До приміщення Донецької письменницької організації, що по сусідству з будинком Донецької обласної ради та облдержадміністрації, яке захопили проросійські активісти, зазирнула заклопотана кругловида жінка із червоним термосом у руках.

— Дасте окропу? Бо наші «мальчікі» гарячої кави попрохали…

— А може, вони пивця хочуть? — лукаво примружився один із колег.

— А ви звідки знаєте? — зраділа вона.

Хвилин через п’ятнадцять та сама гостя в ту саму хату.

— У вас так кавою пахне! Відсипте й нам трохи, бо не всім вистачило.

Колега знов посміхнувся.

— Ага. Це називається: дайте цигарку, бо так їсти хочеться, що аж переночувати ніде…

— Я не пойняла! — враз наїжачилася і взялася руками в боки тітка. — Вам кави шкода? І для кого? Для ваших же мужніх захисників! Поки ви тут порозсідалися, вони весь Донбас захищають! Допомогли б краще або здали, як всі нормальні люди, по 10–20 гривень для підтримки нашого фронту…

Цей епізод — зайвий доказ того, що проросійські радикали дуже розчаровані тим, що Донецьк і весь Донбас не дуже поспішає ставати під їхні прапори. Стратеги, які готували цей сценарій, схоже, запевняли людей: варто тільки розпочати акцію протесту — і якщо не всі, то більшість жителів краю відразу підтримають радикалів. Дзуськи! Нема дурних.

Донеччани здебільшого навідріз відмовляються від участі у мітингах, де просто зашкалює агресія, у спровокованих бійках, блокуванні вулиць та захопленні адмінбудинків. А це дуже нервує «захисників», від яких тепер доводиться захищатися вже самим донеччанам. Адже радикали просто з ніг збиваються, щоб ще дужче розхитати, дестабілізувати ситуацію і викликати незадоволення у населення, яке, на їхнє переконання, чогось «спить». Діючи за сумнозвісним принципом «Чим гірше, тим краще», вони оголосили справжню війну всім донеччанам, які не горять бажанням підтримувати проросійські ініціативи. Майже щоночі невідомі нівечать і підпалюють легкові автомобілі, а вдень навіть спробували «позичити» тролейбус, аби перетворити його на барикаду на вулиці поблизу захопленого на той час приміщення СБУ.

А у ніч на понеділок «антинародні месники» вирішити «насолити» ось як: перекрили подачу газу до 14 будинків у Калінінському районі. Як уточнили у Донецькій міській раді, паливо майже добу не отримували донеччани у 482 квартирах. Щоб знали!..

«На жаль, особи, які це здійснили, не встановлені, — повідомив міський голова Донецька Олександр Лук’янченко. — Останнім часом почастішали звернення жителів міста, які побоюються за своє майно. А я вкотре прошу земляків не брати участі у протиправних діях».

Втихомирити, зупинити, не дати ситуації вийти з-під контролю і спровокувати кровопролиття (а цього дуже хтось хоче) у Донецьку намагаються всіма доступними способами. Тривожної ночі довелося навіть використати «важку артилерію» — поспілкуватися з агресивно налаштованими молодиками власною персоною приїхав відомий бізнесмен Рінат Ахметов. Впливовий донеччанин погодився стати посередником перемовин із владою й пообіцяв зробити все можливе, щоб уникнути силового розв’язання проблеми. Він закликав шукати мирні варіанти виходу із ситуації, що склалася, а що почув у відповідь? Один із «захисників» попрохав бізнесмена закрити донецький аеропорт, бо до міста можуть прилетіти дуже злі (просто звірі) силовики з інших регіонів. Емоційна і трохи приперчена відповідь Ріната Ахметова, мовляв, хіба у мене є ключі від аеропорту, блискавично стала крилатою.

У вівторок вранці сепаратисти продовжували активно готуватися до захисту приміщення Донецької облради та ОДА від правоохоронців, які, на їхнє переконання, ось-ось зроблять спробу «зачистити» цю територію. Оскільки охочих приєднатися до «захисників» небагато, на галасливому мітингу, де зібралося кілька сотень осіб, не припинялися заклики телефонувати у всі кінці й запрошувати всіх знайомих на підмогу.

А ще молодики вирішили боронитися не тільки за спорудженими з автомобільних шин барикадами та з тротуарною плиткою в руках, а ще й… за спинами жінок. Цього дня актуальним як ніколи став французький вислів «Шукайте жінку!». Більше того, до всіх представниць прекрасної статі на площі було навіть більше уваги, ніж 8 березня. Як саме? Усіх присутніх жінок дуже голосно прохали не розходитися.

«Не будуть вони по вас стріляти, бо просто не мають такого права, — зриваючись на крик, переконував черговий промовець. — А тому залишайтеся, стійте тут, милі жіночки!»