Виставка «Народна ікона Поділля», яка триватиме впродовж нинішнього літа в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, надто особлива й потрібна в час випробувань, які випали на нашу долю. Адже нині всім нам треба лікувати душу. Намолені ж століттями образи додають надзвичайної енергетики умиротворення, спокою, ясноти розуміння людського життя й водночас вічності. Більше того, спонукають до патріотизму.

Всі дивувалися: «Що той дурень збирає?»

Виставку народних ікон Поділля склали на основі колекції хмельничанина Олександра Чернова. Він одержимий прагненням власними конкретними справами долучитися до збереження національної культурної спадщини. За його плечима — доволі бешкетна юність, профтехучилище, технікум, служба в армії, праця на машинобудівному заводі. Зі зрілістю років прийшла в його життя розсудливість, закінчив історичний факультет тодішнього Кам’янець-Подільського педінституту. Тут зустрів свою дружину Ларису. Вона й прищепила Олександрові Сергійовичу любов до культурного надбання українського народу. З часом став науковим працівником у краєзнавчому музеї. Тепер очолює Хмельницький громадський музей-бібліотеку Подільського товариства імені Григорія Сковороди.

Розповідає, що дуже любить етнографію, тож займався килимарством, збирав вишиванки. Його світ захоплення й трепету також українська хата, стародавні предмети побуту українців. Родом своїм Олександр Чернов не просто пишається, а вивчає його історію, традиції. Прадід, скажімо, по маминій лінії був війтом (сільським головою. — Авт.). 1937 року його та дідуся більшовики розстріляли, майно в сім’ї також відібрали. Бабусю ж запроторили до сталінських таборів. Олександрова мати тоді мала лише сім років, разом із сестричкою її вигнали на вулицю. На щастя, знайшлися добрі люди, які забрали їх зі смітників, де здебільшого дівчатка шукали харчові відходи.

Обличчя своїх предків, каже образно, бачить нині у намальованих на іконах ликах святих. Образи називає світлинами українського роду. Бо знає, що народні малярі писали образи з кращих людей свого оточення.

Як власне захопився збиранням стародавніх народних ікон? У 90-х роках минулого століття знайомий хотів викинути старий образ «Богородиця та св. Миколай», проте приніс його пану Олександрові, який тоді працював у краєзнавчому музеї. Олександр Чернов хотів передати його в музейні фонди. Не взяли, мовляв, не є витвором мистецтва, а радше — кіч. Тож з’явився він на стіні Олександрового помешкання.

Директор Хмельницького обласного художнього музею Лариса Чернова роз- повідає, що «Українська наречена» невідомого автора — високохудожній зразок народного мистецтва. Фото автора

З такими іконами було затишно вдома

А там і бажання запалилося щодо збирання образів, які люди, церква спалювали: перші — через те, що ікони старі, другі — через те, що неканонічні. Взявся їздити подільськими селами й містами, цікавитися такими образами.

У зібранні Олександра Чернова — майже 70 старовинних ікон, деякі з них на реставрації. Ось підходимо з паном Олександром до, як він зауважує, дуже дивовижної ікони «Тайна вечеря». Надто «пошарпаною» була, тому довелося звернутися за допомогою до реставраторів. Оновленою вона йому здалася радше «плакатом», бо десь «загубилася глибина» образу. Тепер фахівців з реставрації полотен просить «нічого не зачищати, лише трохи підправити полотно».

На виставці Олександр Сергійович представив 47 ікон, що датовані XVIII —початком XX ст. Мовить, що деякі з них написані більш вправними майстрами, можливо, сюди потрапили образи професійних малярів, але вони не підписані. Про мистецьке значення народної чи хатньої ікони розпитав у директора Хмельницького обласного художнього музею Лариси Чернової — дружини пана Олександра. Знаємо, що ікона на наші терени прибула з Візантії, власне, звідти отримали канонічні взірці. Проте українські іконописці не вважали їх за догму, тож упродовж століть формували таке мистецьке явище, яке називаємо народною іконою. Найбільшої самобутності український іконопис набув в епоху бароко (початок XVIII ст.). Тоді прикметними для нього були такі ознаки, як святковість, урочистість, мажорна колористика, багатство орнаментики. Згодом ця бароковість проникла і в течію народного мистецтва. В експозиції в цьому можна переконатися, оглянувши хоча б ікони «Св. Йосип Обручник», «Свята мучениця Параскева П’ятниця». На них замість виснажених візантійських ликів святих бачимо рум’яні личка, а св. Параскева до того ж у віночку, із сережками. Ікони Матері Божої також декоровані, здебільшого квітковим, рослинним орнаментом. 

Таке, зрештою, й народне уявлення про красу. Тому з подібними іконами, мабуть, було затишніше в помешканні. Самі ж народні богомази, крім того, що, творячи образ, спиралися на канонічні зразки, все ж таки виявляли авторське бачення подій Святого Письма. Отож святих на полотні чи дошці вони наділяли національними рисами, довірливо та щиро олюднювали їх, більше того, навіть одягали в українське народне вбрання. У відвідувачів виставки, скажімо, велике захоплення викликають дві великі ікони, на яких Христос Спаситель і Богородиця з дитям зображені у вишиванках. Ці образи Олександр Чернов знайшов у селищі Мельниця-Подільська на Тернопіллі.

Серед образів — «Українська наречена»

Той, хто заходить до оглядової зали, одразу помічає величне зображення української дівчини у стрічках і ∂ерданах, у парадних черевичках. «Невже така свята?» — миттю постає запитання. Ні, не свята, зате дорога для Олександра Чернова картина. Портрет має назву «Українська наречена», його лише нещодавно реставрували. Хто автор — невідомо. Як зауважує координатор тернопільської виставки, мистецтвознавець Віра Стецько, цей твір спеціально помістили в центрі експозиції, бо він є високохудожнім зразком народного мистецтва. Манера письма наштовхує на думку, що, можливо, цю картину творив професіонал.

Принагідно зазначу, що виставку «Народна ікона Поділля» за останнє більш як десятиріччя могли побачити в Одесі, Луцьку, Острозі, Кам’янці-Подільському, Хмельницькому, інших містах країни. Тепер ось з нею ознайомлюється Тернопілля. Знаємо, що це край, де є аж три святині християнства: православна — в Почаєві, греко-католицька — у Зарваниці та римо-католицька — в Язлівці. Зважаючи на це, голова облдержадміністрації Олег Сиротюк зазначив на відкритті експозиції, що теперішня влада «працює над тим, аби у краї створити музей ікони».