Цього року, попри все, щорічний всеукраїнський фестиваль туристичної журналістики відбувся. І це добрий знак. Бо звичний спосіб життя країни найкраще спростовує путінські страшилки про неконтрольованість ситуації на наших територіях. Саме задля цього й було обрано місцем дислокації форуму південні області, які наші «добрі» сусіди чомусь зараховують до проблемних, щоб представники ЗМІ переконалися: тутешні курорти спроможні прийняти в себе значну частину українських відпочивальників, які традиційно обирали Крим. 

Передусім впадає в очі те, наскільки швидко для реалізації такого завдання мобілізувався місцевий бізнес. Причому тут зрозуміли, що суперництво тільки шкодить спільній справі, тож кілька областей об’єдналися в Асоціацію туризму півдня України, яка і стала організатором фестивалю. Скажімо, якщо Херсонщина вже добре знайома журналістам — тут рік у рік створювали власний туристичний продукт, — то Миколаївщина лише вчиться відкривати свої принади. Тож в добру путь!

Чого бажаєте?

А вона для нас почалася з Коблевого. Зізнаюся, раніше ця назва в мене асоціювалася з величезною винокурнею — так потужно представляє однойменний завод свою продукцію і в торговій мережі, і на телебаченні. Та й господарі виробництва, які завжди раді показати туристам свою «кухню», запевняють, що кожний другий український споживач вина обирає саме їхню продукцію. Однак віднині, за всієї пошани до миколаївських виноробів, усе-таки сприйматиму Коблеве як величезний курорт, який, поза сумнівом, уже пройшов етап становлення, але не зупинився в розвитку.

Бізнес, за словами голови профільної асоціації Миколаївщини Тетяни Квасняк, готовий крокувати в ногу з часом і запитами туристів. Тільки останніми роками тут збудовано два великих аквапарки, дельфінарій, парк розваг, концерт-хол, родео-парк — усього не перелічиш. Тішить те, що тут не кажуть «ні» жодному відпочивальнику. Хочете забути про гамірне місто — це в Коблеве! Потребуєте веселощів і музики до ранку — теж сюди. Скромне житло з усіма зручностями — будь ласка. Фешенебельний котедж з власним басейном — ласкаво просимо! Приїхали з немовлям і потрібна дитяча кухня — передбачено! Причому на курорті тихі й галасливі зони розведені, тому ніхто нікому не заважає. Не виникає проблем і з харчуванням — від фаст-фудів до вишуканих ресторанів.

На Кінбурнській косі можна зустріти хижого птаха з найбільшим розмахом крил в Україні — орлана-білохвоста. Фото з сайту panoramio.com

Не розчарував ще один відомий курорт Миколаївщини — Рибаківка. Хоч надцять років тому в мене про нього склалась інша думка. База відпочинку, на яку нам «дістали» путівки, хоч і належала якомусь міністерству, справила таке гнітюче враження, що ми одразу завернули до друзів в Одесу. Яким було моє здивування, коли молодий енергійний директор одного з кращих закладів селища на моє запитання, чи живий ще «мій» пансіонат, відповів: то це він і є! Тож, як кажуть, я відчула різницю. А останні сумніви розвіяв відомий танцівник Григорій Чапкіс. Йому торік так сподобалося тут відпочивати, що він попросився залишитися тут ще на одну зміну. Оскільки метр без діла сидіти не звик, то організував для дітей танцювальний гурток, а згодом і конкурс юних талантів серед відпочивальників — глядачів у цього дійства не бракувало: на курорті цінують сімейний     відпочинок. Що ж, усе тече, все змінюється — як бачимо, на краще.

За спілкуванням та оглядинами непомітно сплив час, а з ним і шторм на морі, тож два катери вже мали змогу доправити нас до моєї давньої мрії — Кінбурнської коси. Про такі місця кажуть: подаровані Богом. Тож перші враження про них наближені до таємниці, розкривати яку не дуже хочеться. Тому хай нині за мене це зробить моя колега Олена, яка давно знайома з цією природною перлиною.

Кінбурн — край романтиків і робінзонів

Про цей потаємний куточок української землі знають не всі. А ті, хто відпочиває тільки тут, благають: не розповідай про нашу косу. Мовляв, заїздять, забруднять, споганять. Та й не збиралася відкривати свою та інших велику  таємницю, якби не підвів Крим. Насправді миколаївці та одесити, москвичі й кияни завжди їздили і до Криму, і на Кінбурнську косу. Але якщо Крим був «ширвжиток», то коса, безумовно, «індпошив». Не для всіх вона, не для кожного.

