ТРИВОГА

Для тих, кому мовне питання в Україні – не гра, його розв’язання важливе так само, 
як доля Вітчизни-держави
 

Згадалася російська народна пісня «Матушка, что во поле пыльно?» — про дівчину з давнини, яку збираються одружити з нелюбом. Бо вона так перегукується із сьогоденною халепною ситуацією щодо моєї рідної української мови в державі Україна...

Дівчина запитує «Сударыня матушка, что во поле пыльно?» і чує у відповідь — «Дитятко милое, кони разыгралися». 3 липня у Верховній Раді, коли там у першому читанні прийняли закон Ківалова—Колесніченка «Про засади державної мовної політики», розігралися не коні. Депутат Михайло Чечетов тоді торжествував: «Оцените красоту игры. Мы их развели, как котят. Я не знаю, что они будут делать на выборах». Невідомо, з якими тваринами асоціював він «переможців», але з майбутнім мови, материнської для українців і державної, крім них, для громадян України усіх інших національностей, «переможці» тоді гралися...

«Матушка, матушка, на двор гости едут!» — тривожилася ота пісенна росіянка з давнини, і все більше й більше, бо гості оті вже «на крылечко идут!», «в нову горницу идут!», «за столы садятся!». А «сударыня матушка» все втішала-заспокоювала доньку: «не бойсь, не пужайся!», «я тебя не выдам!»...

Так заспокоювали-переконували й українців. «Я абсолютно впевнена, що як гарант Конституції Президент ніколи не допустить, щоб закон про мови або, скажімо так, — про використання мов — хоч у чомусь порушував чинну Конституцію України, яка, як ви знаєте, визначає українську мову як державну. Навіть найменша кома, якщо вона лежить поза межами Конституції, не матиме тут жодного шансу», — зазначила радник Президента Ганна Герман. Але при цьому зауважила: «Разом з тим я хотіла б, щоб ми були чесними до кінця. Скажіть, хіба не правда те, що половина України де-факто російськомовна? Ці люди такі ж громадяни України, як і ті наші співвітчизники, які говорять українською. Так, вони не голосують за нинішню опозицію. Але чи це повинно бути приводом для того, щоб зневажати їх або перешкоджати їм говорити тією мовою, яку вони вважають для себе рідною? Безперечно, немає. Тому ми повинні з більшою повагою ставитися до всіх громадян».

Щоправда, я так і не зрозуміла, хто в Україні зневажає громадян-росіян чи інших національностей і перешкоджає їм говорити рідною мовою. Я про таких не знаю. Але знаю, що в усіх державах світу живуть громадяни багатьох національностей, однак ніхто не вимагає, щоб державними там були усі їхні мови.

Викликав повагу Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який заявив: «Закон не можна підписати. Немає підстав для того, щоб підписати». І зібрався у відставку. Але не пішов. І таки підписав закон, який не можна підписувати... Виправдовувався: «Якщо брати Конституцію та регламент, у Голови Верховної Ради є тільки зобов’язання, а прав жодних немає». Але при чому тут Конституція і регламент, якщо, за словами радника Президента України Марини Ставнійчук, мовний закон прийнятий «з грубим порушенням  вимог статей 47, 116-122, 130 Закону «Про Регламент Верховної Ради», а значна частина положень закону не узгоджується з положеннями Конституції України і міжнародних документів, ратифікованих Україною, зокрема Європейської хартії регіональних мов і мов меншин».

Опозиція знову критикує антизаконність мовного закону. Одні оскаржуватимуть його в суді. Інші запевняють, що скасують його, коли переможуть на виборах і візьмуть владу у свої руки...  Але це стосується майбутнього. А зараз усі чекають, що вирішить стосовно мовного закону, який уможливлює і другу державну мову в Україні — російську, Президент  Віктор Янукович.

У російській пісні зняли образи і благословили дівчину на долю з нелюбом. До благословення дійшло і щодо долі української державної мови в Україні. Будемо чекати?