Можливо, в інших країнах не знають української приказки, яка стверджує, що своя сорочка ближча до тіла. Проте коли йдеться про захист тамтешніх виробників тієї чи іншої продукції, дії державних інституцій нагадують про неї.
Першими відчули це на собі виробники української трубної продукції, коли проти них майже два десятиліття тому в США порушили антидемпінгове провадження. Цього року ситуація повторилася: за скаргою американських підприємств, які виготовляють ідентичну продукцію, знову триває антидемпінгове розслідування, результати якого стануть відомі лише наступного року. Водночас Європейська Комісія на початку цього року вирішила, що антидемпінгове розслідування щодо імпорту сталевих труб з України має бути припинене. При цьому рішення набуло чинності наступного дня після публікації в Офіційному журналі Європейського Союзу на сайті Європейської Комісії 14 лютого.
Зрозуміло, що кожна із країн дбає передусім про власного товаровиробника і прагне створити йому максимум сприятливих умов як удома, так і за кордоном. При цьому ні для кого не секрет, що «чужим» ніхто не збирається стелити килимові доріжки та зустрічати із квітами, якщо місцева економіка продукує в достатній кількості ті чи інші товари. Тож щоб досягти успіху, експортерам, приміром, нашої країни необхідно виготовляти товари, які б за показниками «ціна-якість» перевершували закордонні аналоги.
Однак коли йдеться про суто економічні інтереси, то це, як кажуть, ще півбіди. Гірше, коли за ними приховують або й виводять на перший план політику, в чому наша країна має «приємність» переконуватися вже не вперше. Зокрема завдяки наполегливим «запрошенням» до Митного союзу. Рельєфно це стало помітним після того, як на загальнодержавному рівні керівництво України чітко проголосило курс на євроінтеграцію. Реакція кремлівських політиків особливо після того, як перспектива підписання Україною Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС перейшла з теоретичної у практичну площину, явно вийшла за дипломатичні рамки.
Так, після того, як зусиллями митної служби РФ було заблоковано, по суті, весь український експорт, радник російського глави держави Сергій Глазьєв оприлюднив свою оцінку цих подій: «Не потрібно драматизувати. Російська Федеральна митна служба здійснювала профілактичні кроки, пов’язані з підготовкою зміни митного режиму на випадок підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Ми зробили висновки, і тепер продовжується опрацювання інформації. Ситуація нормалізується, але ми на всяк випадок готуємося до посилення режиму, якщо Україна здійснить цей самовбивчий крок і підпише Угоду про асоціацію». Далі він попередив про посилення митних процедур, ретельний ветеринарний і санітарний контроль імпортованих з України товарів. Пообіцяв вихід Росії із зони вільної торгівлі з Україною і скасування спільних проектів у галузі атомної енергетики, військово-промислового, ракетно-космічного та авіаційного комплексів.
Сказане ним хоч і нагадувало шантаж, проте засвідчило, що українським експортерам у відносинах із країнами Митного союзу і особливо РФ потрібно виходити з реалій і готуватися найближчим часом до переорієнтації руху своїх товарів на ринки інших країн.
Тим більше, що і Володимир Путін в інтерв'ю російському Першому каналу і агентству Ассошіейтед Пресс нещодавно зазначив: «Коли обнуляються мита, з'являється товар іноземного виробництва на українському ринку, а свої підприємства працюють, куди свій товар подіти? У нас є побоювання, що вони будуть витискатися на наш ринок, на ринок Митного союзу, на ринок Росії, Казахстану й Білорусі. Але ми так не домовлялися, це створюватиме проблеми для нашої економіки. І друге, що таке впровадити в себе одразу технічні стандарти? Це значить, що українські підприємства випускатимуть усе, не знаю, ліфт, машину, сорочку, годинник та інше, усі інші товари за технічними регламентами Євросоюзу. Вони гарні, але дуже жорсткі, і щоб підприємства так працювали за цими регламентами, потрібні інвестиції багатомільярдні, час потрібен. Сумніваюся, що це можливо зробити відразу. А поки це робитимуть, багато підприємств уже розоряться або знову ж виштовхуватимуть товари на наш ринок. Ми змушені будемо закриватися».
Тобто нам недвозначно дали зрозуміти, що і в Європу ми зі своїми товарами не потрапимо, і в Митний союз їх не пустять. Водночас, як вважають експерти, Україна у процесі євроінтеграції і, зокрема, імплементації Угоди про асоціацію переходить не на технічні стандарти ЄС, а на технічні регламенти, які будуть гармонізованими з регламентами Євросоюзу. А це різні речі. Технічні регламенти містять обов'язкові вимоги до продукції, насамперед до її безпечності. Водночас стандарти є добровільними в ЄС відповідно до положень Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі. Отже, вони мають бути добровільними в Україні відповідно до тієї самої угоди. Безперечно, українські виробники матимуть, так би мовити, невеликий перепочинок. І його вони мають використати для модернізації виробництва, щоб продукція, яку випускатимуть, відповідала найвищим стандартам.
Окрім усього, українські виробники мають можливість, так би мовити, переорієнтувати свої експортні потоки. Як вважає виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко, частину нинішнього експорту — чорні метали, труби і продукцію машинобудування — після приєднання до ЗВТ ЄС можна буде експортувати в ЄС, решту — в країни Азії й зокрема в Китай, із яким у нас зміцнюються економічні зв’язки. Продукцію машинобудування можна постачати у Бразилію. Оскільки існує кооперація із країнами Митного союзу, то залізничні вагони так чи інакше надходитимуть туди, хоч і в менших обсягах.
Продукція сільського господарства має в ЄС попит і тепер. А в майбутньому її обсяги лише зростатимуть. Тож прагнення налякати нашу країну Європою навряд чи будуть успішними для розробників цього проекту.
Ми в Google+