Рекламний мотлох та старі пакувальні картонки складаю між боковиною холодильника й кухонною стіною. На вихідних дістаю накопичений «скарб» і відношу його волонтерам (макулатурні кошти підуть у шпиталь на потреби поранених). На цьому моя участь у порятунку планети від сміття закінчується. На шестиметровій кухні бракує місця для сортування відходів навіть на два відра, не кажу вже про їхнє багатопрофільне розділення. Та й фінансових стимулів, щоб цим перейматися, катма.

Море смороду і бруду

Результати подібної «роботи» таких самих як я українців катастрофічні. Площа звалищ дорівнює площі заповідних земель (які нині становлять від 5 до 7% території України). А за обсягами ми вже насмітили так, що можна засипати половину об’єму Азова — хоч і мілководного, але ж моря!

За даними посадовця Мінрегіону Максима Барінова, які він озвучив на Міжнародній конференції «Дорожня карта для України у сфері поводження з відходами та електронного врядування», щороку лише твердих (тобто не враховано того, що спускається в каналізацію) побутових відходів ми продукуємо 45 мільйонів кубометрів (10 мільйонів тонн). Також є відходи промислові, але про них краще говорити окремо.

Побутовий мотлох переважно захоронюють на шести тисячах сміттєзвалищ і полігонів. Там він часто горить, отруюючи повітря і поширюючи нестерпний сморід. З певною користю (отримання тепла й електроенергії) сміття палає лише на сміттєспалювальному заводі у Києві. Трохи вторинної сировини (макулатура, ПЕТ-пляшки, скло, метал) вилучають на двох десятках сміттєсортувальних ліній у різних містах України. Але цього дуже мало, і погоди вони не роблять.

Без застосування нових технологій утилізації сміття пануватиме повсюдно. Фото Володимира ЗAЇКИ

Просто бізнес?

Часто наші проблеми пояснюють нашою бідністю. Але це не той випадок. У сміттєвій галузі обертаються величезні суми. За те, щоб від нас забрали (вивезли) непотріб і щось із ним зробили, ми платимо 46 гривень за кожний кубометр (зокрема майже 14 гривень — за захоронення). Помножте на вже згадані щорічні 45 мільйонів кубометрів і ви зрозумієте, чому в багатьох країнах на цей бізнес наклала лапу мафія. Та й у Київраді свого часу мені доводилося бачити мало не бійки за право спорожнювати київські сміттєбаки. Ми нарікаємо на високі тарифи, але платимо. Бо нам нікуди подітися. Варто сміттєвозу кілька днів оминути наше подвір’я, як під вікнами утворяться бридотні кучугури, які швидко почнуть перетворюватися на отруйний Еверест.

Тож кошти є, і чималі. А ось куди вони йдуть, як їх використовують — цікаве питання. На сьогодні світ запропонував багато ідей і технологій для ефективної роботи кожної ланки сміттєзнешкоджувального ланцюга. Десь ці технології використовують більшою, десь меншою мірою. В Англії, наприклад, сортують лише 30% сміття, в Німеччині — 65. Ще далі пішла Швеція, на сміттєзвалищах якої захоронюють лише 0,7% відходів. Решту переробляють, компостують або спалюють, отримуючи тепло й електроенергію.

Ми захоронюємо на сміттєзвалищах 95% відходів. На державному рівні не підтримується й не стимулюється інвестування в технології з переробки, спалювання, компостування відходів, отримання з них енергії. Нема контролю за наявністю технологічних потужностей суб’єктів господарювання, які здійснюють операції у галузі поводження з небезпечними відходами, не відстежують видалення небезпечних відходів ліцензованими підприємствами. Тому якісь успішні проекти — це радше окремі сплески ентузіазму, ніж системна державна діяльність.

Наприклад, такі ентузіасти працюють у Львові, де запроваджено систему роздільного збирання побутового сміття. «Ми встановили роздільні контейнери, — каже директор спеціалізованого підприємства Олег Гайовишин. — Але тільки запровадження чітких правил збирання відходів, законодавчі зміни у тарифній політиці та запровадження розширеної відповідальності виробника дадуть змогу досягнути позитивних змін та наближення до європейських досягнень у цій галузі».

«Поводження з відходами в Україні у кризовому стані, наша країна перетворюється на суцільний смітник. Статистична звітність відходів, серед яких небезпечні, спотворена, нема доступу громадян до екологічної інформації, зокрема й щодо небезпечних відходів. Тому слід створити ефективну національну систему поводження з відходами, в основі якої — запобігання їх утворенню, роздільне збирання і транспортування, перероблення та перетворення відходів на ресурси енергетичні чи матеріальні, — погоджується з підприємцем виконавчий директор громадської організації «Екологія — Право — Людина» Олена Кравченко.

Закони про сміття — сміття, а не закони?

Експерти критично оцінюють якість і чинних профільних законодавчих актів, і законопроектів (їх аж 16), які «варяться» у Верховній Раді. «У 2012 році внесено дуже невдалі зміни до профільних законів щодо державного регулювання тарифоутворення в галузі поводження з побутовими відходами, — каже науковець Олександр Ігнатенко. — Це закони від 2 жовтня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного регулювання у сфері комунальних послуг» та від 2 жовтня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму правового регулювання та посилення відповідальності у сфері поводження з відходами», які внесли правовий дисбаланс у тарифоутворення із перероблення та захоронення побутових відходів».

Тепер маємо три види послуг: із вивезення, перероблення та захоронення побутових відходів. Причому тільки перший вид послуг належить до житлово-комунальних. І оскільки повноваження щодо встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги зараховано до органів місцевого самоврядування, то ці органи їх і встановлюють. А ось тарифи на перероблення й захоронення побутових відходів встановлює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики та комунальних послуг. Така система негнучка, та й системою за браком узгоджених дій її назвати важко. Тож де-де, а у сфері поводження з відходами децентралізація — справді нагальне і першочергове завдання.

Нині у Верховній Раді зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з побутовими відходами» від 14. 01. 2015 року. На думку Максима Барінова, він дасть змогу демонополізувати ринок послуг з перероблення та захоронення побутових відходів, зобов’яже укладати договори між усіма учасниками ринку у сфері поводження з побутовими відходами (принцип «забруднювач платить»), а органи місцевого самоврядування матимуть змогу контролювати належне виконання законодавства у цій галузі.

ПРЯМА МОВА

Ганна ВРОНСЬКА,
заступник міністра екології та природних
ресурсів з питань євроінтеграції:

— Понад рік минуло з часу підписання Угоди про асоціацію з ЄС, і на порядку денному України 30 нормативних актів, з якими потрібно гармонізувати національне законодавство у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Мінприроди розробило нову редакцію законопроекту про відходи, який міститиме положення рамкової директиви ЄС про відходи.

Насамкінець.Про відходи можна писати й писати — окремо про медичні, які загрожують нам багатьма болячками, окремо про електронні, окремо про токсичні й небезпечні тощо. Можна — про технології, про сучасні системи обліку й управління відходами. Але це переважно технократичні підходи.

Варто більше уваги приділити підходу принципово іншому: запобігати утворенню непотребу. Зокрема, такому стилю життя, як мінімалізм, обходячись невеликою кількістю речей. Для довкілля такий спосіб життя — благо: менше споживаєш і купуєш — менше від тебе відходів. Гадаю, нашій цивілізації треба рухатися в бік ощадливості, нові речі купуючи лише замість старих, а прогулянкам у парку як способу відпочинку надаючи перевагу перед бучними обжирайлівками та феєрверками.