Індекс споживчих настроїв в Україні у квітні залишився майже незмінним порівняно з березнем, впавши на 0,4 пункта – до 41,4. Такі дані містяться у свіжому дослідженні GfK Ukraine. Там нас попереджають, наче ми самі про це не знаємо, що українці значно гірше стали оцінювати своє матеріальне становище, проте індекс очікувань розвитку економіки зріс. Та невже? Не віриться, що у квітні, хвала Богу, ще не злиденні співвітчизники стали оптимістичнішими, оцінюючи динаміку безробіття й інфляції.

Аналітики GfK Ukraine переконані, зростання цін негативно позначається на матеріальному становищі громадян. Про це населення відкрито й жорстко волало не у квітні, а ще з лютого. Про це українці вже не мали сили говорити у травні — коли були змушені перераховувати свої платежі на комунальні послуги за втричі вищими цінами.

І цей момент, до речі, потребує окремого, можливо, навіть і не аналітичного дослідження. Ось кілька прикладів. У Рівному в приватному секторі ані моя бабуся, ані її сусіди так і не дійшли згоди, що робити і як сплачувати за тепло в домівках. Одні, як у народі кажуть, тимчасово «забили болт», інші — прописали в даних суми, тотожні попереднім періодам. Вони сподіваються, що влада на місцях недонадходжень не помітить... Моя бабуся спробувала оформити субсидію, та до диво-каси, яка давала б надію, так і не потрапила. Мовляв, черга кілометрова, а консультанти знаходять багато обмежень.

Я не вдаюся в подробиці законодавчих перерахунків та покриття сум для злиденних. Лише переказую слова звичайної літньої жінки, яка отримує мінімальну пенсію й живе в будинку із сином, який з об’єктивних причин не має роботи: «Вам субсидія не надаватиметься, бо ваш син не оформлений у службі зайнятості!» Не потрібно бути аналітиком, щоб зрозуміти, чому нині більшість українців не мають роботи й не йдуть до таких служб.

Фахівці з GfK Ukraine стверджують, що подальша динаміка споживчих настроїв значною мірою залежатиме від того, наскільки уряду і Нацбанку вдасться стримувати інфляцію заходами жорсткої фіскальної й монетарної політики, не перешкоджаючи відновленню ділової активності.

А мені здається, що українцям ця інфляція вже ні надії на світле майбутнє, ні шляху до песимістичної прірви не дає. Раніше ще можна було почути сподівання пересічних громадян на перерахування пенсій і заробітних плат. Нині в цих колах мовчання. Відчайдухи нашвидкуруч збирають валізи та відкривають робочі візи бодай кудись, де їм дадуть заробіток хоч удвічі більший, аніж в рідній неньці Україні. Ці зірвиголови знають, що національна валюта нині дуже слабка, що доки для України відкриється небо з Європою, вони хіба що душеньку на це небо відправити зможуть.

Формула для населення проста: дайте роботу, дайте їсти!

До слова, останніми місяцями почастішала втеча українців до країн так званого третього сорту на кшталт Казахстану, Туркменістану, Узбекистану. Там потрібні мізки в наукових колах, які писали б докторські дисертації й проводили дослідницькі праці замість місцевих. У середньому ставка 600 доларів на місяць. За ці гроші наші фахівці погоджуються працювати за контрактом щонайменше рік, ці кошти вони не витрачають на житло — його надають роботодавці.

Казахи й туркмени не соромляться звертатися до керівників вишів, які переїхали із тимчасово окупованих територій України. Певно, що за додаткові кошти ректори й декани готові відпустити своїх науковців у вільне плавання за кордон... Зверніть увагу, це лише один із прикладів! То що, питання з очікуваннями на економічну складову в країні, скажете, відкрите? Сподіваються люди на своє матеріальне зростання будь-де, але, на превеликий жаль, в обрії їхніх думок України нема. Чому? На це запитання відповість навіть дитина: бо мізки слід постійно підживлювати!