Доктор медичних наук
Михайло БИЧКО

Статистика серцево-судинних захворювань в Україні, як і в деяких інших країнах Східної Європи, вражає тим, що від інсультів люди помирають у три-чотири рази частіше, ніж від інфарктів. Смертність від цієї хвороби у нас також вища, ніж на Заході. «Ніколи не пізно зробити крутий розворот у протилежному від хвороби напрямку, навіть якщо останніми роками ви неухильно до неї наближалися», — таким був лейтмотив розмови з фахівцем, за спиною якого величезний досвід практикуючого лікаря, дві наукові дисертації з медичної тематики, рекордна кількість запатентованих винаходів у галузі медицини, — Михайлом БИЧКОМ.

Хто слідкує за своїм здоров'ям, той довше живе. Фото з сайту people.megansk.ru

Гіпертензія — хвороба всесезонна,  але навесні…

— Михайле Васильовичу, з огляду на ваш досвід, як настання весни впливає на ризик захворювань серцево-судинної системи?

— Навесні, поряд із дефіцитом вітамінів, підвищується фізична активність людей. За умов хронічного стресу, в якому багато з них перебуває, зростає ризик кардіальної патології. Найнадійнішим засобом зберегти здоров’я людей, що перебувають у групі ризику, є профілактика захворювань, своєчасне звернення до спеціалістів для обстеження.

— Держава, як відомо, робить чимало для зменшення кардіологічних захворювань. Чи є відчутні досягнення?

— Ще в 1999 році запроваджено програму (Указ Президента України №117) з профілактики артеріальної гіпертензії. В ньому були передбачені заходи, що наближають наші стандарти профілактики та лікування до європейських. У втіленні її в життя є певні успіхи. Проте з’явилося й чимало інших програм, спрямованих на запобігання серцево-судинним захворюванням. Ситуація з лікуванням артеріальної гіпертензії кардинально змінилася. Головне, припинилося безконтрольне застосування бетаблокаторів, сечогінних препаратів, які збільшують ризики інсульту, інфаркту та цукрового діабету. Нині застосовуються нові препарати — блокатори кальцієвих каналів, сартани, статини.

— У чому першопричина такої зміни?

— Навчилися своєчасно виявляти і краще лікувати інсульти. А наша основна проблема в тому, що хворі не звертають уваги на симптоми захворювання і, як результат, звертаються до лікарів, коли доходить до межі. Часто людина розцінює свій стан, пов’язаний із підвищеним артеріальним тиском, як звичний. Але вже з показниками тиску 140/90 мм рт.ст. слід вдаватися до лікування. Тобто багато залежить від самої людини, її готовності стежити за собою і вчасно звертатися по допомогу.

— Тож повертаємося до профілактики?..

— Ніщо не обходиться так дешево, як профілактика та лікування артеріальної гіпертензії, якщо вдаватися до правильних перевірених методів. Профілактика починається зі зміни своєї поведінки. Медики це називають модифікація способу життя, іншими словами це боротьба з чинниками ризику, тобто з негативними впливами, що сприяють хворобі. Насамперед боротьба з гіподинамією, ожирінням, курінням, гіперхолестеринемією, стресами та іншими шкідливими факторами. Медикаментозна профілактика полягає в тому, що слід вживати на ніч одну пігулку, яка розріджує кров (зазвичай це аспірин), одну — яка унормовує рівень холестерину (по-народному — щоб кров не була «жирною») і третю — для нормалізації артеріального тиску. Перший сигнал біди — поява змін у добовому профілі артеріального тиску, тобто протягом однієї доби трапляються різкі перепади тиску. Найгірше, що людина сама може не відчути таких змін, особливо якщо вони трапляються під час сну. Про це завжди слід пам’ятати і, щоб запобігти біді, необхідно ретельно контролювати свій стан (вимірювати тиск навіть уночі, якщо це можливо). Обов’язково слід пройти обстеження у кардіолога.

Інфаркт  та інсульт: більше відмінностей,  ніж схожостей

— Чим принципово відмінні два захворювання, які завдають стільки біди, часто з трагічними наслідками?

— Обидва є небезпечними. Однак правильним лікуванням ішемічний інсульт може бути подоланий, і людина виходить із нього досить легко. Зрештою, цей вид інсульту (без крововиливу) може повторюватися кілька разів. А от інфаркт виліковується значно складніше, до того ж, він може статися вперше і востаннє.

— В якому віці загроза цих хвороб сягає піку?

— Вже від 40–45 років слід звертати пильнішу увагу на своє здоров’я. А після 55 практично кожна людина стає потенційним пацієнтом кардіолога: на той час організм несе на собі стільки негативного багажу, що лише встигай захищатися.

— Дехто вважає, що наявність грошей — запорука здоров’я…

— Це лише ілюзія. Перед хворобою всі рівні. Найкраще запобігти їй в зародку, не дати поширитися. Якщо ж перейти допустимий поріг, то лікуватися доведеться все життя.

—  Де межа між різними стадіями хвороби?

— Самому пацієнту визначити її важко, це може зробити лише спеціаліст. У зрілому віці ймовірність захворювання значно зростає. Якщо хвороба занедбана, то монотерапією не обійтися: для зниження артеріального тиску слід вживати вже не один, а кілька медпрепаратів.

— Що робити, аби бути здоровим?

— Багато проблем постають через низьку культуру поведінки, харчування, гіподинамію та інші буденні чинники. Тобто загроза артеріальної гіпертензії значно знизилася б, якби їжа була менш калорійною, вживання солі обмеженим, фізичні навантаження підвищилися. З усіх українців 29-30% мають зайву вагу, хоча до показника США (приблизно половина населення) ще далеко, але і ця цифра викликає занепокоєння вітчизняних медиків.

