П’ять вечорів мого життя втрачено марно. Два з них пішли на участь у зібраннях з приводу обрання компанії-управителя наших будинків. Три було присвячено написанню протоколів з приводу зібрань, що відбулися в ті два вечори.

Відразу зазначу: нам, мешканцям старенького будиночка на 32 квартири, ОСББ поки що не підходить. Нас мало, більшість на субсидіях. Займатися створенням ОСББ нікому. Коли вийду на пенсію, займуся.

Уже давно набув чинності Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а згодом мав відбутися перехід від послуги утримання до послуги управління будинками. Тепер законодавство дозволяє місцевій владі призначати керуючу компанію на конкурсній основі.

І тут виникає перепона: немає достатньої кількості керуючих компаній, які б змогли створити конкурентний ринок і вдовольнити потреби населення в цій сфері. Це насправді повсякденна практика.

Обрати керуючу компанію й передати їй функції управління багатоквартирним будинком мешканці можуть на зборах співвласників. Покроково це так. Насамперед слід скликати збори співвласників багатоквартирного будинку. Ми збиралися двічі. Вперше — на зборах власників кількох будинків, на яких нас агітували ЖЕКівські працівники. Удруге — мешканці нашого будинку за власним бажанням. Обирали, з ким бути. З рідним ЖЕКом, у якого обіцянки пропорційні висловам «ви ж нас знаєте, ми ж рідні», чи з компанією, яка нікому не відома, але майже монополізувала весь житлово-комунальний комплекс міста і встановлює грабіжницькі тарифи.

Вибір був на користь нашого рідного, хоч і сумнівного ЖЕКу. Що робити? Люди довірилися своєму. З розряду «так, він поганий, але наш поганий». До того ж представники ЖЕКу запевнили, що і під’їзди ремонтуватимуть, і навіть дах.  Дах? Ах! Підкупили. Ніхто досі мені ще даху не обіцяв відремонтувати.

Із застереженням, але вірю в ці казки. Читаю документи. Насправді слід ухвалити на зборах співвласників відповідне рішення. Ще потрібно правильно оформити ухвалену на зборах угоду, згодом повідомити всіх співвласників.

Насправді паперової метушні більше, ніж справи. Хоч, повірте, двічі зібрати людей на збори —  завдання не з простих. Нарешті зібралися двічі, ЖЕК обрали, домовилися, що всі підпишуть наші такі необхідні чотири протоколи. Потім три вечори ми разом із сусідками Галею та Олею заповнювали ті кляті протоколи.

Доручили нашій активістці Олі віднести протоколи до департаменту ЖКГ. Вона доповіла: «Прийняли. Усе гаразд». А згодом прийшла розчарована: «Олено, подивися, написали мені якусь відписку. Очевидно, відмова».

Подивилася. Насправді відписка, які штампують тисячами примірників. Щоб наші протоколи з вибором прийняли, виявляється, слід прикласти до них ще купу документів. Приміром, власноруч підписані згоди всіх власників квартир із додатком та документом, що підтверджує приватизацію. Даруйте, шукати окремих власників можна лише на тому світі. А відстежувати шляхи купівлі-продажу, оренди квартири — не справа активістів. Та й, на мою думку, то приватна інформація про особу. Проте так вимагає законодавство.

Оля сказала, що більше ніколи не збиратиме підписи.

Нам начебто дали можливість вибору контори-управителя. Але все зроблено так, щоб у нас не було вибору. Нікому наша думка не цікава. Усіх оберуть без нас. Навіщо було людей каламутити і створювати видимість демократії, не зрозуміло.