Тепер на запитання, як справи, більшість знайомих відповідають: «Молимось і працюємо».

На щастя, Бог почув наші молитви. Вже, вважайте, маємо нового Президента. Простим українцям, на відміну від кандидатів на найвищу державну посаду, вистачило мудрості та здорового глузду не перетворювати волевиявлення на фарс. Це ж тільки на Майдані наші політики «об’єднуються» (чи не заради телевізійної картинки?), а далі у кожного — своя пісня. Людей закликають до єдності, а наступити на горло власній пісні заради України, навіть у просто-таки катастрофічній для її державності ситуації, — зась. От народ і показав їм їхні рейтинги!

Словом, вибір українців укотре підтвердив: у суспільстві назрів і вже навіть перезрів запит на свіжу політичну кров, якщо так можна висловитись. Заяложені карти викидають із затасованої до неможливості політичної колоди, суспільство викриває вовків, що одягнули овечі шкури: оновлення, нехай і не так швидко, як хотілося б, таки настає!

Я чомусь вірю в це оновлення і в мою багатостраждальну Україну: шкода лише, що дається воно занадто дорогою ціною — ціною життя наших дітей…

Рівненщина далеко від лінії фронту, але й вона цими днями ховала своїх синів: надто вже сумним було те прощання… Хіба можна сьогодні спокійно жити, їсти, спати? Інтернет і телебачення стали такими важкими «наркотиками», що, боюся, зіскочити з цієї голки навряд чи вдасться найближчим часом.

Коли ж припиниться ця несправедлива війна? — щогодини запитую у Всевишнього. Хоча й сама чудово розумію: війна і справедливість — поняття несумісні…

Утім, переконана: кінець таки буде і Україна переможе. Знаєте, чому? Саме в день виборів Президента лише у Рівному народилося 12 нових громадян України — 4 хлопчики та 8 дівчаток. А природа мудра: козаки, воїни з’являються на світ тоді, коли на їхню долю випаде боронити Батьківщину. Дівчатка ж, — навпаки, коли передбачається спокійне розмірене життя. Судячи зі статистики рівненських народжень, найближчим часом воювати вже не доведеться. Оце і є той позитив, який, за порадами психологів, маємо знаходити у сірих буднях. Тому нам залишається працювати не покладаючи рук. І, звісно ж, молитися за Україну, за наших дітей та онуків. Що й робимо — молимось і працюємо…