— Наскільки складно вилікувати атеросклероз?

— Науковці довели: якщо він уже починається, то за певних обставин трансформується в гіпертонічну хворобу. Заяв про те, що диво-ліки відновлять втрачені функції за 1-2 місяці після курсу лікування, серйозно сприймати не можна — це казка. Маємо справу з множинністю факторів ризику, тому і лікування та профілактичні заходи мають тривати постійно.

— Чи можна організувати курси всеобучу для пересічних людей, не фахівців?

— Повинен бути попит на здоров’я. Тоді можна і лекції для широкого загалу влаштовувати, і користі від них очікувати. Звичайна людина повинна знати, як самостійно вирахувати власний індекс маси тіла, зайвої ваги, ступінь ожиріння, які ризики слід взагалі виключити або мінімізувати в буденному житті. Людина, озброєна такими знаннями, звичайно, проживе довше.

Після 18-ї —  самі лише яблука…

— Популярними є всілякі дієти. Щоб ви рекомендували?

— Харчування безпосередньо пов’язане з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця, тому його вплив на організм — один із головних. Будь-яка дієта виходить дорожчою, ніж повноцінне харчування. Я звик жартувати: щоб добре почуватися, слід не їсти, а надкушувати. Зранку слід споживати те, до чого ми звикли. Причому в цей час має бути максимальна порція — 30–45% денної норми. Обід має бути ледь меншим за обсягом — 30–40%, решта припадає на вечір. Звичайно, наприкінці дня їсти слід якомога менше — 15–20%, а після 18-ї взагалі відмовитися від їжі.

— А якщо дуже хочеться і важко витерпіти?

— Для таких випадків є чудова річ — фрукти: яблука, банани, мандарини, грейпфрути, апельсини тощо. Ними можна зняти відчуття голоду, тим більше, що містять велику кількість вітамінів, амінокислот та інших поживних речовин, що завжди необхідні організмові. Найкраще їсти яблука, сливи, груші, абрикоси «місцевого розливу»: їх організм краще сприймає, бо адаптований до них, і є впевненість, що вони не генномодифіковані.

— На чому слід будувати свій раціон?

— З харчових продуктів слід віддавати перевагу тим, які, з одного боку, не містять багато калорій, а з другого — багаті клітковиною. До них належать відома всім вівсянка, гречка, пшоно, неочищений (нешліфований) рис. Каші слід комбінувати з м’ясною їжею або тушкованими овочами та фруктами, звичайно, якщо немає протипоказань у вигляді панкреатиту, коліту тощо.

Ходити — це краще, ніж бігати

— Чи рекомендуєте фізичні навантаження тим, у кого є загроза серцево-судинних захворювань?

— Так, але без фанатизму. Достатньо встати трохи раніше, зробити легкі динамічні вправи (тобто без статичних навантажень), глибоко подихати, аби відчути себе в тонусі, тобто поліпшити самопочуття перед початком робочого дня. Корисно робити щоденні (або кількаразові протягом тижня) пішохідні прогулянки прискореним кроком, по 5–7 кілометрів. Дуже добре, якщо є можливість, плавати в басейні.

— А біг, про який стільки пишуть і говорять?

— Захоплюватися ним не варто. Якщо вже розпочав, то слід продовжувати без кінця. Чому? Бо задіюються адаптаційні механізми, які потім вимагають постійних навантажень. Про те, що це не панацея, чітко і недвозначно висловилося багато науковців — відбувається тимчасове поліпшення стану здоров’я, не більше.

— Чи існує певна норма навантажень?

— Кожна людина має обирати для себе той обсяг, що співвідносний із її можливостями. Ввімкнення резервних механізмів має короткочасний характер. Не варто прагнути до якихось особистих рекордів, високих нормативів. Організм потребує природної рівноваги.

— Чи можна в лікуванні серцево-судинних захворювань покладатися на народні методи — так звану нетрадиційну медицину?

— Відкидати її зовсім, кажучи, що не допомагає, я не маю права. В багатьох випадках вона є незамінною, але ми, лікарі, діємо в рамках традиційних методів.

— Водночас із кафедрою госпітальної терапії в Ужгородському національному університеті ви практикуєте в обласному кардіологічному центрі. Як позначаються реформи в медичній галузі на діяльності лікувального закладу?

— Кардіоцентр — це високоспеціалізований заклад для поглибленого обстеження, сучасного лікування. Ми відновлюємо обов’язкову диспансеризацію населення. Інший аспект полягає в тому, що сьогодні доступність вузькопрофільних спеціалістів вносить дезорганізацію в лікувальний процес. На дільничних лікарів-терапевтів (зараз це сімейні лікарі) мало б покладатися більше обов’язків, ніж нині. Розвиток та співпраця медиків різних рівнів — це запорука успіху. Акцент на сімейну медицину коштів для нововведень багато не потребує, а користь буде велика — плановість у роботі, прогнозованість результатів, зниження захворюваності. Це має посприяти поліпшенню здоров’я нашого народу.

Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Михайло БИЧКО. Народився у 1953 р. у с. Забродь Закарпатської обл.

По закінченні медичного факультету Ужгородського державного університету працював лікарем-терапевтом залізничних лікарень у м. Конотоп і Ворожба Сумської, селищі Королеве Закарпатської областей, заступником головного лікаря залізничної лікарні у місті Чоп.

У 1988 р. захистив дисертацію на присвоєння звання кандидата медичних наук, у 2008 р. — докторську дисертацію. Автор і співавтор 185 наукових робіт, серед яких 2 монографії, 2 посібники, 82 винаходи і патенти. Упродовж 29 років працює в Ужгородському національному університету, нині — професор кафедри госпітальної терапії. Голова секції функціональної діагностики Закарпатського обласного товариства терапевтів.