Україна відповідно до мирних домовленостей розпочала відведення танків та артилерії калібром менше ніж 100 мм. Чимало сіл та селищ на лінії розмежування незабаром почнуть повертатися до життя. Протягом останнього тяжкого року селяни запитували у військових: коли настане мир? Здається, ця мрія стає реальністю. Які тепер випробування чекатимуть простих людей? Чи впораються вони з новими викликами? Щоб отримати відповіді на ці та інші запитання, кореспондент «УК» відвідала село Кримське на лінії розмежування.

…Щойно порідшали обстріли у селі Кримському і нарешті можна було вийти з підвалів, де люди провели чи не всю минулу зиму, одразу почали поратися із налагодженням побуту. Викликали електриків, щоб ті відновили світло. Фахівці, побачивши розбиті хати, стовпи, що впали, розвели руками, мовляв, тут потрібні великі гроші й роботи мало не на місяць. Але за два тижні кримчани їх викликали знову. Селяни власними силами з матеріалів, які знайшлися у дбайливих господарів, відновили стовпи і натягнули дроти. Залишалося тільки правильно підключити електропостачання.

Про цей епізод розповіли дві кримчанки: колишня секретар сільради, а нині заступник керівника військо-цивільної адміністрації села Наталія Чихачева та бухгалтер Олена Здорова. І нехай цей приклад самоорганізації в умовах спільної біди увійде в історію 265-річного села, як й інші приклади волі до життя тутешніх людей.

Олександр та Галина Масенки узялися відновлювати свій будинок, зруйнований сепаратистами, в якому під одним дахом планують зібрати усю велику рідню. Фото автора

Небухгалтерський підрахунок

Олена Здорова була змушена залишитися в селі через стареньких батьків. Дітей з онуками відвезла від війни якнайдалі. І коли 19 січня вранці почався обстріл, вона спустилась у підвал, де пролежала добу. Вибухали «тюльпани», «гради» і «смерчі» над головою, навіть не могла піднятися, з вуха текла кров, мабуть, лопнула барабанна перетинка.

«Два снаряди влучили просто в хату, три — у господарські будівлі. На подвір’ї — три ями від вибухів, три — на городі, — від цих спогадів голос Олени Іванівни тремтить. — Сусіда з-під уламків будинку витягли ледве живого. Він потім одразу пішов в армію — воювати проти бойовиків».

Жінка змахує сльозу і звертається до улюблених цифр: «Нині у нас в селі вже 630 людей. А в час найстрашніших обстрілів залишалося не більше двохсот. Тоді, взимку, за один день розбомбили 286 будинків. Тепер 114 з них майже відремонтовано. Сім не підлягають відновленню.

Але люди потроху повертаються. У цьому навчальному році до нашої школи пішло майже 30 діточок, у дитячий садок — десять. Учора ще одна сім’я приїхала, у них троє хлоп’ят. Буде й у школі, і в дитсадку поповнення!»

Кожною такою цифрою «міністр фінансів», як її шанобливо прозвали у військово-цивільній адміністрації Кримського, доводить: життя в село повертається.

Будинку кидати не можна

Така проста істина. Але де ж узяти сили «не зривати абажур з лампи», якщо у новобудову Олександра Масенка влучило 14 снарядів? Цю хату 20 років «піднімала» вся рідня, і мала тут жити велика родина. Тільки залишалося поштукатурити. Але минулого літа її розбили снаряди, що летіли із Сокольників, де й зараз терористи. Коли починали будівництво, ще мати була жива, онука маленька. Їй уже 20 років, навчається у Львівському сільгоспінституті — перевелася туди з Луганська після того, як почалася війна.

«Стіна будинку пробита наскрізь. Плити перекриття тримаються на чесному слові. Всередину всі бояться заходити. Треба ставити підпори, а потім усе відновлювати. Тим шифером, що отримали як гуманітарну допомогу, перекрили флігель, а на дім поки що не дають. Багатьом потрібна допомога. Кажуть, коли всім нужденним у селі віддамо, ваша черга буде, якщо матеріал залишиться», — ділиться Олександр Іванович. Говорить без істерики. Він уже продумав, як розмістить родину у флігелі. А хата тимчасово стане сховищем для сіна, яке ледве вдалося купити у знайомого фермера.

Особливість Кримського в тому, що навколо всі землі, навіть пасовища, заміновані. До лінії розмежування — лише метрів зо двісті. Корови гинуть на мінних «розтяжках» мало не щотижня. Ось і в Масенків дві рогаті «загинули на фронті», але вони таки утримують трьох корів і теля, курей, качок, порося. Велику родину буде чим нагодувати. Молоко в Масенків купують солдати — їхні укриття зовсім поряд.

