Трагедія, що сталася неподалік одного із найбільших залізничних вузлів Донецької області, не лише відкрила в регіоні лік першим жертвам поліщуків за незалежність і територіальну недоторканність України, а й стала своєрідним Рубіконом. Бо забрані терористами життя 17  волинян, десятки поранених у тому бою продемонстрували: міст українсько-російського «братства», про яке сусідня держава так любить говорити у потрібні їй моменти, спалено.

Забезпечені всім необхідним

Війна, хоч як її називай, є війна. Тут нема місця сентиментам, діють жорстокі правила виживання і довіряти можна лише тому, кого ти перевірив у бою. А ще — треба будь-якої хвилини бути готовим дати відсіч ворогу. Інакше майже гарантовані втрати.

Це підтвердила розмова із Дмитром Волохом, Володимиром Мельничуком, Олександром Коханським, В’ячеславом Сіренком та Андрієм Федоришиним, яких після поранень під час того трагічного бою під Волновахою перевезли на лікування у шпиталь в обласному центрі Волині.

— Поранені отримують усе необхідне їм лікування. Медпрепаратами, фруктами, водою, солодощами та всім потрібним вони забезпечені. Тут проблем, зокрема й завдяки волонтерам, немає, — розповів начальник 498-го військового шпиталю Міністерства оборони України полковник медичної служби Олександр Хоменко. — Я особисто перев’язував їх. Нині їхні рани проходять етап нагноєння, що характерно для усіх «вогнепалів». Сподіваюся, після лікування хлопці вийдуть від нас через два тижні — місяць здоровими. З ними вже почав працювати психолог.

Згадка про цього фахівця не випадкова. Напередодні тисячі волинян провели в останню путь їхніх полеглих однополчан  — Володимира Зарадюка та Володимира Прокопчука, Віталія Махновця, Дмитра Йовзика, які віддали життя за територіальну цілісність нашої держави. Шок від раптової втрати товаришів по службі, неочікуваний розстріл сепаратистами на своїй землі третього дня після прибуття на місце, де мали будувати блокпост, зробив уцілілих у тій кривавій бійні волинян небагатослівними.

На запитання голови облдержадміністрації Григорія Пустовіта, який прийшов провідати поранених, що ж там насправді відбулося, вони відповідають стримано. Але навіть з їхніх дуже лаконічних слів випливає, що волиняни найперше психологічно не були готові до того, що на нашій, українській, землі таке може статися.

Полковник медичної служби Олександр Хоменко та голова ОДА Григорій Пустовіт (ліворуч) провідують поранених бійців. Фото автора

«Виходить, цивільні люди нами керували…»

Півсотні волинян, які прибули у Донецьку область за командою керівництва Антитерористичної операції, як розповів один із поранених, хотіли поставити блокпост біля Волновахи. Але це не дали зробити місцеві жителі. Тому три бойові машини піхоти (БМП), автомобіль «ЗІЛ» та дві санітарні машини зупинилися обабіч дороги біля цього населеного пункту.

— Місцеві, які під’їжджали до нас, запитували: «Ви що, воювати сюди приїхали? Стволи гармат он спрямували в бік дороги! Невже збираєтеся стріляти в нас?» — розповів Дмитро Волох. — Ми, аби не загострювати ситуацію, відвернули зброю і зачохлили. Виходить, цивільні люди нами керували…

Уранці волиняни мали обладнувати блокпост і обтягувати колючим дротом, що його привезли напередодні. Окопи викопати не встигли. Хоч дехто із приїжджих застерігав: «Дивіться — можуть приїхати і постріляти вас!» Але цьому просто не вірили. На ніч виставили вартових. Але біді ті, як відомо, не зарадили…

Терористи, які на світанні під’їхали  під місце ночівлі, відразу ж із 30—40 метрів відкрили шалену стрільбу з автоматичної зброї та гранатометів. Першим вибухом знесло половину намету, в якому спали люди. Як розказують поранені, стрільбу з боку дороги підкріпили снайпери, які «зрізали» кожного, хто витикав голову. А на полі поряд — кукурудза  заввишки десять сантиметрів.

 Пекельний вогонь зробив свою чорну справу: із 55 воїнів 51-ї механізованої бригади, що заночували на блокпосту, 17 загинули. В тому бою фізично не постраждали лише 9.

Після бою, ще до прибуття «швидких», місцеві жителі, не зважаючи на небезпеку, на власних автомобілях доправляли поранених до лікарні. Цим красномовно спростовували твердження сепаратистів про мало не стовідсоткову підтримку їхніх потуг перейти під російський прапор.

Запитання без відповідей

За біду під Волновахою керівники АТО сповна розрахувалися операцією у Донецькому аеропорту, де свій безславний кінець знайшли десятки терористів, зокрема й чимало найманців із Чечні. Вони, на жаль, уже забули, що під час останніх війн робили з їхнім народом та їхньою столицею різного гатунку буданови з «братньої» Росії. Як забули й те, що її агресивним устремлінням впродовж минулих століть успішно опиралися кращі сини цього гордого народу.

Але сам факт легкого проведення сепаратистами бійні під Волновахою ставить надто багато запитань до керівників нашого силового блоку.

