ПРОЕКТИ

Гірнича галузь зачекалася докорінного реформування


Шахтарський гумор дуже специфічний, і зазвичай за гострим слівцем гірники до кишені не лізуть. Приміром, щодо чергових намірів реформувати вугільну галузь, які не припиняються вже два десятки років, вони відгукнулися загадкою: "Що це таке: на "р" починається, проте на папері так і залишається?" Неважко переконатися: в цьому невибагливому жарті тільки частка гумору. Бо давно обіцяні реформи, які, мовляв, уже не за рукотворними горами-териконами, таки запізнюються. Втім, зараз у шахтарському краї трохи побільшало впевненості, що цього разу давноочікувані зміни таки відбудуться. Точніше, нарешті почнуться.

Проблем - вище териконів

Нагальна потреба реформування вітчизняної вугільної промисловості ні в кого не викликає сумнівів: ні в керівників країни та галузі, ні в директорів шахт чи пересічних гірників "на лопаті". Бо попри всі попередні спроби реформ та реструктуризації, що звелися до масового закриття шахт, проблем тут назбиралося вище териконів. Найголовніша з них - низька рентабельність вуглевидобутку. Тому з позиції економічної доцільності нині діюча структура господарювання в підземному виробництві має аж занадто багато "мінусів".

- Більшість учених-економістів сходяться на думці, що немає ніякої необхідності зберігати нинішню структуру вугільної промисловості, - переконаний завідуючий кафедрою економіки та маркетингу Донецького національного університету, доктор економічних наук Олександр Кендюхов. - Адже дотаційні схеми, що існують у галузі, з одного боку, лягають на плечі пересічних платників податків, а з іншого - підтримують великих власників - бізнесменів, які володіють підприємствами. Бо дотуючи вугільну промисловість, держава, отже, дотує великий бізнес. Від подібної системи пора відмовитися, і тому ми підтримуємо ініціативи на рівні Кабінету Міністрів та Міністерства вугільної промисловості щодо проведення протягом наступних п'яти років широкомасштабного реформування провідної галузі вітчизняної економіки.

Водночас багато фахівців не повністю поділяють пропозиції про радикальну приватизацію вугільних шахт. На їхнє переконання, приватизувати потрібно найперше не стабільно працюючі підприємства, які є ласим шматком для потенційних власників, а шахти, які нині збиткові. У разі ж якщо бажаючих не знайдеться, такі підприємства, позбавлені будь-яких перспектив, потрібно консервувати чи закривати. А шахти, які видобувають енергетичне вугілля і обслуговують державні енергогенеруючі компанії, таки повинні залишатися в державній власності. Такий підхід продиктований з позицій енергетичної безпеки держави.

Звичайно, Україна не найпершою серед країн світу намагається реформувати власне вугільне господарство. Через процес радикальних реформ пройшли Великобританія, Франція, Німеччина. Такі ж плани нині виношують у Китаї - за п'ять наступних років там збираються закрити 3 тис. шахт, оскільки підрахували, що дешевше буде завозити вугілля з Австралії, Росії та Казахстану. І в згаданих різних країнах різними були й терміни проведення реформ. Точніше, існує два "класичні" підходи до проблеми, які продемонстрували Великобританія та Німеччина. У першій за часів правління Маргарет Тетчер з реформами не зволікали і провели їх прискореними темпами: вклали чималі кошти в модернізацію перспективних шахт, 15-20 відсотків копалень приватизували, а інші закрили. Певна річ, не обійшлося без акцій протесту гірників, і українські шахтарі в ті роки навіть перераховували кошти на підтримку звільнених колег. А ось у Німеччині взяли курс на реформи ще в 70-ті роки, і відтоді відбувається поступове закриття нерентабельних шахт та вивільнення гірників. Триватиме цей процес до 2018 року, коли планують закрити останню шахту. Який із цих шляхів обере вітчизняний Мінвуглепром?

- Попередні наміри реформувати галузь за п'ять років є нереальними, - вважає експерт Інституту економіки та промисловості НАН Леонід Стариченко. - Нам потрібно зробити вибір на користь "золотої середини". Тобто недоцільно форсувати реформи, але й затягувати з цим також немає сенсу. Викликає сумнів і наступний момент. До 2014 року заплановано одні вітчизняні шахти приватизувати, а інші - ліквідувати. Середини немає, і державний сектор просто зникає. Хоча, на моє глибоке переконання, державний сектор вуглевидобутку потрібно зберегти ще протягом 10-15 років.

Поспішай повільно

Тим часом саме життя підказує й коригує попередні наміри щодо темпів реформування вугільного господарства. І, мабуть, найдоцільніший підхід - це відоме визначення "поспішай повільно". Зрештою, таке враження залишилося від виїзного засідання комітету з економічних реформ у вугільній галузі, що пройшло в Шахтарську. Місцем проведення заходу це місто обрали не лише через промовисту назву - саме тут реалізовується пілотний проект реформування організаційної структури державних підприємств на базі трьох ДП - "Сніжнеантрацит", "Торезантрацит" та "Шахтарськантрацит".

За словами міністра вугільної промисловості Юрія Ященка, котрий улітку також побував у Шахтарську, місцеві шахти, які поки що є структурними підрозділами трьох державних підприємств, невдовзі стануть окремими юридичними особами. Саме цю процедуру, що дасть змогу активніше залучати інвесторів, заплановано зробити на першому етапі реформування.

Втім, перший млинець виявився глевкуватим - з'ясувалося, що при реалізації пілотного проекту не обійшлося без перешкод юридичного характеру. "Строки, які ми накреслювали раніше, швидше за все будуть перенесені на дещо пізніший період, - зазначив під час виїзного засідання перший заступник міністра вугільної промисловості Юрій Чередниченко. - Робиться це для того, аби підприємства працювали в нормальному режимі і не було якихось зривів".

