Головний нарколог
Луганської області
Микола  ОВЧАРЕНКО

Коли Діна потрапила в обласний наркологічний диспансер, дівчинка нагадувала пораненого горобчика. У свої 12 років вона ще практично була відмінницею. Але потім разом з подругою викурила першу цигарку з пачки, вкраденої у вітчима. За сигаретою було навіть не пиво — оковита. Відтоді напивалася до безпам’ятства, і це додавало їй зухвалості в розмовах із новим маминим чоловіком. Компанія затягувала дедалі більше: дискотеки, бари, прогулянки до ночі. На школу часу не залишалося. Її ніхто не примушував. Щоправда, мама ховала погляд, коли в доньки скляніли напідпитку очі. А потім сталася любовна драма. Діна не могла впоратися з депресією, і найавторитетніший хлопець з їхньої компанії сказав: «Не парся!». Й запропонував уколотися, забутися. Діна погодилася — ніхто її не тримав, сама підставила свою руку під шприц. За кілька місяців дівчинка стала наркоманкою. Їй ледь виповнилося 14. Мати відмовлялася вірити, а коли прийшла міліція, й вітчим говорив «Подивися на її вени», мати просто втратила свідомість. Потім відвезла дочку до бабусі. Потім було дороге лікування. І так — уже кілька років. «Краще б я тоді виплакала в подушку», — тепер шкодує Діна.

Ось лише одна трагедія, рана, яку зусиллями безлічі людей намагаються загоїти в Луганську. За спостереженнями головного лікаря обласного наркологічного диспансеру, позаштатного головного нарколога області Миколи Овчаренка, саме «реструктуризовані» сім’ї найчастіше постачають пацієнтів до їхнього закладу. І завдання вчасно виявити дітей із низькою стресостійкістю до проблем, які висуває життя, стало одним з основних у регіональній програмі профілактики наркоманії, яка діє на Луганщині. Про цю роботу Микола Овчаренко розповів в інтерв’ю «Урядовому кур’єру».

— Пане Миколо, з яких рис складається узагальнений портрет сучасного луганського наркомана?

— Вік 32 роки. Переважно чоловіки. Жінок — 15%. Майновий ценз  знівельовано, є представники всіх верств суспільства. Щоправда, вони споживають різні наркотики. У нас 5056 осіб на диспансерному обліку, 75% — споживачі опіоїдів, тобто не дорогих «екстазі», а ацетильованого опію, який іде з Афганістану. Дуже поширена аптечна наркоманія.

Захворюваність у містах удвічі вища за сільські території. Цей показник  залежить від відсотка молоді в структурі населення. Тож у лідерах  Луганськ та Сєверодонецьк. Освіта в пацієнтів  частіше вища. Здебільшого це люди, які не мають змоги працевлаштуватися у відповідності зі своїми сподіваннями, робота не задовольняє їхніх особистісних амбіцій.

Коли готували програму, провели великі соціологічні дослідження. В 2008 році в нас школярі (до 10%) зізнавалися: хоча б один раз спробували наркотики. Останні опитування показують, що число таких дітей вдалося знизити майже наполовину. Найнеприємніше те, що від 22 до 26% хлопців та дівчат давали відповідь, мовляв, не поінформовані про шкідливі наслідки вживання наркотиків. Нині питома вага таких відповідей до 8-10%. Тобто інформованість підлітків істотно підвищилася. І це має кореляцію зі зниженням первинної захворюваності. Якщо в 2010 році ми мали стійке зростання, то протягом останніх років з’явилася тенденція до зниження й первинної (за минулий рік зниження на 30%, а за перше півріччя нинішнього — на 7,5%) захворюваності та поширеності біди.

— А що показали дослідження причин цього лиха?

— Ми запитували дітей: що вас до цього спонукало? На першому місці виявився вплив однокласників, групи, навколишнього середовища. Далі — бажання зняти психоемоційну напругу, випробувати нові відчуття.

Якщо говорити загалом, тут відіграє роль світоглядна криза. Зростання захворюваності припадає на початок переломних бурхливих 90-х років минулого століття, коли на тлі зростання соціальної напруги та різкого погіршення соціально-економічної ситуації на Луганщині — колись успішному промисловому регіоні — закривали заводи і шахти, а сім’ї почали розпадатися. Голови родин виїжджали на заробітки. Відбулася деформація найважливіших інститутів соціалізації, перш за все сім’ї. Негативний вплив спричинили  ЗМІ, сучасне мистецтво й література. Загалом причин безліч. Несподіванкою для суспільства стало таке масове поширення наркотиків.

Діти — легка здобич для наркоділків. Фото з сайту aif.by 

— Релігія могла б стати опорою в цьому новому світі?

— Так, існує прямий кореляційний зв’язок між рівнем релігійності та показниками поширеності, а також первинної захворюваності наркоманією та алкоголізмом. Де вища релігійність, там нижча захворюваність на наркоманію. Релігія — найпотужніший стримуючий чинник, дає морально-етичний базис та створює ієрархію людських цінностей. І за всіх труднощів навколишнього світу релігія підвищує стресостійкість людини.

— На жаль, для Донбасу ніколи не була характерною висока релігійність. То як тут навчити людей жити у світі, де є наркотик?

— Головне завдання — навчити долати життєві труднощі не через механізм хімічного вислезнення (тобто вживання наркотику або іншої психоактивної речовини), а конструктивним чином. Навчити розв’язувати проблеми. Підвищити коефіцієнт стресостійкості.

