Декомунізація, тобто позбавлення радянської ідеології, яке почалося в Україні ще  у травні 2015 року, згідно з офіційною версією, має завершуватися. Одначе вибратися з радянської дійсності жителям окремих населених пунктів зовсім не просто. Приміром, у Черкасах на більшості табличок на будинках вулиці Кривалівської перехожі читають колишню назву — Паризької комуни. Самі ж власники приватних садиб, яких тут більшість, не поспішають змінювати табличку з назвою вулиці, хоч уже кілька років, відповідно до закону про декомунізацію та рішення міськради про перейменування, це потрібно зробити. Місцеві на запитання, чи хотіли б змінити табличку, показують на ями на дорожньому полотні — спочатку, мовляв, нехай комунальники заасфальтують, а тоді вже й таблички можна змінювати.

Як пояснюють юристи, питання заміни таблички у приватному секторі має вирішувати сам власник. Органи влади можуть йому лише рекомендувати це зробити.

Відповідно до задуму законодавців, таблички мають замінити поступово у плановому порядку. Кошти на це повинні передбачити у місцевих бюджетах як витрати на благоустрій. А стягувати додаткову плату за зміну на будинках комунальники не мають права, адже вартість фактично уже закладено у щомісячну квартплату (стосується будівель, що перебувають на балансі служб утримання будинків). Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до цих послуг належать не лише звичне вивезення сміття, а й утримання будинків та прилеглих територій. Як роз’яснює постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869, до утримання будинків належить і «експлуатація номерних знаків», зокрема виготовлення та заміна.

Як повідомили в облдержадміністрації, в Черкасах перейменували 1014 об’єктів топоніміки (серед них вулиці), в області — 2674. Відповідно до Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в області перейменували 19 населених пунктів. Загалом за чотири роки декомунізації в Україні змінено 52 тисячі географічних назв, перейменовано 987 населених пунктів і демонтовано понад 2,5 тисячі пам’ятників радянським вождям. Про це повідомили в Українському інституті національної пам’яті.

Скільки з цих вулиць змінили назву лише номінально, а фактично таблички на будівлях залишилися старі — не відомо. Та проїжджаючи вуличками райцентрів на Черкащині, часто можна побачити на фасадах будинків таблички «вул. Леніна» та імена ще багатьох персон тієї епохи. Як і почути в тролейбусі в Черкасах від пенсіонерки «Што ета за алєні-тюлєні» після оголошення зупинки Олени Теліги. Як звинувачувати стареньку, якщо й таблички на вулицях не завжди є?

На запитання, чи виготовляли роз’яснювальну продукцію, путівники з новими назвами вулиць, в облдержадміністрації відповіли: «Під час розгляду макетів для друку путівників та туристичних проспектів нові топонімічні назви будуть обов’язково враховуватися». А ще повідомили, що покарання відповідальних осіб місцевого самоврядування через невиконання згаданого закону в області не зафіксовано.

Основну роль у декомунізації має відігравати місцеве самоврядування, переконані в топонімічній комісії Черкас. Та представники його, вочевидь, не поспішають розв’язувати проблему. Бездіяльність місцевих чиновників не вирішує питання, а просто відкладає його — доведеться повертатися до проблеми перейменування, зміни табличок, виготовлення карт і путівників знову. А поки  що навіть таксисти по кілька разів перепитують у пасажирів назву вулиці, а іногородні туристи гуглять старі назви, звіряючись із картами.

Декомунізація — справа потрібна. І те, що владі вдалося принаймні розпочати цей процес, — уже добре. Значно гірше, що роблять це часом у досить грубий, примітивно-волюнтаристський спосіб. Адже присвоєння чи зміна назви — це ще не увічнення імені якогось героя чи знаменитої людини, чим найчастіше зумовлено цю зміну. З поганою роз’яснювальною роботою, чому попередню назву скасовано, зі слабкою мотивацією потреби, без створення позитивного образу людини, ім’я якої буде присвоєно тому чи іншому об’єкту, в людей виникають довільні трактування цих метаморфоз. За словами голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, продовженням декомунізації має стати деколонізація: «Коли говоримо про деколонізацію, то йдеться про позбавлення від імперської спадщини, яку можна використати для відновлення імперії».Закони про мову та підтримання української мови в радіо­ефірі й відновлення незалежної української Церкви — це і є початок процесу деколонізації.