Шкода, що ми не часто дивимося на небо. Або ж воно видається нам надто буденним. А ось на  Кінбурнській  косі, що на Миколаївщині, все дещо інакше. Передовсім погода-негода на небо і море впливають. Впливають добре і неоднаково, фарбуючи стихії в різні кольори і відтінки, надаючи їм особливих обрисів, що змінюються в одну мить. Вся ця природно-непередбачувана гармонія дивним чином впливає і на людей Кінбурна. Особливо на приїжджих. Бо житель місцевий до бур і штормів звиклий.

 «І чому вас сюди занесло в такий-то час?» — запитання, що чули не раз. Мовляв, бари закриті, розваг немає, засмагати під дощем і вітром — дивне заняття. Однак  місцеві розуміюче кивали на наше «виправдання» — подихати б. Просто, без телефонів і телевізорів, Інтернету і свіжих новин. Точніше, віддихатися. Від вічної метушні, гонитви. Вони, кінбурнці, живуть за іншими законами: спокійно, розмірено, але в «повну косу».

Після шторму вирішили якось прогулятися берегом моря. На чорно-білому тлі простих мушель раптом побачили раковину рапана. Яка удача! Такі мушлі зберігали в радянські часи за склом сервантів, а в деяких родинах їх пропонували гостям замість попільничок. Виявилося, що справжнє багатство (таким воно здавалося в дитинстві) просто під твоїми ногами. Протягом години ми зібрали понад сотню цих мушель. Потім брали лише найкрасивіші.

Наш дитячий захват побачив дядечко, що проходив берегом з двома величезними пакетами. «О, мушлі збираєте, — зауважив, — я накидав їх спеціально для таких, як ви». «Добрий дядечко» справді викидав порожні раковини-молюски. Загалом від дядька ми не відстали й через кілька годин і десяток кілометрів по піску набрали вже мушель із живими рапанами. Потім нам розповіли, що з ними, цими молюсками, робити, як чистити і готувати.

Чим не картинка для релаксу. Фото надані автором

Свою розповідь «ні про що» продовжу деякими спостереженнями. Рання осінь на косі — час цікавий. Роз’їхалися відпочивальники, абсолютно порожній пляж. Катер та магазин працюють за власним розкладом, не гримить музика, не тиняється народ. Будь-якому новому обличчю раді. А якщо «обличчя» бажає поговорити на теми життя-буття і налити «за прибуття», раді подвійно. Теми — вічні. Риби немає, грибів ще теж. Доводиться працювати на будівництвах. Дітей нема за що вчити.

Будівництво на косі активне. Господарі змушують працювати в будь-яку погоду, наприклад, крити дах у зливу при штормовому вітрі. І не важливо, що хворий і температура під 40.

Нарешті можна побути наодинці з морем

Укотре дивують... місцеві корови: самі йдуть, самі пасуться, самі приходять. Йдуть чітко за адресою. Звідки в цієї худобини взявся навігатор у рогах? Незрозуміло. Ноги «відвалюються» від тривалого ходіння по вогкому піску.

І ще одне спостереження-порада. Намагайтеся потрапити не до «крутого» господаря, в якого не допросишся солі та сірників. За чималу плату все включено. Ми, за порадою друзів, зняли чудовий будиночок з кухнею, зручностями і гарячою водою, кондиціонером на тепло (тоді це мало особливе значення) і ненав’язливими господарями. Так сталося, що в ці дні   бушував ураган, лив дощ. Але перечекати і пережити цей час на Кінбурні виявилося значно цікавіше, спокійніше, надійніше.