ПАМ’ЯТЬ

Замість прадавніх артефактів волинські археологи знайшли масові захоронення минулого століття

Дослідникам волинської старовини добре відомо: після захоплення у 1366 році західної частини Волині польський король Казимир Великий, останній із династії П’ястів, для укріплення земель почав будівництво нового мурованого замку. Заклали його у Володимирі поряд із дерев’яним укріпленням. 1370-го, після смерті короля, литовські князі повернули Володимир у володіння Любарта Гедиміновича.

Не зрозуміло, чому, але незабаром майже готовий новий мурований замок… дощенту розібрали. Чому — й досі не зовсім зрозуміло. І вже не одне століття викликає чимало запитань у тих, хто прагне глибше знати історію рідного краю.

1975 року волинський археолог Михайло Кучинко під час спеціальних археологічних робіт у північно-західній частині дитинця тисячолітнього міста розкрив десятиметровий відтинок кам’яної стіни і пов’язав її з якоюсь монументальною спорудою XIII—XIV століть. Відтоді українські дослідники прагнуть про існування замку дізнатися більше. Давній Володимир-Волинський, закладений рівноапостольним Володимиром Великим, такими непересічними знахідками радує археологів часто.

Але несподіванкою останніх двох польових сезонів для дослідників, які вивчали події сивої данини, стали не прадавні артефакти часів Київської Русі і Середньовіччя, а розкриття… масового захоронення людей минулого століття.

Вшанування незаконно репресованих — наближення до європейськості й застереження на майбутнє. Фото надані автором

Трактори  без глушників

Ця знахідка була не такою вже й неочікуваною. Бо ще 1976 року ленінградські археологи, які теж шукали тут залишки замку короля Казимира ІІІ, вже натрапляли на людські кістяки. Але розкопати масове поховання тоді не змогли, бо працівники КДБ заборонили подальші дослідження. Але таємницю зберегти назавжди не вдалося.

— Після здобуття Україною незалежності ми встигли позаписувати свідчення старожилів. Вони розказали про те, що 1939-го та 1940 років працівники НКВС у тюрму за валами тисячолітнього городища звозили людей. І звідти вони вже не поверталися, — розповів директор Володимир-Волинського історичного музею Володимир Стемковський. — Наша версія: на цій території відбувалися розстріли. І 1997-го ми за допомоги львівського товариства «Пошук» розкопали останки майже сотні людей. 

Знайшли також велику кількість залишків взуття, ∂удзиків, гільз від пістолетів (зокрема німецького виробництва, які в рамках комуністично-нацистської «дружби» передавали для озброєння військ НКВС), радянських монет 1932–1940 років, шкіряні паски та залишки іншої польської амуніції. Вони підтверджували, що загиблі — громадяни Другої Речі Посполитої.

Авторитетний дослідник злочинів тоталітарного комуністичного режиму професор кафедри новітньої історії України Волинського національного університету імені Лесі Українки, керівник Центру українсько-польських досліджень Микола Кучерепа впевнений: розстріли тут почалися у 1939 році. Тоді з приходом перших совєтів у місті розпочалися арешти серед інтелігенції, священиків, членів ОУН та КПЗУ, колишніх офіцерів польської армії та УНР, учасників українських культурно-просвітницьких товариств, щоб ізолювати або знищити всіх, хто міг протистояти новому режимові. 

Залишилися свідчення, що під вечір на подвір’ї тюрми вмикали двигуни двох тракторів без глушників — щоб не чути було пострілів. І так звільняли камери для наступних партій в’язнів. 

Ця ліквідація, судячи із усього, набула панічного темпу 22 червня 1941 року, коли німецькі війська форсували Західний Буг і перейшли на радянську територію. Бо нещасних жертв навіть ретельно не обшукували. У захороненні знайдено золоті монети, а в одного невідомого — сумочку із двома сотнями набоїв до нарізної зброї чотирьох типів. Красномовно свідчить про нелюдську жорстокість «визволителів» зі сходу зокрема те, що після входження німців у Володимир місцеві жителі шукали рідних серед гори трупів: понад сотня закатованих лежала біля стайні.

Це потрібно  найперше живим

За два останніх польових сезони волинські археологи, які запросили до співпраці польських дослідників з Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Республіки Польща на чолі з професором А. Колою, на тисячолітньому городищі виконали не стільки великий, як морально важкий обсяг робіт. Бо коли кожні п’яті людські останки належать дітям — працювати важко.

За номерами, які були на двох знайдених жетонах поліцейських, встановлено, що вони належали Йозефові Куліговському та Людвігові Маловєйському із Лодзя. За документами НКВС, одного з них розстріляли у Твері, другого — в Осташкові біля Харкова. Виходить, документи відправили, а цих людей — не встигли? Бо державний кордон, з якого вже чулися вибухи, був за дев’ять кілометрів від Володимира-Волинського. Отож, як і в луцькій тюрмі, де комуністичний режим знищив тисячі людей, тут похапцем убивали всіх, хто мав нещастя потрапити в пазурі чекістів.

На цей час на виділені з бюджету гроші розкопано дві поховальні траншеї 15 на 3 метри, в яких виявлено останки 748 людей. Ексгумовані кістки після проведення досліджень і наукового опису з участю влади і наших польських сусідів за християнським звичаєм перепоховали. Спокій їхнім душам!

— Але крапку в дослідженнях в урочищі Вали можна поставити лише тоді, коли ексгумуємо останню жертву. А закладені пробні шурфи поки що дають знати: просто під ногами тут без належного пошанування лежить ще чимало інших людей, — розповів керівник дочірнього підприємства «Волинські старожитності» державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охорона археологічної спадщини України» Інституту археології НАН України Олексій Златогорський.

Підтримка уряду —  це більше, ніж просто гроші

Фінансування важливих робіт у давньому городищі проводили як за рахунок коштів ДП «Волинські старожитності», підтримки польських партнерів, так і за кошти українського уряду. Допоможе він фінансово у встановленні історичної правди і в майбутньому. Аж поки не буде вибрано останнє поховання.

Про це повідомив відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів Ярослав Жилкін.

— Маємо довести важливу справу, розпочату волинянами, до логічного завершення, — зазначив він. Усіх замордованих, розстріляних, знищених слід гідно вшанувати. Це потрібно найперше нам, живим: щоб подібне більше ніколи не повторювалося!