ДИЛЕМА

На продукцію селянських садів немає попиту,  а прилавки супермаркетів завалені імпортом

 

У садах розформованих колгоспів і радгоспів Закарпаття нині газдують селяни — індивідуальні сільгоспвиробники. Про сортове оновлення мають приблизне уявлення, спеціальною технікою не володіють, засобів боротьби з хворобами та шкідниками в садах практично не використовують. Однак восени, якщо рік урожайний, гілки яблунь, груш, слив та інших плодових дерев обвисають під вагою плодів. Нині рік — саме такий.

Назбирай  мішок — зароби  8 гривень

Уздовж доріг «вишиковуються» мішки з дарами садів, які  чекають покупців із вантажівками. Щоб наповнити їх плодами, хай і дармовими, треба чимало потрудитися. За мішок зібраних із землі яблук перекупники дають селянам по 8-10 грн. Виходить у середньому по 30—40 коп. за кілограм. Хто не вдоволений низькою ціною і забажав потягти час, хай потім нарікає на себе. Простоявши тиждень без руху, яблука в мішках починають гнити.  таку «торгівлю» в багатьох сім’ях вважають щастям, інакше плоди просто дочекаються під деревами снігу.

Сільгосппідприємства з державною формою власності, які ще не приватизовані, мають свою біду… Задовго до дозрівання врожаю на їхні занедбані плантації накочується навала «помічників»-збирачів,  бо сади — без охорони.

У Черній шкодують  за втраченим

Скільки колишніх надбань у садівництві втрачено через непродуманість реформ в АПК, готові годинами розповідати в селі Черна на Виноградівщині. Колись тут було одне з відділень радгоспу імені Шевченка. В селі сади займали майже 300 гектарів, переважно яблуневі. Як розпочнеться збирання з літніх сортів, то і не припиняється три місяці, плавно переходячи до ранньоосінніх, а далі — пізніх сортів.

Частину врожаю радгосп відправляв на консервні та соко-винні заводи області, решту пакував у рефрижератори та вагони і відвозив до міст Уралу, Сибіру, Далекого Сходу. Торгували всю зиму, адже плоди добре зберігалися у радгоспному фруктосховищі на 15 тис. тонн. До «термоса», збудованого в товщі землі і обладнаного холодильними установками, проклали гілку залізниці, щоб вагони та фури могли вантажити всередині. Вторговували сотні тисяч карбованців.

ВАТ «Агропромислова група «Закарпатський сад», яка стала новим власником колишнього радгоспу-заводу, довела його до краху. Той самий «термос» власники розформованого господарства (одна з київських фірм) порізали на метал. Нині землями у Черній володіють 344 пайовики.

— Збирають урожай у старих садах, але здають його за безцінь, — розповідає голова Чернянської сільради Василь Івашко. — Куди перекупники вивозять яблука, вони не зізнаються. Але від нас іде екологічно чиста продукція (селяни не застосовують жодних хімпрепаратів), а одержуємо натомість напої з хімдобавками та консервантами.

— Дехто каже, що ринок сам врегульовує подібні речі, та я з цим не згоден, — додає Василь Васильович. — Мені не відоме жодне переробне підприємство в районі, яке б приймало яблука. Немає конкуренції, отже ціну формує не ринок, а диктат перекупників. Якщо селяни виріжуть усі старі сади і нових не садитимуть, тоді переробники зачухають потилиці.

У фермерському господарстві «Коник», що на Ужгородщині, накрили сад протиградовою сіткою. Фото автора 

Сітка над садом:  більше яблук, менше хімії

Досягнень у цій галузі в області небагато, але наявні на загальному тлі  промовисті. По досвід вирощування інтенсивних садів у кілька господарств Ужгородського району приїжджають садівники далеко з-за меж області. Лише цьогоріч тут пройшли два всеукраїнські навчально-практичні семінари.

У фермерському господарстві Василя Мелеша «Коник» на 29 га уперше в країні застосували технологію захисту від граду, встановивши спеціальну сітку, що зацікавила садівників з інших областей.

— Це прикриття захищає сад від дощу і спеки, хвороб і шкідників, — розповідає про новацію представник італійської компанії. — До речі, під такою сіткою в Італії до 80% площ, завдяки чому вдвічі скорочують застосування хімпрепаратів — плоди стають екологічно безпечнішими. Велика перевага цього фермерського підприємства і в  наявності власного консервного заводу.

Власними переробними потужностями володіє в селищі Буштино Тячівського району й Іван Галамбіца.

— Таких людей, як Іван Іванович, слід пошукати не лише в агропромисловому комплексі області, а й України, — констатує начальник управління агропромислового розвитку Тячівської райдержадміністрації Юрій Опріш. —  Якщо інші господарі нарікають, мовляв, немає куди здавати сливи, то у Галамбіци — все навпаки. Висушуючи їх у сушарках, використовує для виготовлення цукерок. Буштинський чорнослив у шоколаді понад десятиліття «на ура» розкуповують в Україні. Завдяки завершеному виробничому циклу роботою забезпечена майже сотня людей. Більше б нам таких працездатних і підприємливих!

КОМЕНТАР

Іван ПАУК, 
начальник головного управління
агропромислового розвитку
Закарпатської облдержадміністрації:

— Сади, що у власності й користуванні особистих селянських господарств або держпідприємств, вичерпали нормативний термін експлуатації. Очікувати від них високих урожаїв — марна справа. Їхня доля — розкорчовування та перезакладання.

Середньорічне виробництво плодово-ягідних культур усіма категоріями виробників протягом 2000—2011 років у нас — 80 тис. тонн, що на 4,6 тис. тонн менше за необхідний мінімум. А щоб область сягнула раціональних норм споживання фруктів, їх виробництво для населення має зрости до 112 тис. тонн. Ще майже 50 тис. тонн  потребує переробна галузь.

Уже сім господарств, яким допомогла стати на ноги державна програма, розвивають інтенсивне садівництво. Через три роки доведемо обсяг валового збору до рівня 1990 року (138,8 тис. тонн). Цьогоріч очікуємо зібрати  97,9 тис. тонн плодів.