Спочатку був «Заповіт». Слова, закарбовані в генетичній пам’яті кожного українця, лягли вишиваними рядками в обрамленні квітів і кетягів калини. Потім з’явився «Садок вишневий коло хати» — образи улюбленого всіма вірша склалися на полотні барвистим орнаментом.

Літопис нації

Рушник зі стилізованими вишнями й хрущами посів перше місце на виставці в Каневі, яка організовувалась на честь 175-річчя від дня народження Тараса Шевченка. А згодом Михайлові Покиданцю, який створив це вишивано-полотняне диво, запропонували вишити «Кобзар».

— Ідея одразу запалила, — згадує майстер. — Але продумуючи її втілення, мало не з острахом збагнув, яка неосяжна попереду робота. А головне — як виразити символікою вишивки всю велич «Кобзаря»?

Питання не давали спокою, будили творчу уяву. Через тривалий час пошуків і роздумів рядки «Зацвіла у лузі червона калина» дали поштовх до реалізації задуму. Над вишиваним «Кобзарем» Михайло Покиданець працював шість років. На 20 рушниках в орнаментах, що йшли з глибин віків і народної пам’яті, постали перенесені на полотно сюжети та високі емоції Шевченкових поем.

Михайло Григорович розгортає довгий сувій рушників — вишиваний літопис національної історії, наших дум і надій.

— Ось рушник, на створення якого надихнули рядки «На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає». Битва під Берестечком — вишневі хрести й червоні краплі крові. А це впізнаєте? Так, «Лілея» — білі квіти на зеленому й рожевий королевий цвіт. Дуже люблю свою рушникову «Катерину». В композиції з трьох частин у символах і кольорах любові й горя легко «зчитуємо» поему з полотна. Але я заклав у її трагедійне звучання оптимістичну ноту — яскравий пуп’янок пробивається крізь сплетіння червоних і чорних руж хай і сирітським, але щасливим майбуттям…

Спочатку Михайло Покиданець вишив «Заповіт».

Уроки Сергія Параджанова

У Шевченкіані народного майстра Михайла Покиданця є також дві вишиті ікони — Почаївської Матері Божої та до поеми «Марія». Адже Шевченко був у Почаєві, малював лавру з натури, молився тут. Окрім «Заповіту» в канівському стилі, Михайло Григорович вишив ці поетичні рядки й у стилі гуцульському. Адже Карпатські гори йому, подолянину, давно стали рідними.

Після закінчення Львівського університету викладав географію у Верховинській школі-інтернаті, очолив місцевий аматорський танцювальний ансамбль — у студентські роки навчався на хореографічних курсах при Львівському театрі опери й балету, танцював в ансамблі «Галичина».

Саме в той час до верховинської Криворівні приїхав Сергій Параджанов знімати «Тіні забутих предків». Протягом мало не двох років танцюристи ансамблю були задіяні на знімальному майданчику.

— Саме Параджанов відкрив мені безцінні скарби народного мистецтва. Пам’ятаю, як він трепетно, наче золоту реліквію, брав у руки кожну вишиту сорочку, кожний гуцульський костюм, якими увіковічував свій фільм. Усе було справжнє, народне. Тому і кінорозповідь про гуцулів стала шедевром.

Понад 500 розробок візерунків

Хто закохався у вишиванку, той неодмінно й собі спробує малювати голкою і нитками. Майбутньому класику української вишивки було 28 років, коли зробив свою першу роботу — переклав візерунки з маминого весільного рушника. Відтоді на вишивках Михайла Покиданця жодний орнамент не повторений двічі. Всі роботи в одному екземплярі. «Беру до вишивки народні зразки як основну тему, але ніколи їх не копіюю, створюю свої композиції», — розповідає майстер.

У нього понад 500 розробок візерунків для вишивання. За радянських часів «за Покиданцем» вишивали від Прибалтики до Сахаліну. Він був першим майстром народної творчості, хто презентував світові орнаментальне мистецтво вже незалежної України. У 1991 році Михайло Григорович мав у Канаді кілька персональних виставок у межах відзначення століття з моменту переселення до Канади перших українців. А були ними, як відомо, два бойки на прізвища Ілиняк і Пилипів із прикарпатського села Небилів. Тому перед тим, як їхати до Канади, навідався до Небилова, вивчав бойківську вишивку у приватній колекції Володимира Хатченка.

— Бойки шили сумними кольорами — чорним, темно-синім, пригнічено-червоним. Жили бідно, тож саме вони й поїхали через океан шукати кращу долю, — каже Михайло Григорович, перекладаючи зразки старовинних вишивок, які він знаходив в етнографічних експедиціях. — А ось лемківська вишивка — аж сяє барвами сонця.

Столітні вишивки, які в господарствах використовували як ганчір’я, Михайло Григорович досі невтомно збирає, реставрує, а потім розгадує і відроджує за ними давню техніку вишивання. Він досконало володіє хрестиком, мережкою, штапівкою, низинкою, ляхівкою, настилами, виколами, поверхницею. Навіть перераховувати ці техніки одне задоволення, ще більше — вишивати ними. Михайло Покиданець передає зібрану ним народну мудрість учням, що відвідують гурток любителів вишивання. Заняття відбуваються в етнографічній кімнаті-музеї вишивки і народного костюма, створеній Михайлом Григоровичем при чернівецькій гімназії №4.