Миколай у Миколаївці 

СВЯТО

У Києві відкрився новорічний ярмарок,   а на Тернопільщині святий Миколай  вже роздає дітям подарунки

Знаємо, що єпископ Міри Миколай у IV ст. успадкований маєток використав на допомогу бідним, а отже, на справу християнської любові. Його назвали згодом Чудотворцем. А 19 грудня церква східного обряду відзначає день цього святого. Вже давно на Тернопіллі свято Миколая вийшло із суто релігійного призначення й стало воістину всенародним. Воно — особливе, хвилююче, радісне. І не лише для малечі, а й для дорослих. Бо хто ж відмовиться від подарунка, від світлої казки! У Бучацькому районі ім’я св. Миколая відлунює і в назві села. Тож гайда — у Миколаївку.

Св. Миколай, його роль зіграв мешканець села Андрій Лозин, прийшов до діток з гостинцями. Фото Миколи ШОТА

Де хліб, і вода…

Миколаївка веде свій вік з 1850 року. Один з господарів на ім’я Микола вирішив із горбистого Губина (нині це сусідній населений пункт) переселитися на рівнину. Там заклав своє обійстя й водночас нове поселення. Хіба ж міг назвати його інакше, ніж Миколаївка?! Тепер це — віддалене, невелике село, неподалік його плюскоче хвилями Дністер. Майже 30 км треба здолати сюди від райцентру. Понад півтисячі мешканців нараховує. Хати тут чепурні, багато хто оздобив їх різнобарвною плиткою. Заховалися ж будинки за сучасні огорожі, де-не-де навіть з кутими металевими трояндами, геометричними фігурами. Землі місцеві селяни мають небагато — паї становлять лише 1,1 га. Здебільшого ці земельні наділи здали в оренду ПП «Золотопотіцьке», за що восени отримали 2,5 ц зерна.

Основна маса працездатного населення Миколаївки виїжджає на заробітки — у світи далекі й близькі. Але покидати назавше рідне село не відважуються, навпаки, молоді сім’ї купують тут хати чи зводять нові. Сільський голова Юрій Поврозник зазначає, що вдалося відремонтувати за будівельними євротехнологіями дитячий садок «Ромашка», оновили торік і місцевий клуб. У цих будівлях, а також у сільській раді встановили металопластикові вікна, нові двері. Понад 20 років тому спорудили церкву, щоправда, назвали її не на честь св. Миколая, а св. Петра та Павла. Реконструювали колишній адмінбудинок і зараз тут — школа-дев’ятирічка, де навчається 64 учні.

Здається, чимось таким уже й прикметним Миколаївка не вирізняється з-поміж інших населених пунктів. Та зачекайте-но! Кажуть, що вода тут особлива й різна за смаковими якостями ледь не на одному подвір’ї. Тутешня мешканка Катерина Будз має дві криниці. Хвалиться, що з однієї вода для пиття чи не найкраща в окрузі. А от щоб приготувати гороховий суп, тоді бере відро і йде по воду до іншого двору. Мовляв, завдяки цій воді горох розварюється швидше. Дехто з криниць качає воду для ванн чи душових кабін. Адже чотири роки тому в село прийшов природний газ, тож можна дозволити собі придбати й газову колонку для нагрівання води.

«Біля криниці» — це назва одного з куточків села, ростуть вікові липи. А з-під землі б’є-журчить джерело, від якого, до речі, проклали водогін до сусіднього Губина. Отже, вода у селі є, та ще й неабияка за смаковими якостями. Але українське мудрослів’я твердить: де хліб і вода, там немає голода. Хліб у Миколаївці теж є. Більше того, місцеві господині вміють пекти його чи не найкраще в районі. У кожній хаті тут мають піч. Катерина Будз «видає» певну пекарську таємницю. Борошно на хліб вона запарює, дає йому остигнути, кидає трохи дріжджів і додає квасного тіста, розчиняє. Коли підкисло, місить, виробляє форми й кладе у напалену піч. За відповідний час на столі з’являється духмяний хліб, який не черствітиме кілька днів.

«Святий отче, хати не обминай»

Це прохання до св. Миколая в Миколаївці промовляють у ніч на 19 грудня. Традиції, пов’язані із відзначенням цього свята, тут не вирізняються, мабуть, від загальноукраїнських. Головним об’єктом виступає подушка, під яку кладуть дарунки. Зранку заглянути під неї норовлять не лише дітки, а й старші. Проте малеча це, безперечно, сприймає з якимось особливим трепетом, казковістю й навіть з виховним чинником. Адже для неслухняних, нечемних св. Миколай може принести навіть різку.

Іванові Дмитровичу Дутці — 83 роки, Катерині Іванівні Будз — на 20 років менше. Але в їхнє дитинство св. Миколай приходив чи не з однаковим «набором» дарунків — яблучками, горішками, солодкими пампушками чи коржиками, могла бути й сорочка, а для дівчат і хустка. Без різки, бувало, теж не обходилося, але радше для залякування. Батьки, бачачи стривожені оченята синів і доньок, ніби ненароком повідали, що чули якесь шарудіння цієї ночі на загаті (утеплення на зиму знадвору стін сіном, соломою чи листям — Авт.). І малеча стрімголов вибігала на засніжений та морозний двір, забуваючи, що ноги босі. Головне ж  бо — не холод, а подарунок від св. Миколая.