Так само вирішили фахівці додатково попрацювати й над уже складеними списками. "Однією з тем нашої наради стане визначення критеріїв, за якими шахти належатимуть до перспективних чи до таких, які можуть бути перспективними і цікавими для інвесторів, - озвучив наміри Юрій Чередниченко. - До третьої групи увійдуть підприємства, які нині є збитковими і позбавлені можливості в майбутньому поліпшити ситуацію, - вони будуть ліквідовані. У нас є напрацювання критеріїв відбору до трьох груп, однак поки ці критерії не затверджені, ми не можемо чітко сказати, скільки шахт опиниться серед неперспективних".

Зрештою, поспішати повільно й ретельно попрацювати над списками підказує й досвід реструктуризації, розпочатої у вугільній промисловості в 1996 р., про яку шахтарі й досі згадують лайливим словом або кажуть: "Як Мамай пройшов!.." Намагаючись позбутися збиткових шахт, до "чорних списків" внесли забагато підприємств, а потім ті списки змінювали протягом кількох років. Фахівці й досі згадують, як окремі шахти "тягали й перетягували" із списку в список. Були випадки, коли підприємства, які вважали безнадійними, починали працювати і буквально "оживали". Траплялося й навпаки - міцні в усіх відношеннях шахти починали зменшувати вуглевидобуток і опинялися за крок до ліквідації через економічну недоцільність власного існування.

- І тоді, й тепер наші шахти котяться донизу через нестачу коштів, - упевнений Леонід Стариченко. - Приміром, у підприємства збитки сягають 20 мільйонів гривень, а державна підтримка може запропонувати тільки 10 мільйонів гривень. Що відбувається далі? Тут відпрацьовують наявні очисні вибої, а нових не готують - немає за що. Через якийсь рік вуглевидобуток знову падає, собівартість палива росте і збитки вже сягають 30 мільйонів гривень. Щоб не закривати підприємство, йому виділять 15 мільйонів, однак воно продовжує деградувати. Звідси один із найбільших парадоксів вітчизняного вуглевидобутку - державна підтримка рік у рік збільшується і паралельно цьому більшає й кількість збиткових шахт. І тільки завдяки реформуванню нарешті вдасться позбутися зловісної "чорної дірки", де безслідно зникають державні кошти.

Бути чи не бути?

Отже, вітчизняні шахти попередньо розділили на три категорії. 38 підприємств вважаються перспективними, 46 - потенційно перспективні і 48 - такі, що не мають ніяких перспектив. Утім, обговорення претендентів на розвиток та закриття триває, і списки, мабуть, ще зазнаватимуть змін, отож є сподівання, що підприємств, які отримають право на подальший розвиток, побільшає.

Програма реформування вугільної промисловості має чітку мету - вивести вітчизняні шахти на рентабельну та бездотаційну роботу. Враховуючи нинішній стан більшості вугільних підприємств, завдання не з легких. Отож строки та механізми реалізації задуманого, безперечно, ще неодноразово коригуватимуться. Хоча в тому, що не обійтися без залучення інвестицій, не сумнівається ніхто з фахівців.

- Реформа вугільної промисловості назріла давно, однак, схоже, в попередніх урядів не було сміливості взятися за цей непростий процес, - вважає директор Центру економічних досліджень Донецького вугільного інституту Володимир Болбат. - А тому ситуація нині така, що вже конкретно стоїть питання: бути чи не бути Мінвуглепрому України? Для того, щоб "бути", потрібно вкладати немалі кошти у розвиток шахт, а таких грошей у держави немає. Тому потрібно шукати інвестиції: саме для цього на першому етапі реформ шахти стануть юридичними особами і напряму зможуть працювати з інвесторами.

За словами Володимира Болбата, спеціалісти ДонВУГІ навесні цього року підготували низку інвестиційних проектів розвитку шахт до 2015 року. Вони визначили 63 інвестиційно привабливі шахти, в які протягом наступної п'ятирічки потрібно вкласти 43 мільярди гривень. І за такого фінансування всі шість десятків підприємств уже через п'ять років стануть рентабельними. Фантастика? Бо де знайти інвесторів, які розкошеляться на таку суму, що дасть змогу шахтам розвиватися й стабільно працювати? Дехто з фахівців у відповідь на це запитання пропонує й наступний спосіб - в Україні потрібно створити штучний дефіцит вітчизняного вугілля. Мовляв, за умов, коли біля шахт стоятимуть черги покупців палива, інвестори наввипередки почнуть вкладати гроші у розвиток вугледобувних підприємств.

...Поки науковці розробляють інвестиційні проекти та напрацьовують механізми реалізації широкомасштабного реформування вугільної промисловості, а керівники галузі "сортують" шахти, пересічні гірники по-різному ставляться до очікуваних змін. Одні не приховують, що не в захопленні від починань, і прямо кажуть: мовляв, усе, що на "р" починається, для них потім погано закінчується. Інші шахтарі кажуть, що "пережили" вже не одну обіцяну реформу і тому "переживуть" і цю. "Звичайно, на папері все виходить гладко: шахта працюватиме рентабельно, а значить, будуть високі заробітки, стануть кращими умови роботи, більше уваги приділятимуть безпеці праці, - розмірковує гірник із багаторічним підземним стажем Валерій. - Чи можливе все це в реальності? Мабуть, так, однак це буде аж тоді, коли рак свисне. У нас на шахті останніми роками реформування так і називають: команда "На місці кроком руш!". Бо скільки обіцяли, а все одно позитивних змін малувато. А шахти старіють, обладнання зношується, і, схоже, якщо ще отак все протримається з десяток літ, то вже реформувати буде нічого...."