Це непересічне дійство започатковане у поліському регіоні ще влітку 1991-го. Тоді сама лише спроба зберегти і відроджувати надбання національного фольклору в очах компартійної влади була як певний підкоп під її підвалини. Але всупереч цьому запрошена на сцену народна українська пісня раптом зазвучала з усіма притаманними їй потугою, різноголоссям,  автентичністю.

  Це й організаторам фестивалю, і самодіяльним артистам, і гостям дало змогу ще раз переконатися: «Українська пісня збереглася!» — пригадує один із організаторів тодішньої «Берегині» журналіст Василь Ворон.

Нинішня мистецька імпреза вже вкотре пройшла під егідою волинської представницької і виконавчої влади. Безпосередніми організаторами фесту, що проводиться раз у три роки, стали управління культури облдержадміністрації та Обласний науково-методичний центр культури.

«Берегиня» розпочалася частковою реконструкцією знаменитого з’їзду європейських монархів 1429 року, що відбувався у Луцькому замку

Фестиваль підтримує Міністерство культури, він відкритий для учасників з усіх країн світу та аматорських колективів України. Цього року участь у  ньому взяли представники українських громад Росії, Польщі, Литви, Білорусії, Молдови, Естонії, Румунії та Іспанії.

Один із найвідповідальніших моментів будь-якого весілля — наряджання молодої

Головними завданнями фестивалю традиційно є утвердження українських народних традицій у побуті, популяризація давніх обрядів, звичаїв українців усіх земель і країв, привернення уваги широких кіл громадськості, державних органів, засобів масової інформації до фольклорних колективів, майстрів народних ремесел. А ще — розширення творчих зв’язків, обміну досвідом та інформацією в царині народної творчості із закордонними громадами українців.

Старшому дружбі перед роздачею короваю належить добре поголитися

— Нині Волинь стала справжнім центром автентичного фольклору, —  впевнений головний режисер фестивалю, народний артист України Василь Вовкун. 

Символічною згадкою про давню історію, яку має край, стало театралізоване дійство у старовинному Луцькому замку. Тут актори Волинського академічного облмуздрамтеатру проілюстрували історичний момент 1429 року, коли давній Лучеськ приймав у себе чи не всіх європейський монархів.

Дід Ілько (Ілля Дячук) грає на весіллях уже понад сімдесят років

А далі на десятках концертних майданчиків право голосу (чи, пак, голосів!) отримали вже самодіяльні актори. Спробувати описати їхні виступи словами  — марна справа. Все це треба було бачити й чути! 

А ввечері у Волинському академічному театрі імені Тараса Шевченка господарі фестивалю запросили представників десятка держав на барвисте і голосисте мистецьке дійство «Просили мама, просили тато до нас, на волинське весілля!» Понад два десятки фольклорних колективів на єдиному диханні, з тонким відчуттям гумору і при безперервному оригінальному пісенному супроводі показали весільний обряд на Волині.

У весільному обряді на Волині дає лиха закаблукам і малий, і старий!

   Не розумію, як вони змогли зробити це настільки органічно і блискуче! Всі вони — самодіяльні артисти! — оцінив після концерту побачене добре відомий в Україні етнограф із Санкт-Петербурга Михайло Лобанов. — 

— Чи не тому, що ці пісні живуть в душі народу? — тільки й запитав його я.

Подібних виступів у дні фестивалю було чимало. Кожен із них виблискував гранями талантів, притаманних тому чи тому виконавцю, нагадував про те, що ми — не перекотиполе, а нащадки давнього талановитого народу. 

Народні мелодії у виконанні віртуозів, ігри та забави дітей у фольклорному дійстві «Котилася торба з високого горба», майстер-класи різних напрямів, торгівля продукцією народних промислів, представлення весільних автентичних обрядів не тільки з усіх куточків України, а й з Румунії, Білорусі та Польщі — все це, за визнанням міністра культури Леоніда Новохатька, який теж був почесним гостем фестивалю, зробило фестиваль несхожим на інші. 

Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
(фото автора)