Лауреат премії «Греммі»
оперна співачка
Сумі ДЖО

Здавалося б, де можна перетнутися з унікальною у своєму жанрі представницею Південної Кореї Сумі Джо, кришталеве сопрано якої підкорило серця всього світу? У гримерці Національної філармонії за годину до початку концерту співдружності Кореї та України, присвяченому 20-й річниці встановлення дипломатичних відносин.

Розмова з тендітною виконавицею в невимушених умовах налаштовувала не лише на дружні обійми, а й на певні одкровення, за які, з огляду на те, що зустріч була швидше спонтанною, аніж заздалегідь підготовленою, «УК» щиро вдячний Посольству Республіки Корея в Україні. Майстриня ж сопрано розпочала з порівняння опери в різних країнах:

— У Європі працюють найкращі оперні співаки світу. Я також не виняток. Однак останнім часом багато мандрувала саме країнами пострадянського простору. Вважаю їх надзвичайно цікавими з огляду на спосіб подачі опери. В українську ж оперу я маю намір більше поглибитися, водночас ознайомитися і з культурою вашої країни. Я вперше виступатиму в Києві. Тож поки що не можу об’єктивно оцінити тутешню оперну сцену. Загалом це надскладне завдання — дати оцінку опері певної країни: скрізь вона різна і скрізь зачаровує своїм шармом.

Оперу розумію по-своєму

—  Та, певно, є місця, де музично-драматичне мистецтво краще розуміють і більше шанують?

— Оперу люблять у всьому світі за те, що вона передає історію людини так, як жоден інший жанр не в змозі. Під чарівні звуки живої музики оперний співак наче з серця доносить слова. Ця особлива й інтонаційна мелодійність торкається вже душі слухача. Можливо, опера не дуже популярна серед широких верств населення, однак донині розвивається.

Можу з упевненістю сказати, що кожен розуміє оперу по-своєму. І не можна виокремити країну, де слід знайомитися з нею, та оперу можна обрати для себе. Маю на увазі ось що: улюблені пісні слухати на Батьківщині, а потім уже порівнювати їх із колоритом країни, в якій вони народилися.

Моя улюблена опера — однозначно італійська. Особливо італійська мелодрама. Щоправда, на останніх її нотах я завжди маю померти (сміється. — Авт.). Тому завжди переживаю стан свого героя, пропускаю його душевний настрій через себе... І це залишає в моєму серці незабутній відбиток. Можливо, першопричиною моєї переваги стало й те, що я поїхала вивчати музику до Рима в консерваторію Академії Санта Чечилія, де мала уроки у вже на той час визнаних світом оперних тенорів Карло Бергонці та Гранілло Бонеллі.

Не можу напевне сказати, що перехідний період у моєму житті — навчання вокалу в Елізабет Шварцкопф. Ще задовго до цього я брала участь у концертах в Сеульській Опері із партією Сюзанни у «Весіллі Фігаро» — це моя перша роль. По завершенні класів з вокалу в Італії я почала перемагати в міжнародних конкурсах у Сеулі, Неаполі, Барселоні, Преторії... Та крім цього, часто-густо виступала й на сценах невеликих італійських міст. Намагалася здобувати не лише нагороди на міжнародних конкурсах, а й симпатії слухачів. А справді знаковою подією в моєму житті була премія Карло Альберто Капеллі у Вероні — цей конкурс і нині вважається одним із найважливіших у світі опери.

—  Загалом оперний співак носить маску недосяжності, самотності, таємності... Чи потрібно ці стереотипи руйнувати?

— Так, це правда, кожному концерту, вважаю, задля успіху слід надавати різними засобами дух свободи. Немає значення, чи то епатажне вбрання, чи то флірт. Головне, щоб співак був максимально відкритим на сцені. Я цієї позиції дотримуюся вже багато років. Намагаюся кожного разу щось нове привнести рухами, акцентувати ще й акторською грою на чутливих моментах у сольній партії.

Та головне — відчувати любов до свого глядача... Можливо, це і є мій секрет. А якихось спеціальних таємниць чи засобів не маю. Це, справді, звичайний флірт із публікою. Та я й готуюся до кожного концерту, як до свого першого виступу. І немає значення, де саме він пройде: у Метрополітен-опера Нью-Йорка чи на сцені якогось загубленого містечка серед гір.

Я отримую задоволення від співу будь-де, бо ставлюся до публіки, як до  коханого чоловіка. Ось це запорука успіху... Скажімо так: моя найголовніша зброя. Загалом шлях до вершин майстерності не має кінця... Це боротьба між тим, хто ти зараз, та твоїм ідеалом. Гадаю, в мені закладений революційний початок, тому я не типова академічна співачка. Я сучасна, мобільна...

Незвичне на сцені збагачує спів

—  Якщо цього не вистачає нині оперним співакам, то яка їхня філософія життя взагалі?

— Це дуже інтимне запитання. Я намагаюся порадами й прикладом якось вплинути на співаків, однак це відбувається не часто. Річ у тім, що для хорошого оперного співу передовсім важлива висока кваліфікація. Окрім голосу, яким тебе наділила природа, потрібна завзята праця.

Я часто бачу на світових сценах і ваших співаків. Єдине, що їм можу побажати, — успіху, процвітання в подальшій роботі та не опускати руки у відчаї. І ще: ви маєте сильних оперних героїв. З представниками пострадянського простору мені доводилося сидіти на одній лаві журі різних конкурсів.