Яких же дарунків нині бажають наймолодші миколаївці? Аби дізнатися про це, завітав у дитсадок «Ромашка». У селі його ніколи не зачиняли, як робили це в 90-х роках минулого століття в багатьох селах області. Завідуюча цією установою Світлана Гаврилюк працює тут з 1989 року. Каже, що колись доводилося молодих матусь переконувати, щоб їхні дітки виховувалися в дитсадочку. Тепер батьки самі просять. Адже приміщення відремонтували за сучасними технологіями, подбали про металопластикові вікна, газифікацію. Скрізь — чисто й затишно. До свята Миколая хлопчики та дівчатка підготували цілу програму. В одній з пісень просять Великого Дарувальника, аби їхні «дідусь і бабуся були здорові», а «татусь і матуся жили в любові».

А ще вірять, що до них «через поле, через гай іде дідо Миколай, у біленькій торбинці несе всім гостинці». Говірка Марійка чекає на ляльку, а щоб задобрити св. Миколая, намалювала йому цілком літню картину з хатинкою, травичкою, сонечком і хмаринкою. Олесик каже, що був впродовж року чемний, то впевнений, що у дарунок отримає машинку, двійняткам Васильку та Івасику такий презент теж до снаги. Певна річ, ніхто з малюків не відмовляється і від солодощів. Яким же було їхнє здивування, коли у надвечір’я, вийшовши разом з вихователями на вулицю, побачили св. Миколая (для всіх інших скажу, що роль цю зіграв їхній односелець Андрій Лозин). Оскільки сніг цього року не порадував Миколаївку, то дарувальнику довелося завітати на коні, а відтак і воза приволокти та покатати дзвінкоголосу малечу сільськими вулицями. Для них це буде  й справді незабутньо!

Михайло з Андрієм — популярніші

З’ясувалося, що в Миколаївці чоловіків чи хлопців, які б носили ім’я Микола, можна порахувати на пальцях. Тут більш популярними є Михайло та Андрій. У школі зараз навчається лише один Миколка, але мешкає він у сусідньому селі, хоча батько його походить з Миколаївки. До слова, цього року, так би мовити, шкільний св. Миколай виявився не дуже щедрим — райвідділ освіти виділив йому лише 422 грн, яких вистачило лише на те, щоб придбати кожному учневі по плитці шоколаду.

А от Микола Кірякулов уже на пенсії. 36 років відпрацював у місцевому агропідприємстві. Родом він з Маріуполя. 1967 року приїхав у Миколаївку у відрядження — допомагати тутешньому колгоспу збирати цукрові буряки. Знайшов кохання, від якого, зокрема, народився і старший син Микола, який зараз мешкає в російській столиці. Навіть, коли померла перша дружина, Микола Семенович не захотів залишати це село, бо «зріднився з ним, прикипів». Тож створив тут і другу сім’ю.

Як зустрічає Микола Кірякулов день ангела? Каже, що традиційно. А це означає, що цього дня він обов’язково йде до церкви, аби посповідатися. З чистою душею відтак уже відзначає з ріднею, друзями, близькими дороге йому свято.

Подарувати красну долю

Я сам Микола. І можу засвідчити, що й справді в цьому імені закладена енергетика доброти, ввічливості, людяності. Сільський голова Юрій Поврозник переконаний, що святий Миколай опікується Миколаївкою. Адже для села прикметні, якщо можна так сказати, такі риси, як толерантність, спокій. Тут і не пригадують, коли хтось допустився якихось злісних порушень. Не прагне негативних ексцесів і буйства молодь. Село працює, розвивається, дбає про себе, про день нинішній та завтрашній.

«Чи не гадали проводити день села саме на Миколая?» — запитав у Юрія Зіновійовича. «Пропозиція цікава, — почув у відповідь. — А чому б не дослухатися до неї?» Хтозна, можливо, з роками в Миколаївці все-таки народжуватиметься більше Микол. 

Залишаючи Миколаївку, я подумки повторив знані з дитинства поетичні рядки-прохання: «Святий отче Миколай, мою хату не минай, подаруй потіху, торбину, повну сміху, і здоров’я для родини, красну долю для Вкраїни». І для Миколаївки зокрема. Бо віриться, що пануватиме тут подальшими століттями добрий дух св. Миколая.

ДО РЕЧІ  

На вихідні — до Лаври за подарунками

На благодійний ярмарок «Три мішечки від Миколая» потрапити легко. Просто завітайте до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника до 19 грудня. Вже на вході вас зустріне лаврська ялинка, трохи далі розташувалася виставка робіт учасників конкурсу «Добрий Миколай». Хто хоче своїми руками зробити годівничку для птахів, навчать на спеціальному майстер-класі, який теж проводять на ярмарку.

А поряд можна придбати святкові подарунки: мед, пряники, ляльки ручної роботи, сувенірні свічки, ікони тощо. Особливо дітлахам сподобається «Пошта Святого Миколая». Варто написати бажання й кинути у скриньку, що стоїть біля ялинки, — і десять щасливчиків матимуть можливість наприкінці святкового дійства отримати подарунки, про які давно мріяли.

Дітям тут усе цікаво. Фото Володимира ЗАЇКИ

До речі, для цієї благодійної акції привезли найбільший в Україні пряник-миколайчик. Випечений хотинськими майстрами із пряничного тіста за народними рецептами, згодом він буквально «розтанув» на очах, бо бажаючих поласувати цією смакотою виявилося чимало. І це попри те, що пряник був заввишки близько двох метрів! 

Фоторепортаж Володимира ЗАЇКИ