ПОДВИГ

 Сумчанин Василь Панасович Батеха, якому 93-й рік, на сьогодні єдиний в області живий учасник Великої Вітчизняної війни, удостоєний Золотої Зірки

Для Василя Панасовича День Перемоги - найдорожче свято. Цього дня він обов'язково зодягає свою генеральську форму і крокує до Меморіалу Вічної Слави. Важко дається хода ветерану, але не звик відступати перед труднощами чи проблемами. Хіба що зовсім сили залишають, то погоджується, щоб підвезли автівкою. Адже, каже, не таке довелося пережити.

Справжнє пекло над Дніпром

Двадцятирічним юнаком зустрів уродженець села Суходіл Глухівського району Василь Батеха Велику Вітчизняну. До цього встиг закінчити Уланівську середню школу, попрацювати в рідному колгоспі та на одному з підприємств Шостки, а ще - забійником шахти на Ворошиловградщині. З перших же днів війни потрапив на передову. Воював на кількох фронтах, Курській дузі, брав участь в обороні Києва, Моздока, форсував Дніпро-Славутич... П'ять разів був поранений.

- У серпні 43-го, після Курської битви, - розповідає Василь Панасович, - частини 92-ї гвардійської стрілецької дивізії, переслідуючи противника, просувалися на Захід. Щоб не дати можливості ворогові закріпитися на заздалегідь підготовлених рубежах, командування створило спеціальні загони, які йшли попереду основних частин, нав'я?зую?чи бій і не даючи фашистам оговтатися. Один з таких загонів, який очолив я, наприкінці вересня вийшов до Дніпра південніше Кременчука, навпроти сіл Деріївка і Куцевалівка.

У цих місцях великий острів розділяв Дніпро на два рукави. Саме на ньому закріпилися гітлерівці. Дізнавшись про розташування ворожих вогневих точок, командир наказав вибити фашистів з острова. На світанку під прикриттям туману бійці форсували Дніпро й атакували ворога. Зав'язався запеклий бій. Фашисти люто оборонялися більше доби, але зазнали великих втрат і змушені були відступити. А опам'ятавшись, за підтримки артилерії, танків і самохідних гармат, пішли в контратаку.

Той бій на правому березі Дніпра став справжнім пеклом. І вдень, і вночі в небі висіла ворожа авіація. Бої часто переходили в рукопашні сутички, під час яких гвардії лейтенант Батеха особисто знищив 27 фашистів. Траплялося, що на льоту "перехоплював" фашистські гранати і відразу ж переправляв "гостинці" ворогу. Під час однієї з контратак противника його поранили. Переправили через Дніпро, але від госпіталізації відмовився і залишився в медсанбаті. Як тільки рани затяглися, відразу ж повернувся до свого загону, який на той час вів важкі бої за утримання і розширення захопленого плацдарму на правому березі Дніпра.

Наказ - захопити висоту

Незабаром підрозділи 282-го стрілецького полку в складі дивізії передислокувалися до району Мішурин Ріг, що північніше Кременчука. Тут ворог лютував, організовував шалені атаки, намагаючись утримати оборонні рубежі. Необхідна була розвідка боєм. У полку це завдання доручили командиру роти гвардії лейтенанту Василю Батесі. Наказ: захопити висоту, з якої гітлерівці бачили наших бійців як на долоні. Вдень ретельно готувалися до атаки, а з настанням темряви пішли на штурм. Висоту захопили блискавично. Фашисти відійшли, залишивши на полі бою десятки вбитих і склади з боєприпасами. Командир розумів, що гітлерівці так просто не "подарують" висоту. Розуміли це і бійці.

Рано-вранці наступного дня після артилерійського нальоту ворог перейшов у контратаку. Попереду рухалися танки, а за ними бронетранспортери й автомашини з піхотою. За командою В. Батехи бійці відкрили вогонь з протитанкових рушниць і кулеметів. Фашисти залягли. Їхні танки підійшли до висоти без підтримки піхоти. В хід пішли трофейні пляшки з горючою сумішшю. Зразу ж загорілися кілька ворожих машин.

Спостерігаючи за полем бою, В. Батеха помітив, що в діброві, недалеко від висоти, гітлерівці знову зосередили великі сили. Інформацію передав командуванню. У відповідь по радіо прозвучав наказ: будь-якою ціною втримати висоту і коригувати вогонь наших "катюш". Перший залп, другий... Діброву охопило полум'я. Ворожі танки, які прорвалися до Дніпра, були знищені.

На початку 1944 року В.Батеху знову поранили. В армійському польовому госпіталі дізнався, що за зразкове виконання завдань командування під час форсування Дніпра йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу (указ виданий 22 лютого 1944 року). Видужавши, повернувся до свого гвардійського стрілецького полку і вже як заступник командира батальйону воював до кінця війни.

Стала долею Марія

Весну 45-го ветеран згадує з особливою теплотою. Добре пам'ятає, як одержали звістку про Перемогу і салютували у травневе небо. А невдовзі із землячкою Марією справили скромне повоєнне весілля. Відтоді ніколи не розлучалися. Глава родини працював машиністом електрокрана на одному з кемеровських заводів, у 70-х повернулися до Сум. Виховали двох дітей, ма?ють онуків і правнуків.

Важко перерахувати зустрічі ветерана з учнями, студентами, громадськістю міста і області. Легкий на підйом, він залюбки відгукувався на такі запрошення. Бо переконаний - правду про війну треба знати з перших вуст, безпосередньо від тих, хто пройшов неймовірно важкими фронтовими дорогами. Навіть зараз, коли здоров'я підводить усе частіше, за найменшої можливості зустрічається з людьми.

Петро НЕСТЕРЕНКО, журналіст, для "Урядового кур'єра"