ЗНАХІДКА

Поки що це припущення, але з великою часткою ймовірності 

Сергій ЛАЄВСЬКИЙ,
директор Чернігівського історичного музею 
імені В. В. Тарновського
для «Урядового кур’єра»

Лірик і бунтар, поет і художник, син українського народу і батько української нації — для кожного з нас Шевченко різний і в кожного він власний. Ювілей Кобзаря, поза сумнівом, стане світовою подією, а українці вкотре складатимуть іспит на знання його творчості.

Серія путівників «Шляхами поета»

Неможливо переоцінити роль у закладанні традицій вшанування пам’яті Тараса Шевченка «особистого приятеля та палкого прихильника його таланту» Василя Васильовича Тарновського-молодшого. Цього року виповнилося 175 із дня народження українського громадського діяча, благодійника, збирача українських старожитностей, зокрема й знаменитої Шевченкіани, яка налічувала понад 1000 одиниць. Чернігівський історичний музей імені В. В. Тарновського з нагоди цих двох ювілеїв підготував і спільно з видавництвом «Богдана» видав путівник «Шляхами Тараса Шевченка. Чернігівщина».

Він містить інформацію про міста і села Чернігівської області та населені пункти, що на момент відвідання їх Тарасом Шевченком перебували у складі Чернігівської губернії, про чернігівців, які стали щирими друзями Кобзаря та прототипами його героїв. Для написання нарисів використано щоденникові записи, нотатки, листи, твори Тараса Шевченка, спогади його знайомих та очевидців подій, архівні джерела, наукові публікації. Подано відомості про пам’ятки історії та монументального мистецтва на Чернігівщині, пов’язані з життям та перебуванням Кобзаря, про чернігівців — лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка.

Це видання започаткувало серію путівників шляхами Тараса Шевченка Україною, і нині видавництво «Богдана» готує подібні проекти про Київщину та Черкащину.

Під час збільшення малюнку у правому верхньому кутку з’явився ретельно замальований портрет — голова чоловіка з довгими обвислими вусами в чорній шапочці. Неозброєним оком він має вигляд плями на небі

Про що розкаже чорна шапочка

Чи можна нині здійснити відкриття у шевченкознавстві? Напевно, так, адже нашому авторському колективу вдалося знайти, можливо, невідомий автопортрет Тараса Григоровича. Йдеться про малюнок сепією на папері «В Седневі», який датується квітнем 1846 року і нині зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. На ньому зображено кам’яницю Лизогубів і три церкви. На задньому плані легко вгадується силует дерев’яної Георгіївської церкви, яка збереглася до нашого часу, щоправда, після реставрації має геть інший, ніж раніше, вигляд. Щодо двох інших храмів, то однозначно ідентифікувати їх важко.

Зі спогадів Л. Жемчужникова дізнаємося: «За цим будиночком (невеликий дерев’яний будинок, у якому влітку жив А. Лизогуб із родиною. — Авт.) стояла напівзруйнована кам’яниця часів Хмельницького, а за нею стояла значних розмірів церква часів козацтва; поблизу неї старенька дерев’яна дзвіниця. Під церквою було поховано предків Лизогубів». Оскільки родинний склеп Лизогубів був у Воскресенській церкві, то можна припустити, що саме її зображено позаду кам’яниці, хоч за силуетом ця церква, яка також існує, більше схожа на намальовану поряд із Георгіївською.

Але, зрештою, йдеться не про церкви. Готуючи ілюстративний ряд путівника, авторський колектив отримав від Національного музею Тараса Шевченка цифрові копії деяких творів Кобзаря, за що принагідно ще раз висловлює подяку керівництву музею. Добираючи ілюстрацію для обкладинки, вирішили зупинитися саме на згаданому малюнку. Під час його збільшення у правому верхньому кутку, саме над зображенням Георгіївської церкви, з’явився портрет — голова чоловіка з довгими обвислими вусами в чорній шапочці. Він ретельно замальований і неозброєним оком має вигляд плями на небі.