Мабуть, тому й притаїлася Кінбурнська коса за Дніпровсько-Бузьким лиманом. Щоб складніше було добратися, щоб не маячити перед усіма своєю скромною розкішшю, щоб не зваблювати тих, хто її не гідний. А тут таких і немає. На відміну від розкручених курортів, не зустрінеш компаній з розряду «Тагіл руліт!», не лякатимешся голосної музики, не засумніваєшся в гостинності господарів.

А такі тваринки повзають просто по дорозі

Проте у величезних обсягах тут зустрічається неймовірне небо, що змінює кольори щохвилини, прозоре і лагідне море, небувалої білизни пісок, аромат степових квітів. Тож неохоче, але ділюся власним секретом.

На Кінбурні три хутори пропонують відпочинок: Покровка, Покровське та Римби. В кожній місцині свої плюси та мінуси. Наприклад, Покровку обирають здебільшого любителі цивілізації й шанувальники пляжного відпочинку. Добратися до її міні- та максі-баз можна й морем, і в об’їзд через Херсонську область.

А ось Покровське та Римби, здається, самі собі обирають відпочивальників. Їх доправляє катер з Очакова. Цього року я поїхала в Римби у червні. Ідеальний час, порівняти його можна хіба що з вереснем. Людей немає, пляж вільний аж до обрію, берег чистий. Про катер домовилася за день до поїздки, хоч у сезон він ходить тричі на день.

За три години у лісі можна назбирати три відра білих грибів. Фото Олени ІВАШКО

Місце мого відпочинку було схоже на інші, що пропонують тут: затишний номер із сучасним ремонтом та комплектом послуг. Є, звісно, відмінності, що стосуються душової кімнати, кухні, інших зручностей. Втім, господарі нині намагаються один одного перевершити. Один очищувач питної води сучасний поставить, інший зручно облаштує територію, третій просто запропонує нижчу ціну. Тож вибір та конкуренція є.

Я вкотре обрала «гномиків» — так називають господарів садиби, які прикрасили подвір’я цими скульптурками. Від них до моря хвилин з п’ятнадцять. Але яке то щастя йти через ліс і духмяний степ!

Крім моря, у Римбах є ще одна точка, яку ніхто не оминає, — магазин. У продавчині Каті купую молоко по десять гривень за літр. Але, впевнена, такого молока не пив ніхто. Воно таке жирне, аж жовте, аж в’язке на смак, як у місті вершки. Такі тут корови — особливі.

А ще тут можна прикупити і полуничку розміром з кулак кожна, і винця домашнього, і рибки «як для себе». Якщо, зрозуміло, подружитися з місцевим населенням.

Тих, хто живе постійно, залишилося не більше 5–7 родин. Усі інші приїжджають, щоб приймати відпочивальників. Один зі старожилів, який усівся на стільці біля магазину, Георгій Якович. Йому 78 років. З ним розговорилися про те, чому Римби так називаються.

— Мабуть знаєте, що поблизу нас рукотворний острів Майський, — каже дід. — Він побудований за Катерини ІІ на дубових палях, оббитий каменем, а потім засипаний піском. А сипали пісок через римби, тобто такі собі жолоби. Так і назвали село. До речі, мало хто знає, що було на краю коси село Кінбурн. Там був рибколгосп. Потім стали люди звідти переселятися сюди, розбирали свої хати і знову складали їх тут. Добре пам’ятаю, як мати казала: побіжи туди, до баби Марини, візьми там щось. Там жили мої діди-прадіди, а нині лише горбочки залишилися.

Георгій Якович усе життя працював на різних роботах. Застудив суглоби, тепер має проблеми зі здоров’ям. Але він оптиміст. Каже, щодня заходить до товариша, випивають по чарці, йде до магазину поспілкуватися.

Запитала, яку в своєму житті найбільшу зловив рибу. Каже, триста кіло. «Пам’ятаю, повно осетрів було, — продовжує чоловік. — З батьком вийшов на шаланді. На щоглі треба сидіти і спостерігати за рибою. Її ж видно. Цілимося, встромляємо чотиризубкою — вже не вирветься. Ховали цю рибину від риб?інспекції в болоті. Ледве вчотирьох змогли втягти. Два метри «зростом». Вона тільки хвостом махне — одного з нас аж здуває. Це був наш заробіток. Ми ж для себе і трохи на продаж, аби вижити, здавали. Тепер такої риби немає».

Про рибу та її відсутність — головна розмова. Кажуть, приїжджав якось кореспондент з якогось каналу. Перерозповів потім якісь балачки про осетрів. А наступного дня всі джипи країни зібралися тут — так захотілося крутеликам порибалити. Тільки коли втямили, що місцеві карасів їдять, поїхали назад. Виявляється, легенди про велику рибу залишилися тільки легендами.