І оперних співаків я б не хотіла називати конкурентами. Вони радше мої колеги. Головний конкурент для мене — я сама. Бо завжди хочу себе перевершити. А вдається це зробити завдяки упевненості у власних силах та правильному сприйняттю себе самої. Ось це моя філософія. Так, знаю, що маю унікальний голос, однак докладаю максимальних зусиль, щоб його вдосконалювати кожного дня. А це і вокальні вправи, і колоритніші виступи, й нові ролі.

Я поважаю все незвичне на сцені. Можливо, тому, що виросла на рок-н-ролі, джазі, американській поп-музиці, на творчості видатних оперних співачок Марії Каллас, Джоан Сазерленд — у 2013 році маю намір провести світове турне в її пам’ять. При цьому я залишаюся толерантною до кожного з музичних напрямків і вважаю, що світ, зокрема, збагачується завдяки несхожості між собою оперних співаків.

—  А як слід працювати на сцені, аби сучасність увійшла не в минуле, а в майбутнє?

— Новому поколінню однозначно потрібні містерії (драматичний жанр в опері. — Авт.). Вони є дзеркалом для нашої генерації. Тому співаки зі стажем, скажімо так, обов’язково мають сприяти та допомагати молодим талановитим співакам досягати успіху, а не перебувати на лаві запасних в опері.

І допомагати слід будь-якими засобами, незалежно від того, якої ти національності та в якій країні живеш. Яскравий приклад цьому: оперні співаки з азіатською зовнішністю й досі незвично сприймаються у всьому світі. Раніше я мала непорозуміння з американськими та європейськими режисерами через те, що, мовляв, не зможу сприйняти концепцію їхнього спектаклю, образ думки, культури... А італійці взагалі не дають іноземцям співати Белліні, Доніцетті, Россіні — це найважчі партії бельканто в опері.

Для молодих артистів важлива соціальна роль та протекція. Усе взаємопов’язане. Як про роботу співаків у ЮНЕСКО та Червоному хресті мають знати люди, так і артисти повинні бути обізнані з вільною музикою, сприймати її без шаблонів та доносити до суспільства. До слова, у професійному житті мені дуже допомогла робота «артисткою світу ЮНЕСКО»...

Флірт — найголовніша зброя

—  Мабуть, представники старої та сучасної оперної школи дуже різняться між собою...

— Якщо відверто, не знаю, до якої з них себе зарахувати (знизує плечима. — Авт.). Я десь посередині. Представники того покоління справді віддавали перевагу удаваній таємничості. Головне, на їхню думку, — образ, тож оперного співака виключно в цьому образі й подавали. Однак нині так працювати співак просто не має права.

Тому я намагаюся сконцентрувати увагу глядача не лише на своєму голосі, виступах, а й на суспільній діяльності. Вважаю, що люди мистецтва обов’язково повинні поліпшувати життя пересічних людей у різний спосіб. Також сподіваюся, що завдяки вашому виданню донесу й до українських співаків послання: об’єднати зусилля не лише для оперного співу, а й для інших соціальних цілей у своїй країні.

Я не просто співаю красиві ноти. Переконана, що оперою у своєму виконанні можу вплинути на настрій людства. А в житті для мене є три найважливіші речі: свобода, права людей та права тварин. Ось за це я й веду боротьбу.

—  А Київ вам якісь образи навіяв?

— Я справжній футбольний фанат! Спостерігала за всіма матчами чемпіонату Європи з футболу цього року і дуже рада, що Україна успішно його провела. До слова, про вашу країну чула дуже багато різних історій і відгуків. Наприклад, про підвищену криміногенну ситуацію, про масові вбивства тварин напередодні приїзду туристів. Та були серед цих історій і позитивні розповіді. Тому я зі смакуванням наперед, так би мовити, їхала сюди.

Цей візит я вважаю для себе важливим. 20-річчя становлення дипломатичних відносин України з Кореєю — перехідний період, зокрема і в культурі. Цікаво, як музика зможе об’єднати дві наші країни. Спробую з українськими колегами попрацювати над різними артистичними формами і зрозумію, чи зможемо ми спільними зусиллями щось нове привнести в оперу.

Маю надію, що Україна та Корея разом зможуть процвітати. Однак нині вони, як на мене, перебувають на абсолютно різних рівнях. Я кажу про політику, економіку, торгівлю. Але музика — той ключ, яким можна відкрити серця людей бодай одним концертом. А він надалі зможе стати й поштовхом до дружби цілих народів.

Катерина МАЦЕГОРА,
«Урядовий кур’єр»

РS. На концерті Сумі Джо таки привернула увагу глядача. Спочатку рожевим та сріблястим вбранням, прикрашеним блискучим дорогоцінним камінням. Потім — у дуеті з вітчизняним тенором Ігорем Борком. Ніжно обіймаючи його, вона передала тонкими струнами голосу любов до зали, а з диригентом Ігорем Палкіним розповіла своїм соло казку Гофмана про дівчинку-ляльку з оперети. Після цього кожен міг сказати: «Вірю, що це лялька, та не вірю, що така тендітна жінка може видавати з душі вдивовиж пронизуюче сопрано...»

ДОСЬЄ «УК»

Сумі ДЖО. Народилася в Сеулі (Корея) 22 листопада 1962 р. Грі на фортепіано почала вчитися в 4 роки, а вокалу — в 6 років. Навчалася в Сеульському національному університеті. Сценічний дебют — партія Сюзанни у «Весіллі Фігаро» в Сеульській опері. Вивчала музику в Академії Святої Чечилії у Римі до 1985 р. У Європі дебютувала з партією Джильди в «Ріголетто» 1986 р. Виступає в Метрополітен-опера (Нью-Йорк) з 1988 р., у Віденській державній опері — з 1989 р. Лауреат премії «Греммі» в 1993 р. Підписала контракт з Universal Music 2007 р.