Чому, наприклад, доставлені у шпиталь у Луцьку поранені в розмові з головою облдержадміністрації Григорієм Пустовітом сказали, що вони мали право вести вогонь угору, в крайньому разі, по ногах, а не на ураження? Чому блокпост виявився не окопаним? Чи достатньо підготовлених людей відряджали в зону здійснення АТО? Що потрібно зробити, аби подібна біда більше не повторилася?

Так, в автора цих рядків є розуміння, що підмога в Луганській та Донецькій областях з інших регіонів потрібна. Бо сепаратисти не сплять, а роблять свою чорну справу. І що довше затягуватиметься АТО, то важчим буде перехід до миру.

Але чи все в нас зроблено і робиться для того, щоб належно підгодовувати людей до специфічної бойової роботи? Дмитро Волох, за його словами, під час строкової «рік штукатуром прослужив, а стріляти добре так і не навчився».

Або чому, наприклад, отримані як допомога українській армії американські продовольчі пайки опинилися на чорному ринку? В усякому разі, їх пропонували для продажу кілька сайтів. У ситуації, коли люди по гривні збирають на фінансування армії, інакше як найцинічніше блюзнірство це розцінити не можна. І, вважаю, справою честі для Генеральної прокуратури та судової системи України має стати оперативне розслідування цього злочину та показове покарання злодіїв.

А тим часом волонтерка Наталія Попова, яка раніше допомагала пораненим євромайданівцям, а нині активно опікується покаліченими і збиранням коштів на придбання найнеобхіднішого для потреб мобілізованих волинян, із болем розповіла:

— Телефонують до мене батьки з Володимира-Волинського і кажуть, що вони вже гроші на бронежилет синові зібрали. А я глянула у свої списки і бачу: його вже в живих немає...

Хтозна, чи прозвучали б ці слова, якби в попередні роки нашу армію системно не розкрадали б?! І чи взагалі були окупація Криму та спроба відірвати під крило орла-мутанта південно-східні області?

Безсумнівно одне: маємо докорінно переглянути своє ставлення до утримання, забезпечення і бойової підготовки армії. Бо, як кажуть в окупанта, «дай им палец — так они целую руку оттяпают!»

АКТУАЛЬНО

Куди звертатися переселенцям

Любомира КОВАЛЬ,
«Урядовий кур’єр» 

Для вирішення питань, пов’язаних з тимчасовим перебуванням в інших регіонах, слід звертатися за телефоном урядової «гарячої лінії» безкоштовно: 0800-507-309

Фахівець урядового контактного центру Марина розповіла, що такі звернення зареєструють (слід надати особисті дані, за якими з вами можна буде зв’язатися) і обов’язково запитають, до якого саме населеного пункту маєте бажання переселитися. Людей забезпечать необхідною інформацією, підкажуть, до якої саме установи та за якими телефонами слід звернутися.

З питань розселення, медичного обслуговування, організації навчання та виховання дітей у дошкільних та шкільних навчальних закладах, працевлаштування, відновлення втрачених документів слід звертатися до обласних державних адміністрацій за місцем перебування або обраних для переїзду областей.

Телефони департаментів соціального захисту обласних держадміністрацій за регіонами:

Вінницька область — 0432–56–26–29

Волинська область — 0332–255–485

Дніпропетровська область — 0800–50–56–00

Донецька область — 062–311–85–77

Житомирська область — 0412–47–44–69

Закарпатська область — 0312–61–22–20

Запорізька область — 071–674–42–65

Івано-Франківська область — 099–311–25–15

Київська область — 044–206–74–86

Кіровоградська область — 0622–22–28–44

Луганська область — 0642–58–67–34

Львівська область — 0800–501–727

Миколаївська область — 0512–240–296

Одеська область — 048–722–67–35

Полтавська область — 0800–500–620

Рівненська область — 0800–500–0708

Сумська область — 0542–66–33–77

Тернопільська область — 0352–52–21–51

Херсонська область — 0552–46–73–11

Хмельницька область — 0800–508–799

Черкаська область — 0472–36–11

Чернівецька область — 037–22–456–17

Чернігівська — 0462–25–60–97

По Києву надається номер Київської міської державної адміністрації 15–51 та 044–497–57–15 і 044–408–53–77.

За цими телефонами людям скажуть, чи є можливість прийняти їх та поселити на тимчасове місце проживання. Це може бути приватний сектор (є такі громадяни, які телефонують до кол-центру і пропонують прихистити у себе переселенців, вони залишають свої координати) або державні установи.

Якщо заявник переїхав, наприклад з Криму до Києва, і йому потрібна реєстрація місця проживання, то йому слід звернутися до відділення Державної міграційної служби за новим місцем проживання. У Києві це телефони 044–392–01–94 і 044–278–50–30.

Для отримання всіх видів державної соціальної підтримки, зокрема пенсії, допомоги, компенсації, слід звертатися у найближчий орган соціального захисту населення або в управління Пенсійного фонду України.

Основні документи, які необхідно мати при собі (за наявності):

— паспорт;

— посвідчення отримувача пенсії, допомоги, пільговика;

— довідка про присвоєння ідентифікаційного коду.

Телефони та адреси органів соціального захисту населення, аби за новим тимчасовим місцем проживання отримувати пенсію чи соціальну допомогу, а також з питань працевлаштування:

Пенсійний фонд 0–800–503–753 

Державний центр зайнятості 0–800–505–060

730 — з мобільного телефону 

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 0–800–501–892

Телефон довіри Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань 0–800–501–383