Нещодавно на Донеччині стався вже звичний і майже пересічний випадок: вигулькнув черговий косяк представників місцевої влади. Керівникам області довелося скасувати тендер на закупівлю 1206 книжок для поповнення бібліотек прифронтової Мар’їнки. Напередодні відділ культури і туризму Мар’їнської районної державної адміністрації оголосив торги на придбання літератури через систему ProZorro, але книжки, які збиралися запропонувати відвідувачам тутешніх бібліотек, виявилися, м’яко кажучи, дуже сумнівного змісту. Наприклад, із вказаних у відповідній документації 125 назв — лише 7 українською мовою. Більшість книжок видано в Російській Федерації, а назви окремих із них викликають багато запитань. Адже тут є «Невинна спокуса», «Шлюбні ігри», «Таємні насолоди», «Більше, ніж пристрасть» тощо. Погодьтеся, виникають закономірні сумніви, що така тематика нині актуальна і підходяща для жителів краю, які вже три роки потерпають від гібридної війни.

«Це неприпустимо, щоб за державні кошти (70 тисяч гривень) для прифронтового міста під час російської агресії купували таку, вибачте, друковану продукцію! — висловлює обурення на сторінці у ФБ голова Донецької облдержадміністрації — керівник обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. — Кого виховуємо на такій літературі?! Торги зупинено. Особа, яка відповідала за формування переліку літератури, вже не працює в адміністрації. Дав вказівку ще раз роз’яснити працівникам культури в органах влади, навіщо існують бібліотеки, книговидавництво і яка роль культури у нашому житті».

Позиція керівника краю зрозуміла і закономірна. Хоч виникають сумніви стосовно необхідності зайвий раз роз’яснювати чиновникам про призначення і можливості книжок, бібліотек і культури у вихованні земляків. По-перше, якщо вони справді не мають про це уявлення, то їх на гарматний постріл не можна підпускати до посад, які вони обіймають. По-друге, якби вони справді були дурниками, а не прикидалися ними, то так само навмання чи випадково могли придбати для бібліотек не тільки той відвертий глум над здоровим глуздом, а й українські видання — історичні, патріотичні чи класичні твори. А по-третє і найголовніше, у цьому разі маємо промовистий зразок майже неприхованої інформаційної війни проти України, яку донецькі чиновники всіх рангів вели задовго до початку «руської весни» 2014-го і, на жаль, ведуть уже протягом трьох років гібридної війни, розв’язаної й не без їхньої участі.

Тобто люди, які ще недавно підтримували проголошення «ДНР» і мають нести відповідальність за подальші трагічні події на Донбасі, чогось досі залишаються на керівних посадах. Звідси й результати їхньої діяльності: вже добре відомо, як вони стараються для якнайшвидшої відбудови зруйнованих війною житлових будинків чи об’єктів інфраструктури, ремонту доріг, створення робочих місць, облаштування і працевлаштування вимушених переселенців і навіть під час закупівлі нормальних книжок для бібліотек.

Якось одна із жительок вже визволеного від проросійських незаконних збройних формувань міста дуже влучно назвала нинішню ситуацію: «Нас недовизволили». Чуєте? Не-до-виз-во-ли-ли! Бо українські військові влітку 2014 року витурили звідси російських найманців і місцевих бойовиків у камуфляжі зі зброєю в руках, а їхні спільники у цивільних костюмах, які активно допомагали і співпрацювали із самопроголошеною «ДНР», залишилися. І їх тут вистачає не тільки серед пересічного люду, а й проміж керівників. Обличчя представників п’ятої колони у місцевих владних кабінетах здаються такими самими незмінними і майже вічними, як терикони, кам’яні баби і ковила в степу чи інші атрибути Донбасу.

Обурення місцевих активістів, які звертають увагу на цю пекучу проблему, вже вийшли навіть за межі регіону. Недавно відповідна акція відбулась у столиці неподалік Адміністрації Президента України: її учасники тримали портрети відомих у регіоні персон, яких підозрюють у співпраці із сепаратистами, але нікому з них поки не загрожує перспектива приміряти арештантську сорочку. Йдеться про представників місцевої влади й правоохоронців з Донецька і Бахмута, Торецька і Краматорська, Маріуполя і Дружківки, Добропілля і Сєверодонецька.

Періодично силові структури повідомляють про затримання жителів краю, які рік чи два тому воювали проти України. А ось про тих, хто активно протистояв державі без зброї, але в керівних кабінетах державної влади — анічичирк. Причому ці беззбройні білі комірці становлять значно більшу загрозу, бо, як і раніше, перебуваючи на посадах, досі мають велику можливість впливу на земляків. І тому оте придбання для бібліотек неодноразово потерпілого від війни містечка книжок на кшталт «Невинної спокуси» — це ще безневинні забави порівняно з тими трагічними подіями, до яких були причетними тутешні керівні персони.

І немає сумніву: якщо завтра знову «руська весна-2» чи «Новоросія-2», вони сповна скористаються нашою наївністю, недалекоглядністю, а ще безпорадністю правоохоронних органів, які вже три роки посилаються на «відсутність доказової бази» стосовно прислужників сепаратистів і терористів.