ЗАВАДА

Півмільйонна ліцензія, цілком підйомна для великих виробників вина, 
стає нездоланною перешкодою для фермерів

«Висока якість вин народжується лише у середнього та дрібного товаровиробника, — запевняє один із найавторитетніших фахівців галузі, директор Інституту виноградарства та виноробства ім. В. Таїрова В’ячеслав Власов. — Лише на ділянках площею 1-2 га можна отримати конкурентоспроможні вина європейської якості, а в колишніх радгоспах і колгоспах, де до тисячі гектарів виноградників, вина абсолютно безликі». 

Маленьке уточнення: безликі — не значить шкідливі чи несортові. Фахівці кажуть, що будь-яке вино, виготовлене за нормальною технологією, має майже однаковий вплив на здоров’я: за помірного вживання — позитивний. Але тут йдеться про вина з особливо вишуканим смаком, котрі можуть на будь-якому рівні презентувати регіон як такий, що здатен показати у виноробстві найвищий клас.

Висока якість мікровиноробства

Зробити взірцеве вино на Одещині — наче й не проблема. Тут є давні традиції дрібного виноробства, а на півдні області практично кожне благополучне обійстя має винний погрібець. До того ж, тутешні фермери тісно співпрацюють з уже згаданим Інститутом ім. В. Таїрова. Рецепти, за якими вони виготовляють свої напої, часто є розробкою цієї науково-дослідної установи. Приміром, вино, що є аналогом десертної іспанської малаги, фермери зі Спілки виноградарів та виноробів Одещини готують за рецептом, розробленим Григорієм Овчинниковим — ученим Інституту ім. В. Таїрова. Тож аматорами у винній справі одеські фермери можуть зватися виключно з огляду на обсяги своєї продукції, якість котрої часто буває недосяжною для мегалітрових профі. Їхні вина з чудовим смаком і букетом та кустарними етикетками неодноразово здобували відзнаки на галузевих виставках та конкурсах. Утім, розвиток їхнього бізнесу жорстко лімітований вартістю ліцензії на оптову торгівлю алкоголем — сьогодні вона коштує 500 тисяч гривень.

«Для тих, хто займається мікровиноробством і виготовляє до 10 тонн вина, це непідйомна цифра», — каже винороб-аматор з Іллічівська Олександр Шаповалов. Відтак нішею для фермерів залишаються всілякі виставки, де вони мають право продавати свій продукт.

На трьох  зметикувати  не виходить

Цьогоріч під час міжнародного професійного дегустаційного конкурсу «Одеська затока» фермери скооперувалися, аби орендувати спільний стенд. «У складчину легше придбати місце, — каже Олександр Шаповалов, — скинутися простіше, ніж самому викласти 2 тис.». Втім, удатися до подібного прийому і придбати якусь колективну ліцензію фермер не вважає за можливе — виноградники його колег розкидані на обширах найбільшої області України і запроваджувати якісь елементи колгоспу в їхній роботі було б технологічно недоцільним. Тим більше, що, як вважає О. Шаповалов, є значно простіша процедура для розв’язання цієї проблеми: «Можна купувати акцизну марку і платити за кожну пляшку певну суму. Я вже не кажу, що мікровиноробство в Європі заохочується законом, бо підштовхує великих виноробів до виготовлення більш якісної продукції».

Директор Інституту ім. В.  Таїрова В’ячеслав Власов наводить приклад, який свідчить про принципово різні виноробські пріоритети у нас та в Європі: «В Україні виноградників приблизно стільки, як у Німеччині. Але в Німеччині 70 тисяч фермерів, а в нас — якісь десятки, ну, може, сотні». 

Щоб було  що туристу  показати

Олександр Шаповалов ділиться враженням від міста Егер — столиці червоних вин Угорщини: «Бренд міста — гора, в якій десь із півсотні погрібців: заходиш до кожного і куштуєш різні вина».

Винний туризм — це ще одна царина, де фермери могли б попрацювати на власний гаманець та розвиток краю. І тут ліцензія на оптову торгівлю, здавалося б, не потрібна. Але річ у тім, що аби створити щось гідне уваги туриста, надто західного, потрібні певні кошти, які якраз і можна було б отримати, торгуючи своїм вином. О. Шаповалов каже, що сьогодні виноробство йому особливого зиску не приносить і є радше хобі, ніж бізнесом: «Доходи, які отримую, витрачаю на дерев’яні бочки, спеціальне обладнання». І все це наразі на більш-менш віддалену перспективу.

Законотворча надія

Ліцензійна зрівнялівка — не лише одеська проблема. Потерпають від неї і винороби Закарпаття, де винний туризм уже набув помітного розвитку. Певні надії мікровинороби покладають на зареєстрований наприкінці березня законопроект, який передбачає продаж ними вина без окремої торговельної ліцензії.

Опоненти побоюються, що це негативно позначиться на наповненні бюджету. Прихильники  кажуть, що спочатку мають поставити бізнес на ноги, аби з добрих заробітків спрямовувати чималу дещицю і до держ­бюджету.