччина, Румунія, балканські країни. І в Україні на сьогодні немає підприємства, яке надавало б такий повний спектр послуг — комплекс міжнародних перевезень, як пасажирських, так і вантажних. У цьому наша унікальність.

А ще в тому, що ми на місці не стоїмо. Постійно оновлюємо рухомий склад. Наприклад, сьогодні підписано контракт із «Мерседесом» на поставку 10 тягачів класифікації Євро-5 за екологічністю. Це найостанніші вимоги Європи. Будемо робити все, аби й надалі залишатися в числі лідерів на цьому ринку.

Такі самі амбітні плани й у АТП-10911, яке також входить у корпорацію «ТСД», але займається перевезеннями всередині країни й ближнього зарубіжжя.

— Щодобовий пробіг наших машин до 28—29 тис. км, — зазначає Олександр Киященко. — І я роблю собі позначку: «об’їжджають» земний екватор. — Обслуговуємо 90 маршрутів — від міських до міжобласних. За рік парк оновили на 20 одиниць. На нові або реконструйовані дороги (останнім часом таких побільшало!) ставимо машини типу «Волжанин». Дуже людям подобаються.

А водії всієї округи знають наше підприємство ще й тому, що вже зараз тут можна проходити повну діагностику автомобілів як вантажних, так і легкових, і їх ремонтувати. До того ж у нас побудована унікальна для України фарбувально-сушильна камера італійської фірми «Термомеханіка».

Як розуміти слово «красний»

Автобуси «Volgobus - Донбас» переважно червоного кольору, щоб підкреслити, звідки вони. Правда, інтернет-перекладач уведе в оману, якщо намагатися традиційно перекласти назву міста. Насправді Красний Луч і  українською мовою не стане червоним. Бо жителі вважають, що назва походить скоріше від слова «красень».

— Є легенда про те, чому так місто назвали: Красний Луч. Козак вийшов подивитися, як сонечко піднімається над нашими степами, і захоплено вигукнув: «Який красень-промінь!», — розповідає співрозмовник.

Йому прикро, коли про його рідне місто говорять із приставкою «депресивне».

Він працював головним інженером АТП -10911, де свого часу було 418 одиниць рухомого складу, значна частина якого обслуговувала гірників. І пам’ятає часи, коли перебудова економіки спровокувала труднощі в шахтарів.

— А вони «потягли» нас, — вимушено згадує голова корпорації «Транспортний Союз Донбасу». — Нам довелося підніматися, як-то кажуть, з колін. Не було  погодинних перевезень, кілька років нічогісінько не платили за перевезення пасажирів-пільговиків. Треба було приймати рішення, як виживати ...

І тоді врятувала... мрія

— Колись ми із другом мріяли, що як закінчимо Новочеркаський політех, підемо працювати на фури далекобійниками,— згадує Олександр Миколайович. — Мрія не забулася. В 1995 році я зібрав колектив, і ми почали міркувати, як «добудувати» наше підприємство міжнародними перевезеннями. Хотіли взяти машини в лізинг. В нас повірила фірма «Рено». У 1996 році без всіляких державних гарантій дала в лізинг перші п’ять машин. Закріпилися на ринку. Якось мій колега з Луганська попросив взяти його із собою в поїздку до європейських партнерів й поручитися  за нього.

Треба сказати, що фірма «Рено» — це держава в державі. У них в офісі висить карта світу. Там на північний схід від Європи тоді були позначені всього два міста: Москва й Красний Луч. Луганчанин і раз, і два намагався пояснити керівникові департаменту, який відповідав за східні регіони, що Красний Луч — це місто в Луганській області. Той ніяк не міг цього зрозуміти, хоча чудово розмовляв  російською. Нарешті, француз не витримав і заявив:

«Місто Луганськ розташоване на околиці Красного Луча, тому на нашій карті його бути не може».

Сьогодні сама корпорація «Транспортний Союз Донбасу» як місто в місті. Яскраві сучасні виробничі корпуси. Із числа ветеранів війни та праці сформовано почесну 4-а автоколону — їм допомагають. Для всіх працівників — «білий» соцпакет, висока (4,5 тис. грн, в середньому) зарплата, безплатні обіди, оздоровлення на базі відпочинку в Анапі (Краснодарський край Росії), яку зуміло зберегти за собою підприємство. Тільки за останній рік тут створено 350 нових робочих місць, і якщо все піде за планом, є перспективи зростання й цього важливого соціального показника.

До того ж:

— У нас є перспективний план розвитку маршрутної мережі, в тому числі для Луганська. Ми пропонуємо замінити транспорт, який експлуатується в обласному центрі, на комфортабельні автобуси великої місткості. Час маленьких маршруток -«газелей» відходить, — вважає Олександр Киященко.

А ще:

— Зараз ведемо переговори з головним заводом-виробником «Волжанина», щоб навіть кузови автобусів варити тут, — підкреслює генеральний директор.

Тож, мабуть, ми ще станемо свідками того, як Красний Луч перетвориться на центр автомобілебудування не тільки Донбасу, а й усієї країни.

ДОСЬЄ «УК»

Олександр КИЯЩЕНКО. Народився 2 жовтня 1957 року в Красному Лучі. У 1975 році почав працювати слюсарем з ремонту автомобілів у Краснолуцькому АТП-10911. У 1989 році отримав вищу освіту в Новочеркаському політехнічному інституті. Нині очолює корпорацію «Транспортний союз Донбасу». Заслужений працівник транспорту України. Володар «Золотої фортуни» в транспортній галузі. Депутат Луганської обласної ради. Почесний громадянин міста Красний Луч.