А ще на косі вистачає див та диваків. Наприклад, жіночка Люда. Вона пробігає за день, здається, сотню кілометрів. Куди біжить, навіщо — невідомо. Але букет зі степових квітів мені вранці назбирала. Є диваки — тварини та рослини. Якимось дивом саме тут ростуть дикі орхідеї та гніздяться рожеві пелікани. Але мене в ступор ввела черепаха. Взяла тваринка й розляглася посеред дороги. Птахи, їжачки, корови — все особливе.

Уперше в житті побувала в ролі пастуха. Йдуть корови берегом. А я, боягузка, зайшла в море. Їх багато. І одне теля взяло і вляглося просто на мій рушник. Чекаю, може піде. Не йде. На узбережжі — я і корови. Обійшла навкруги, взяла хворостину і розмахую — зі словами якимись не літературними. І що ви думаєте? Пішли. І теля за ними. Сама подумала: невже вперше в житті освоїла практику пастуха?

Тут корів не пасуть. Вони самі приходять до двору. І знову — легенда. В одному з місць, де вовк загриз корову, щодня трапляються сутички дворогих. Люди кажуть: кров чують, не можуть пройти спокійно. Хто його знає? Але ці сутички бачила. Йшли собі спокійно — раптом щось трапляється.

Таких історій безліч. Хочете дізнатися — приїжджайте. Всім раді. І креветки за вигідною ціною, і таке диво, як в’ялений карась (до речі, вперше в житті спробувала. Навіть не хочу ділитися, як він смакує. Бо дуже!), і справжні білі гриби (вони тут бувають на початку літа і восени). Якщо пощастить, зможете назбирати мідій і рапанів, власноруч їх приготувати. Повірте, дуже смачно. Особливо коли власноруч.

Вирішила назбирати у кінбурнців рецептів. Це паштет грибний, млинці особливі, варення із соснових шишок і головне — рибна юшка.

А солі в країні — море гати

Тим часом ми завантажилися на всюдиходи і рушили через весь Кінбурн з Покровки до херсонського Геройського. У нього славна історія, тож сільський голова Любов Богдан хоче, щоб про неї знали якомога більше українців.

Люди тут в усі часи були надзвичайно мужніми і працьовитими. В роки останньої війни з 158 селян, які були на фронтах, 126 нагороджено орденами і медалями, чотирьом присвоєно звання Героїв Радянського Союзу, а двоє згодом стали Героями Соціалістичної Праці. Цим і пояснюють перейменування села 1963 року. Хоч я б, скажімо, цього не робила, адже той героїзм не на порожньому місці гартувався: тут формувалася Прогнойська паланка Війська Запорозького. А колишня назва села Прогної повертає до відомого історичного факту: вона походить від солоних озер на околиці. Тут козаки збирали сіль, звідси починався знаменитий Чумацький шлях. Цікаво, що відтоді нічого не змінилося: тут працює єдине в країні підприємство, яке вирощує сіль з морської води, як 100 і 200 років тому.

Порт відкритий для всіх

Якщо давно не були в Залізному Порту, не впізнаєте це курортне містечко. В усякому разі, мені цього зробити не вдалося. Зате добре пам’ятаю, як ми вгрузали по кісточки в піску, гуляючи так званою набережною. Тепер це справжній бульвар, де розмістилися численні розважальні заклади, зокрема нічні клуби, де так любить відриватися молодь. Але не це головне. Бо в спогадах залишилося чудове море, чисте і цілюще, дельфіни, які підпливали під самий пляж. Мабуть, таке воно донині, судячи з численної публіки, яка, як і ми колись, щовечора гуляє вже добре освітленою набережною.

Ще одна моя любов на Херсонщині — добрий квітучий Скадовськ. Тішить те, що нинішні господарі міста не відступають від заповітів Сергія Скадовського, який мріяв створити місто-сад. Тому широкі палісадники з деревами та квітами між будинками і дорогою він запланував одразу. Добре, що нові розважальні проекти органічно вписуються в концепцію міста і тільки додають йому сучасності на радість численних маленьких відпочивальників. Не можна було втриматись від усмішки, спостерігаючи, з яким захопленням вони освоювали всі принади нового Парку розваг, як знову і знову піднімалися в Будинок догори ногами, де й дорослих переповнюють неабиякі емоції, як бурхливо реагували у вщерть заповненому дельфінарії на всі витівки цих розумних тварин.

Приєднуйтесь! Як бачимо, фахівці роблять усе для того, щоб відпочинок на рідних теренах був насиченим, змістовним і різноманітним.