Усі ми різні. Але існує імунітет — як проти хвороб, так і протиалкогольний, протинаркотичний. Цей контрадиктивний імунітет залежить від особистісних рис, які формують сім’я, виховання, оточення, школа.

— Як верстали регіональну програму профілактики наркоманії?

— Ми враховували те, що вона має бути комплексною, системною. Генератором цієї роботи став голова облдержадміністрації. Володимир Пристюк заявив, що готовий піти на надзвичайні заходи, але спостерігати, терпіти те, що коїться, не збирається. Ми проаналізували всі причини ситуації, вивчили сильні сторони, зважили загрози. І тепер наша програма складається з двох базових напрямів. Це лінія зниження попиту та пропозиції. Друге — робота правоохоронних органів.

А ось лінія зниження попиту залежить від об’єднання зусиль систем охорони здоров’я, освіти, управління у справах сім’ї, молоді та спорту, ЗМІ та громадських організацій. До речі, в області зареєстровано понад 70(!) громадських організацій, і всі вони декларують впровадження здорового способу життя. Але виявилося, що тих, хто веде реальну роботу, де-факто можна порахувати на пальцях однієї руки.

— Як розподілив «генштаб» лінії наступу на загального «ворога»?

— Щодо кожного напряму ми визначили заходи. Для системи охорони здоров’я це рання діагностика вживання наркотичних речовин, розробка ефективних засобів лікування та реабілітації, ресоціалізації пацієнтів. Для системи освіти спільно з лікарями розробили методики ідентифікації груп ризику. Це анкети, за допомогою яких можна та треба виявляти підлітків, схильних до можливого вживання наркотичних речовин у немедичних цілях. Проводимо таке анкетування двічі на рік і таким чином робимо «замірювання температури».

Для управління у справах молоді, сім’ї та спорту, а також громадських активістів головне завдання — організація змістовного дозвілля, утвердження здорового способу життя як головної цінності.

— Чи багато дітей у групі ризику?

— Потенційна група ризику становить приблизно 15%. Тобто кожен 6-й. Такі самі дані у країнах Євросоюзу. Це ті хлопці та дівчата, в яких низькі показники адаптації до обставин навколишнього світу, що постійно змінюється. Образно кажучи, у життєвому морі не завжди буває штиль, а до буревіїв готовий не кожен.

Коли ми провели дослідження, вивели показник — «індекс стресостійкості», або вміння приймати конструктивні рішення в стресових ситуаціях. Для тих, у кого цей показник низький, ми розробили психотренінгові методики.

Але є і загальна профілактика для здорових підлітків. Їх 85—86%. Тут має проводитися потужна санітарно-просвітницька, роз’яснювальна робота, утвердження здорового способу життя.

Єдине в усіх видах профілактики — ми уникаємо технологій залякування.

— Чому?

— У підлітків ще не сформована ієрархія людських цінностей. Тобто відчуття небезпеки ще не тисне. Тут якраз треба розвіювати міфи про наркотики та утверджувати здоровий спосіб життя як пріоритет.

— Чи можна подолати наркоманію на окремо взятій території?

— Упевнений, що дуже багато можна зробити і на рівні регіону. По-перше, найсильнішу профілактичну роботу. По-друге — роботу з групою ризику завдяки збільшенню кількості шкільних психологів. Ці питання потихеньку вирішуємо. Серйозно активізовано роботу правоохоронних органів щодо зниження пропозиції наркотиків. У Луганській області близько 500 осіб перебувають на замісній терапії. Таким чином ми декриміналізуємо їхнє життя: завдяки замісній терапії виводимо з кримінального ринку як мінімум 50 тисяч грн щодоби.

До речі, колег з інших областей уже зацікавила наша стратегія впровадження диференційованої профілактики, тобто напрям загальної профілактики, ідентифікація груп ризику та цілеспрямована робота з ними.

Якщо, з одного боку, формувати контрадиктивний імунітет проти наркотику (тобто ніколи ніде ні за яких умов не вживати), а з другого — припинити канал постачання, можна навчити людей перемогти це зло.

Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»

Насамкінець. Волонтер — колишній наркоман Олексій і сьогодні приходить у дворик обласного наркологічного диспансеру. Колись юнака сюди привезли батьки, після того як раптово зустріли в під’їзді свого будинку, а він від несподіванки випустив шприц. Потім були довгі місяці в лікарні, де на вікнах — грати, на дверях — замки, а на цегляному паркані написи: «Щастя — без алкоголю», «Спілкування — без сигарети», «Життя — без наркотику».

На певному етапі психолог сказав хлопцеві: треба допомагати тим, кому ще гірше, ніж тобі. І Олексій увійшов у палату, де «ламало» тих, хто потрапив сюди недавно. Їхні очі ледь проглядали крізь щілинки повік. А він міг тільки повторювати: «Тримайтеся!». Та вже те, що вони бачили його, колишнього хворого, що стояв на своїх ногах, допомагало. І тепер — парадокс: дворик страшної лікарні став для них місцем зустрічей. Вони навіть дні народження готові святкувати тут, разом із волонтером. Вдягаються в світле і жодним словом не згадують тих, хто не вижив, тобто про минуле.

ДОСЬЄ «УК»

Микола ОВЧАРЕНКО. Народився  1956 року в селі Олексіївка на Луганщині. Закінчив Луганський медичний інститут. З 1999 року — головний лікар обласного наркологічного диспансеру, головний нарколог області. Кандидат медичних наук, доцент кафедри психіатрії та наркології Луганського медичного університету, автор понад 50 наукових праць з наркології, фахівець з опіоїдної наркоманії.