ТВОРЧІСТЬ

Виставка «Дах» примирила давніх суперників — фотографію та живопис

Коли спитати наших сучасників, який зміст вони вкладають у слово «дах», знайдеться чимало таких, що вчувають у слові кримінальний термін. Настав час повертати словам гуманістичний вимір, чим і займається мистецтво. Хазяйка галереї «Гарна» Дарина Корчевська не тільки вкладає в «дах» первинний зміст, а й спонукає відвідувачів до мистецьких асоціацій. 

Сама галеристка полюбляє сидіти на підвіконні верхнього поверху, під самим дахом. Між небом і побутом. Там простір її мистецтва. Даша напередодні Нового року вирішила за допомогою виставки, присвяченої дахам, примирити давніх суперників — фотографію та живопис.

Під таким кутом зору побачив Венецію фотомайстер Ігор Гайдай. Фото надані автором

Не тільки фактографічна точність

Декором виставки стала тонована і розписана кераміка Гії Міміношвілі, що нагадує черепицю. В галереї мистецтва порозумілися у впливі одне на одного. На картинах і фото відобразилися ліричний світогляд та філософія буття. Вони оселилися на дахах і під дахами у фотографіях українця Ігоря Гайдая та картинах грузинського живописця Давида Шарашидзе, який понад 20 років живе в Україні.

Колись фотокамера змусила живописців шукати інакшої тотожності у відтворенні речей, явищ та людей, ніж просто фактографічна точність. Художники вдалися до емоційно-абстрагованої аналогії і дійшли до безпредметної зверхності й зарозумілості. Індивідуалістське враження та оригінальність відтворення стали первинними в акті здійснення мислеформ митців. Вони майже привчили погляд реципієнта до сприйняття речі в собі, призвичаїли не зважати на оболонку явищ та людей у відображенні, що вагомо для суспільної комунікації. Ось що зробила камера-обскура, яка посіла чільне місце в музеї техніки. Але й на неофіта — фотографію вплинув тисячолітній розвиток живопису. Він асимілював нове мистецтво, фотографія стала наслідувати образотворче мистецтво зі всіма його координатами та параметрами фігуративу, сюрреалізму, конструктивізму та інших «ізмів».

Фотомайстер почав шукати не тільки фізичний та метафізичний кут зору, а й змінювати побачене через об’єктив різними інгредієнтами обробки плівки, а згодом, відмовившись від плівки на користь «цифри» з усіма її «пікселями», продовжив експерименти з відображенням.

У галереї «Гарна» фотографія стала рушійною силою виставки. Визнаний фотомайстер Ігор Гайдай показав дахи Києва, Львова, Парижа, Лондона. Навіть у Венеції, за 8 днів перебування поміж каналів, для нього первинними були дахи. Та особливо теплими на фото виявилися дахи нашої столиці, і це незважаючи на сніжок, який висвітлив жовтавий колорит електричного світла вулиць та вікон.

«Дахи старого міста» художник Давид Шарашидзе зібрав у триптих

Мова кольору до смаку колекціонерам

Шарашидзе малював під тим самим фоторакурсом або імпровізував на задану тему. Хоч першу роботу, присвячену дахам, художник зробив ще 1993 року. На урбаністичних полотнах Давида панує червоно-помаранчеве літо. Вічний червень як світогляд і темперамент митця. Будиночки постають живими істотами, що зійшлися на площу себе показати та на інших подивитися — поспілкуватися мовою кольору. Ця універсальна мова до смаку колекціонерам. Кілька нових робіт з виставки художника додав до своєї домашньої експозиції Мішель Терещенко.

Уже в квартирі митця виявилося, що художник і до фотографії має безпосередній стосунок. Давид, що створив свій дах в Україні, розповідає: «В 90-ті роки, коли в країнах СРСР посилився визвольний рух, я документував соціальні протести в Тбілісі та Вільнюсі у фотографії. Згодом ці фото увійшли в музейні експозиції. А малюю з дитинства. Я рано лишився без батька. Бабуся з дідусем  підтримували мої творчі нахили. Дядя — Моріс Талаквадзе був відомим художником і скульптором. Я вчився щирості в роботах Матісса та Піросмані, а ще в імпресіоністів. На мене вплинули канони іконопису... Відмінність грузинської культури від української в тому, що вона йшла в глибину — це як людина шукає себе. Цьому сприяє невелика географія Грузії, на відміну від України… Мої картини неодноразово експонували на західних виставках, зокрема в Швейцарії, Англії… Лондон вважаю своїм містом, окрім Києва, звичайно. В Лондоні є цінності, які мені найближчі».

Шарашидзе зробив в олії роботи, присвячені лондонським телефонним будкам та двоповерховим бусам. У загальній атмосфері міста в них замкнене особливе повітря, що позначене в контрасті кольору.

«Коли я втомлююся від роботи над черговою виставкою, переключаюся на кераміку. Місити глину — це відчути камерність матеріалу в собі… В поганому настрої їду до лісу або разом з друзями та синами стаю на лижі. Все це допомагає накопичувати енергію. Я не пленерний, а студійний художник. Багато сучасних художників хворі на концептуалізм. Він повинен бути природнім для митця, а не модно-штучним. Я спочатку виношую ідею, шукаю композицію, настрій. У мене образ як еманація ідеї. А конкретна квітка… Природа зробила квітку красивішою, ніж передає художник. Наслідування не відкриває того, що людина має в собі. Тільки внутрішнє бачення підказує, коли зупинитися в роботі … Мене кілька разів просили намалювати копії певних моїх творів. Десь до половини чесно робив схожість, а потім рука відходила кудись убік, і виникала самостійна нова робота».

Давид підписує свої картини грузинською. Він добре знається на історії свого народу. В його картинах не тотожність натурі, а знакова умовність на густому, ретельно прописаному тлі. Нині майстер закоханий у зображення ваз із квітами та портрети  жінок. Всі вони — радше втілення вічної жіночості, ніж певної жінки з особистою історією, хоч на неї натякають маленькі фрагменти урбаністики чи пейзажу на тлі картини — вони як віконця в передісторію змальованого. Сьогодні художник пристрасний до відтінків синього та червоного, раніше був прихильний до коричнево-помаранчевого колориту.

Роботи Шарашидзе художньо збагачують кабінети посольств та офіси компаній. Стіни його вітальні не перевантажені. Грузинський колорит відчувається в усьому інтер’єрі, який прикрашають дві акварелі Володимира Ісупова. Окрім картин, атмосферу дому створюють авторські керамічні тарелі з улюбленими мотивами Давида. Він мешкає в пентхаузі під самим дахом з дружиною — музикантом, яка малює абстрактні візії зі складним кодом, і з двома синами, що мають українське громадянство. Художник, залишаючись грузином в творчості, давно став киянином.

Виставка  триватиме до 1 лютого 2013 року.