Наскільки особлива вулиця Вірменська?

На запитання, винесене в заголовок, відомий львівський ресторатор і громадський діяч Вардкес Арзуманян відповів: «Архітектурою, своєю аурою та дивовижною енергетикою!» 

Міста і села, вулиці і площі, як і люди, мають дні народження. Нехай не зовсім точні, а доволі умовні, коли йдеться про сиву минувшину. Тож коли саме оселилися вірмени на території Галицько-Волинського князівства,  достеменно невідомо. Дослідники Львова доводять, що перші втікачі з Вірменії з’явилися тут ще в середині ХIII століття: рятувалися від спустошливих нападів ординців. Вочевидь, добрих ремісників і вправних будівничих, спритних купців одразу оцінили в місті, що стояло на перехресті торгових шляхів й активно розбудовувалося. Новим поселенцям міська влада виділила окрему вулицю в середмісті, аби відтворили на чужині куток рідної землі.   

650 років  у первісному вигляді

Забудовуючи її, центральну частину відвели для спорудження власної духовної святині. Місце вибрали невипадково. У сиву давнину, розповідає давня легенда, на місці храму був садок, в якому прижилася й щедро плодоносила завезена вірменами з батьківщини айва. Та хоч би скільки плодів розрізали, серцевина мала форму хреста. Один багатий житель кварталу побачив у цьому знак Господній і збудував своїм коштом на місці саду собор. Скільки воєн, пожеж, бурхливих подій пронеслося, а Вірменський собор майже повністю зберіг свій первісний вигляд. Дивовижний храм із відкритою аркадою-галереєю вздовж стіни запам’ятали глядачі за фільмом «Д’Артаньян і три мушкетери»: у дворику вірменського собору знято сцену дуелі Д’Артаньяна. А нинішнього року Вірменському кафедральному собору Успіння Пресвятої Богородиці, збудованому за проектом відомого львівського архітектора Дорінга, виповнилося 650 років.

Навколо церкви формувався архітектурний комплекс, до якого ввійшли трохи новіша вежа-дзвіниця, монастир бенедиктинок, палац архієпископів, колона із статуєю Святого Христофора, автентичні загорожа та брами. До наших днів зберігся розміщений у відкритій частині дворика Вірменської церкви дерев’яний вівтар «Голгофа», приміщення вірменського банку. 

Вірменський квартал швидко розбудовували. За магдебурзьким правом  громада мала широкі самоврядні права: свого війта і раду старійшин, суд, школу, шпиталь, бібліотеку. Вірменський квартал був найбагатшим у середньовічному Львові. За свідченнями іноземних мандрівників забудова вулиці Вірменської була однією з кращих в місті — на рівні з площею Ринок та вулицею Руською. Вже у ХV столітті вулиця мала кам’яну бруківку,  водопостачання, зливну каналізацію. Мінявся і її зовнішній вигляд — родини збільшувалися (третину населення Львова становили вірмени), і старі кам’яниці приростали новими поверхами.    

З тих часів тут мало що змінилося

Невелика вулиця ніби зупинилася у часі. Стара, відшліфована за століття бруківка, кам’яниці, що, здається, тягнуться вгору. Тиха оаза в гамірному Львові. Шкода, що до ювілею собору та свята вулиці її не вдалося оновити.

— На це, — каже Вардкес Арзуманян, — немає коштів, а їх потрібно чимало. Хоч, упевнений, давні кам’яниці таки відремонтують. Адже відновлюють найцікавішу пам’ятку вулиці і Львова загалом — Вірменський собор після його повернення вірменській громаді на початку 90-х років. З повоєнних років собор не ремонтували, приміщення використовували для зберігання  колекції ікон Національного музею імені Андрея Шептицького. Ремонтувати почали у 2006 році. Через різкі зміни температури та надмірну вологість втрачено майже 20% унікальної фрески, створеної у 1920 році Яном Генріком Розеном. Тому перш ніж реставрувати настінні розписи, слід було відремонтувати приміщення храму, покрівлю, аби створити належний температурний режим. Роботи провадили за спільним проектом «Збереження спільної культурної спадщини» та за підтримки Міністерства культури та національної спадщини Польщі. Храм справив враження на Папу Римського  Івана Павла II, який відвідав святиню під час візиту до Львова.

Головною подією свята, як і очікувалося, стало освячення відреставрованої унікальної не лише в масштабах України, а й Європи пам’ятки монументального мистецтва, розміщеної у відкритій частині дворика Вірменської церкви — дерев’яного вівтаря «Голгофа», внесеного до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Час і людська недбалість знищили вівтар. Через постійну вологість, відсутність дренажу, спекотне сонце і значне техногенне навантаження давня скульптурна група, виготовлена з різних порід дерева, була серйозно пошкоджена й давно потребувала відновлення. «Голгофу» демонтували, і майже три роки вівтар рятувала група польських і українських реставраторів, яку очолив викладач консервації Варшавської академії мистецтв Анджей Казберук.  

— Це справді радість — знову побачити відреставровану «Голгофу». Дякую всім, хто до цього долучився, зокрема Міністерству культури Польщі, яке активно допомагає Львову в реставрації пам’яток, — наголосив міський голова Львова Андрій Садовий.

Відтепер вірмени Львова матимуть і власний культурний центр та недільну школу. Під нього віддали приміщення на вулиці Вірменській, 13.

— Хочемо, аби маленькі вірмени не втрачали національної ідентичності, — каже настоятель Вiрменської Апостольської церкви у Львовi отець Тадеус Геворгян. — Прагнемо, щоб громада знову стала міцною, впливовою, якою була впродовж минулих століть.                  

Культова кав’ярня  поза часом

Яскраве свято три дні вирувало на Вірменській. На давніх кам’яницях з інформаційних таблиць можна було дізнатися про їх вік, історію та вірменські родини, які мешкали в них. Зійшлося-з’їхалося з далеких світів чимало вірмен, що походять зі Львова. Приїхав і композитор, володар золотих медалей  ЮНЕСКО та премії «Золотий глобус» за музику до фільму  «Гладіатор» Дживан Гаспарян. 85-річний Маестро віртуозно виконав на улюбленому дудуці («абрикосовій трубі») запальні мелодії, які понад півстоліття зачаровують світ.

На святі не бракувало гарної музики, запальних танців і щедрих частувань. Вірменська громада запросила присутніх на традиційний обід любові — Матах, на якому частували вином та загорнутим у лаваш м’ясом і освяченим виноградом. У храмі, численних виставкових залах, галереях, затишних кафе — море відвідувачів. Але найпопулярнішою, поза сумнівом, стала  найдавніша з кав’ярень — культова «Вірменка», куди молодь бігала на найсмачнішу каву по-східному. А, може, не стільки задля кави, а радше задля атмосфери, яка панувала тут. Відвідувачі за мініатюрною філіжанкою смачного напою сперечалися, дискутували про мистецтво, історію, літературу, музику і, звісно, не оминали гострих проблем тогочасного життя. Нині тодішні завсідники-кавомани — в політиці, науці, бізнесі, відомі художники, музиканти. Попри зайнятість знаходять час забігти на каву у свою «Вірменку». Тут усе, як було, та головне — не вивітрився дух протесту. Це тепер вони розуміють: така кав’ярня могла з’явитися лише у цьому кварталі, де жив, культивувався й генетично передавався дух свободи. Втім, без нього не було б ані вірменського кварталу, ані вірменської громади у Львові!