Фото з сайту panoramio.com

Маяк світить усім

Не проти прокласти туристичну стежку до свого населеного пункту і сільський голова Рибальчого Сергій Трофименко. У нього для цього є всі підстави: з центральної частини села відкривається краєвид на неймовірної краси Станіслав-Аджигольський маяк, який входить до двадцятки найбільших у світі. Завдяки унікальній гіперболоїдній конструкції творіння інженера Володимира Шухова простояло серед солоних хвиль і вітрів 103 роки й донині працює — моряки довіряють таким спорудам.

Це можна побачити тільки на Херсонщині

«Олешківські піски — єдина в Європінапівпустеля». Цю територію Національного природного парку ще іменують восьмим дивом природи України. Однак треба поспішати насолодитися враженнями від мальовничих велетенських барханів, що тягнуться далеко за обрій, бо, застерігають науковці, років за десять це диво, створене не без втручання людини, може зникнути.

Полотнами для сільської художниці Поліни Райко слугували стіни, стелі і двері хати, хвіртки, паркани і гаражні ворота. А найбільше любила малювати птахів — різних форм, кольорів та видів. Фото Олени ШОВКОПЛЯС

«Буркути — загублений світ в центрі Європи». На відміну від попереднього явища, ця місцина з прадавнім лісом посеред степу збереглася ще з часів, як її описав давньогрецький історик Геродот, назвавши Гілеєю. Такий вигляд мали Дніпровські плавні 30 тисяч років тому.

«Дорога до раю» — розписна садиба Поліни Райко в місті Цюрупинську. Фахівці називають те, що на стінах своєї хати залишила нам народна художниця, перлиною наїву. Жінка не мала художньої освіти, не було в будинку і телевізора, що, можливо, й допомогло їй зберегти дивовижну щирість і чистоту образів, джерелами яких слугували навколишній світ і власні трагічні спогади.

Наталя БОРОДЮК, Олена ІВАШКО,
«Урядовий кур’єр»

РЕЦЕПТ СТАРОЖИЛА

Рибна юшка

Про приготування страви розповідає Олександр:

— Підходить щойно піймана кефаль, осетрина, короп, товстолоб. Із сома та щуки юшку в нас не варять. Взяти велику каструлю чи казан — меншу за 10–15 кілограмів рибиною не вважаємо. Добре помити — не допустити хоч краплі слизу. Отже, якщо каструля на двоє відер, наливаю відро води. Як тільки вода закипіла, кидаю картоплю завбільшки з куряче яйце. Вода трохи перестає кипіти. Щойно знову закипіла — 10 столових ложок якісної томатної пасти. Потім, як закипить, кидаю 300 грамів домашньої сметани. Тричі закипіла. Тільки тоді кидаю рибу. Залежно від того, яка риба, стільки часу вариться. Найдовше вариться осетрина — 35–45 хвилин. Лиманська риба, короп та товстолоб варяться 20–25 хвилин, кефаль — 15 хвилин. Коли вже закипіла риба, туди кидаю чорний перець горошком, горошок духмяний, лавровий лист. Ще на початку кидаю три великі цибулини. Коли юшка зварилася, хвилин із 15 стоїть. Робиться льок — юшка наливається в окрему миску, до неї додається різаний часник, цибуля, сіль, перець. На блюдо викладаємо рибу великими шматками та картоплю, заливаємо льоком. Юшку їмо окремо в чашках. Наступного дня люблю варити на юшці кукурудзяну чи пшеничну кашу.

ПРЯМА МОВА

Тетяна ВОЛИНЕЦЬ,
президент Асоціації туризму
півдня України:

— Асоціацію ми створили в березні цього року. До неї ввійшли провідні туроператори, готелі та бази відпочинку Херсонської, Миколаївської та Одеської областей. Вважаємо, що об’єднаними зусилля краще просувати наші можливості як на вітчизняному, так і міжнародному туристичному ринках.

Судіть самі: торік мою рідну Херсонщину відвідало понад два мільйони туристів, і це не межа. Адже за цей час тільки кількість зареєстрованих міні-готелів збільшилася вдвічі — 428, і додалося засобів розміщення в приватному секторі. Те саме можна сказати і про індустрію розваг. Показово, що ціни за послуги залишилися на торішньому рівні.

ЩО ПОЧІМ НА КІНБУРНІ 

З Миколаєва до Очакова на маршрутці — 27 гривень.

З автовокзалу Очакова таксі до причалу №333 — 40 гривень.

Поставити машину на стоянці біля причалу — 10 грн/доба.

Катер до Римбів — 50 гривень з людини.

Номер — до 100 гривень з одного (торг можливий).

Варіанти шукати в Інтернеті за орієнтиром: «Кінбурнська коса. Римби. Відпочинок».