Олександр та Галина Масенки узялися відновлювати свій будинок, зруйнований сепаратистами, в якому під одним дахом планують зібрати усю велику рідню. Фото автора

Скільки коштує бюст Македонського?

Нині Кримське живе строкатим життя. Фортифікаційні споруди біля самих будинків. На сусідніх подвір’ях варять солдатську кашу і виставляють сушитися на пізньому осінньому сонечку білосніжні бюсти великих греків. Це відновив роботу художник Володимир Карнаухов. Для односельців відкриття його майстерні — не просто радість, а можливість заробити. Хтось фарбує статуетки декорівською сумішшю, а хтось затирає шви на гіпсових черепахах, смішних їжачках та веселих афродитах.

На жаль, познайомитися із самим майстром не пощастило. Але як багато вдячних слів на його адресу говорили односельці! Адже роботи в селі немає. Хіба що вчителем можна піти у школу або медиком у сільську амбулаторію. Та скільки ж таких фахівців потрібно? Було у Кримському до війни три фермерських господарства. Але нині на тих землях господарюють військові. Поки що їх не можна було засіяти, та й виплат за паї нізвідки чекати. Єдиний стабільний дохід — пенсії.

А художник Володимир Карнаухов, щойно настало затишшя, відновив зв’язки з оптовиками зі Слов’янська. Вони із задоволенням беруть на продаж його садово-паркові скульптури. Працівники майстерні кажуть, що місцеві військові теж охоче беруть роботи. Особливо подобаються фігурки суриката, африканського родича наших байбаків, який за велінням митця стоїть зі шкарлупкою, ніби просить милостиню. Бійці жартують: так і ми до волонтерів — із простягнутою рукою. Просять тваринку в камуфляж розфарбувати, мовляв, буде повна схожість. Сміх сміхом, але талант художника допомагає вижити відразу кільком односельцям.

Серед фігурок садово-паркової скульптури, які ліплять у Кримському, можна побачити й великих греків. Фото автора

Усі прапори — сюди в гості

Головна допомога жителям Кримського надходить від міжнародних організацій. Під час нашого візиту сюди фури Міжнародного Червоного Хреста привезли дошки незвичного зеленого кольору та шифер. А вантажівка Норвезької ради у справах біженців — цеглу та цемент. Але керівник військово-цивільної адміністрації села Володимир Дерев’янко все-таки не задоволений: на його думку, бракує системи в роботі.

«Нині критична ситуація: міжнародники зайшли з інвестиціями і питають, кому давати гроші. А програми дій під них немає. Якщо немає програми — не буде й грошей! — каже Володимир Леонідович, якого кілька місяців тому призначили на посаду, і обіцяє: — Ми у Кримському створимо власну команду для розроблення програми з розв’язання проблем села. Потрібно відновлювати дорогу, якою ніхто, крім військових, не зможе проїхати після першого ж осіннього дощу. Поїздка до Лисичанська чи Сєверодонецька — майже подвиг. Звертався до управління облавтодору.

Там не можуть назвати ціну ремонту ділянки завдовжки три кілометри. Централізованого водопостачання немає з осені минулого року. Тоді розбили підстанцію, яка подавала воду на неконтрольовану територію. Нині обласне комунальне підприємство «Луганськвода» перетворили на «Попаснавода». А ось підстанцію у Кримському, яка забезпечувала водою наше село, до складу нового підприємства не вписали. Тепер потрібно розв’язувати й цю проблему. Свердловини є. Слід будувати резервуар для води приблизно на 100 тонн, щоб вистачало на добу. Є проблеми і з ремонтом будинків, що повинні перебувати в комунальній власності».

Напевно, керівник військово-цивільної адміністрації міг би цей перелік проблем продовжувати. Головне, що, на його думку, «на прифронтових територіях є розуміння, що потрібно розробляти програми з інвестицій в інфраструктуру».

Найближчими днями він ініціював зустріч у прифронтовому селі Кримське працівників усіх міжнародних організацій і фондів, які відкрили свої представництва на Луганщині. Як керівник громадської організації «Свої люди» Володимир Дерев’янко стверджує, що міжнародні організації готові надавати на відновлення Донбасу фантастичні суми. Достатньо лише підготувати грамотний проект. Брак кваліфікації — не біда, бо фонди готові провести навчальні семінари. Головне — активно працювати.

Якщо все вийде, то урок Кримського буде більш ніж наочним. Приїжджатимуть сюди люди по досвід та повезуть його у світ як найкращий сувенір.