Унікальність праці з майже семи сотень сторінок доктора історичних наук Михайла Довбищенка, яка вийшла в луцькому видавництві «Терези», в тому, що збірник «Історія Луцького братства» є першою вичерпною українською студією з історії всеволинського братського союзу із центром у Луцьку, який став свого часу яскраво вираженою успішною спробою самоорганізації місцевої української громади для відстоювання свого права на вибір релігії, громадянських та економічних прав.
Корені Шевченкового університету — в Кременці
Луцькі братчики успішно створили механізм внутрішнього самофінансування, надання кредитів та безповоротної фінансової допомоги тим, хто цього потребував. А ще — впродовж кількох століть вчили лучан грамоті та іншим наукам, впроваджували в життя надбання європейських промислових та фінансових технологій. Несли вони в маси і християнську мораль, в основі якої бажання допомогти ближньому.
Членами Луцького братства були непересічні люди, які залишили в українській історії глибокий слід. Тут реалізовували свої плани представники чотирьох княжих родин — Пузин, Воронецьких, Курцевичів, Святополк-Четвертинських. Шляхтянка Галшка Гулевичівна, наприклад, усю свою власність заповіла Київській братській школі. Щороку в день іменин — 22 грудня — її поминають як фундаторку Києво-Могилянської академії. У братській школі викладав і знаменитий іконописець Йов Конзелевич.
Відомо також, що волинський чашник Лаврентій Древинський та волинський хорунжий Данило Єло-Малинський виступили фундаторами Кременецького братства. Королівська грамота передбачала побудову Богоявленського монастиря з правом фундації братства, школи та друкарні. А саме в Кременці, як відомо, знаходяться корені сучасного Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що постав на базі знаменитого у ті часи Волинського ліцею. З волелюбним духом його викладачів та спудеїв російська імперія миритися не могла, і тому перевела навчальний заклад «ближче до очей государевих» — до Києва.
Більшість раритетів опубліковано вперше
Наші славні предки саме в освіті, залученні тогочасних європейських технологій, усвідомленому об’єднанні зусиль різних людей бачили кращу долю для себе та своїх нащадків. Отож не дивно, що після здобуття Україною незалежності народний депутат першого демократичного скликання Андрій Бондарчук та дослідник Олена Бірюліна, яка по крупиночці впродовж чверті століття збирала відомості про Луцьке братство, зробили усе, щоб відтворити його діяльність.
— До збірника «Історія Луцького братства» увійшли 245 документів, переважна більшість яких публікується вперше, і лише частина — археографічні повтори. Майже всі нові документи виявлені у фондах Центрального державного історичного архіву України в місті Києві. З їх числа найважливішими стали актові книги повітових судів Волинського воєводства, а також фонд 2073 (Луцький чоловічий монастир), який, при детальнішому вивченні, виявився архівом Луцького братства братського монастиря XVII—XIX століть, — розповіла Олена Бірюліна, нині завідувачка Музею історії Луцького братства.
Документальний масив презентованої книги нині дає історикам України рідкісну можливість вивчення елементів історії міського будівництва Луцька, його планувальної та просторової структури, включно з передмістями, кварталами, вулицями, дорогами, оборонними укріпленнями. Оприлюднені джерела стануть в пригоді й дослідникам генеалогії луцького поспільства.
Луцька історія нагадала про… успіх фінів
— Доктор історичних наук Михайло Довбищенко — автор півсотні наукових статей, у яких ідеться переважно про історію церкви та релігійних рухів в Україні литовсько-польської доби. Але останню його працю, що вже стала доступною широкому загалу дослідників, переоцінити важко, — прокоментував подію заслужений працівник культури України директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк. — Адже його книга «Архів Української Церкви. Серія 2. Випуск 1. Історія Луцького братства та братського монастиря 1617—1833 років» ввела в широкий науковий обіг системний пласт документів, що відображають реальне життя наших предків. Відкриття таких джерел особливо важливе зараз, коли «кремлівський брат» в усілякі способи пробує нівелювати досягнення української Незалежності, нав’язує нам тоталітарну ідеологію «руського міра».
Історія Луцького братства, яке діяло впродовж двох століть — часто у зовсім не сприятливому до нього середовищі, — мимовільно нагадала про… героїчний опір фінського народу і швидку поразку радянських військ у зимовій війні 1939—1940 років СРСР проти Фінляндії. А ще — про переконання об’єднаних патріотизмом фінів у тому, що навіть зовсім нечисленні народи, які поважають себе, шанують історію свою і своїх предків, можуть перемагати. Навіть якщо ворог в десятки разів сильніший!
Нагадаю цифри, які дуже не любили оприлюднювати за часів СРСР, за відновлення якого фактично й воює нині Путін. Тоді радянський (читай — російський!) імперіалізм упродовж 105 днів конфлікту втратив більш ніж 412 тисяч убитими, пораненими, обмороженими й полоненими; у фінському полоні опинились до 6 000 осіб, у тому числі понад триста командирів.
І тому переконаний: книга Михайла Довбищенка, у якій надано чергові документальні підтвердження об’єднання українців у минулому заради майбутнього, стала ще однією важливою сходинкою в утвердженні нас як народу, який обов’язково вистоїть у нинішній війні проти могутнього російського агресора.
Ми в Google+