Недавно в Борисполі спостерігала чергу на літак в Європу — відлітало чимало наших заробітчан. Їх видно по великих дешевих сумках та зовсім неєвропейському вигляду. Туристам можна позаздрити, а ці незграбні схвильовані чоловіки викликали у мене сором за нашу державу. Ось чолов’яга, без знання мови, маючи тільки роботящі руки і небажання спитися від відсутності роботи, вирушив майже навмання і буде затребуваним десь у Португалії чи Італії, а у нашій начебто нормальній європейській країні виявився зайвим... 

Серед друзів моєї доньки-студентки немає жодного, хто б не хотів учитися або працювати за кордоном. Їх не випихають туди батьки, які можуть ще «вивчити дитину», але не готові посадити на «лексуси» чи «нісани». Тому ці студенти ходять у кедах і з рюкзаками, витрачають купу грошей на ксерокси та Інтернет, заробляють як мінімум на чищенні від вірусів ноутів однокурсників і підстраховках одне одного під час екзаменів, збираючи гроші на складання англійської для вступу в закордонний навчальний заклад. І головне — настирливо шукають бонусні та стипендіальні програми і подають документи на безкоштовне навчання у закордонних вишах.

Знаєте, в якому приміщенні донька проходила письмове тестування з англійської на британський сертифікат? У виставковому центрі на Броварському проспекті. Людей було так багато (до речі, не тільки студентів, а й лікарів, викладачів зі стажем), що орендували саме його. Та й справді, 90 відсотків нинішніх студентів володіють англійською і мають відповідні документи.

Про міграційні настрої молоді вже відкрито говорять в Росії, де престижно мати диплом про навчання чи хоча б стажування за кордоном. У нас поки що про це сором’язливо мовчать, хоча відбувається те саме. Явище ще не стало предметом суспільного обговорення і занепокоєння, але еліта, а за нею й усі, хто має хоч яку-небудь можливість, своїх дітей наполегливо відправляють вчитися за кордон. Не тільки заради престижу, а тому, що іноземні «корочки» можуть допомогти більше заробляти у нас чи (що краще!) «зачепитися» десь там.

Тож йдеться не про мрії молодих прожектерів, а про нашу саму що не є найсуттєвішу реальність. Про суспільні устремління, які, на жаль, повернуті не в бік держави. І зрозуміти це можна, бо якщо дитині в той чи інший спосіб держава вішає батьків на шию щодо утримання на старості, вона вимушена щось робити, аби забезпечити більш-менш пристойне власне життя та ще й годувати і лікувати старше покоління.

Причина міграції врешті-решт одна — пошук кращого життя. Це окремих людей можна вважати мрійниками про ідеальне життя, якого, зрозуміло, ніде немає. Але цифри та факти — вперта річ. У доповіді Світового банку «Міграція і грошові перекази» зазначено, що Україна за кількістю емігрантів займає 5-те місце у світі, поступившись Мексиці, Індії, Росії та Китаю. 6,6 млн українців шукають кращого життя за кордоном, що становить 15% від населення країни. Наші демографи прогнозують, що населення України зменшиться до 2025 року на 5-7%, у деяких областях утворяться великі знелюднені території. В першу чергу це стосується Луганської, Сумської, Чернігівської та Кіровоградської областей.

Можливо, вже зараз державі слід опікуватися створенням нових робочих місць саме на цих територіях? І взагалі вести таку соціальну політику, яка б забезпечувала пристойний рівень життя не окремих громадян, а всього населення країни, створювати такі економічні умови, що привели б до зростання зарплат.

…У Борисполі чомусь згадався гіркий гумор: хто останній «валитиме» з країни, не забудьте вимкнути світло в аеропорту.