За дослідженнями В. Яцюка, нині відомо понад півсотні самозображень Тараса Шевченка, серед яких портрети, портрети-персонажі в різноманітних композиціях і краєвидах, начерки на сторінках рукописів, малюнки в подорожніх альбомах. Відкрите нами зображення за іконографією найподібніше до автопортрета 1847 року. На ньому Шевченко, який уже відбував заслання, зображений у військовій формі: однострої з погонами та солдатському кашкеті. Обличчя поголене, з довгими пишними вусами. Усі подальші «поличчя» Кобзаря будуть із вусами, а деякі — і з бородою.

За спогадами друзів та сучасників Т. Шевченка, до заслання він вусів не носив. Із «Записок» М. Момбеллі, який «років зо два тому зустрічав Шевченка у Гребінки», відомо, що в поета «обличчя кругле, борода і вуса завжди поголені, а бакенбарди облямовують усе обличчя, волосся підстрижене по-козацькому, але зачесане назад; він не чорнявий і не білявий, але ближче до чорнявого — не лише волоссям, а й кольором червонястої шкіри; риси обличчя звичайні; міміка і загальний вираз фізіономії виявляли відвагу, невеликі очі блищали енергією».

Спогади належать до часу арешту, тобто весни 1847 року, отже, такий вигляд поет мав 1845-го. До речі, опис точно відтворює відомий автопортрет, намальований у Потоках 1845 року та подарований «кумасі» — Надії Василівні Тарновській. Так, зображення вусатого чоловіка у чорній шапочці на малюнку 1846 року напевно не може бути автопортретом Шевченка. Але...

Зі спогадів О. Чужбинського дізнаємося, що перед поїздкою до Седнева 1846 року Тарас Григорович перехворів на лихоманку й «постійно носив чорну оксамитову шапочку». Через неї він переймався, перебуваючи в Чернігові: «Тарас дуже непокоївся, чи не пристане до нього хто-небудь за шапочку».

У жовтні 1845 року Т. Шевченко перебував у А. Козачковського в Переяславі. Козачковський згадував, що на його прохання Шевченко малював автопортрет, якого не завершив. «Це був портрет не Т. Г. Шевченка, але портрет народного поета». Подальша доля цього твору не відома.

Малюнок «В Седневі» після смерті Тараса Григоровича серед інших зберігався у майстерні художника і під № 74 потрапив до списку Г. Честахівського. У подальшому малюнки продали санкт-петербурзькій громаді, яка згодом передала їх А. Козачковському. Останній ці реліквії передав генералові В. Коховському, після смерті якого вони опинилися у С. Бразоль. У неї «за досить помірну ціну» малюнки Шевченка купив Василь Васильович Тарновський.

Вердикт винесе експертиза

На думку В. Яцюка, автопортрети Т. Г. Шевченка в чистому вигляді з’являлися тоді, коли він перебував «у стані образного осяяння», тоді з-під його пера виходило й чимало віршів. І навпаки, у часи затишшя «художник зображує себе дуже рідко, та й то лише як персонажа у жанровій або пейзажній композиції». Це певною мірою корелюється із датою можливої появи невідомого автопортрета — 1846 рік.

Отже, можна припустити, що виявлене нами на полях малюнка «В Седневі» зображення — автопортрет Шевченка. На це можуть вказувати такі ознаки: чорна шапочка, яка була на ньому навесні 1846 року, та його можливі творчі роздуми щодо автопортрета в образі народного поета-кобзаря, який обов’язково мав бути з вусами.

Точнішу відповідь на запитання, чи є знайдений на малюнку портрет чоловіка автопортретом Тараса Шевченка, чи ні, можна отримати після відповідної експертизи. Проте очевидна нагальність проведення грунтовних досліджень малярських творів Т. Шевченка, в яких приховано ще чимало не помітних неозброєному оку загадок. Можливо, авторська група Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського зробила відкриття, яке в річницю Василя Тарновського та переддень ювілею Тараса Шевченка подарувало Україні та світові ще одне «поличчя» Великого Кобзаря.