Батик, фелтинг, декупаж, бісероплетіння — це лише невеликий перелік неологізмів, які в останні кілька років гармонійно ввійшли в наш лексикон. Як, власне, і запозичене іншомовне хенд-мейд. Звучить по-іноземному загадково і незрозуміло. А приховує у своєму значенні те, чим займалися наші бабусі і прабабусі, і прабабусі прабабусь — виріб ручної роботи. 

Про захоплення, яке переросло у професію, «УК» попросив розповісти одну із затятих хенд-мейдниць Оксану ТРУХАН.

Хенд-мейдниця Оксана Трухан

Несерйозне захоплення із серйозною перспективою

— Оксано, з чого починалася твоя нині найулюбленіша справа?

— Мені вже й самій важко у це повірити, навіть смішно згадати, але почалося з прозаїчного жіночого «нема чого вдягнути». Звичайну блузу захотілося прикрасити чимось незвичним, щоб було не як у всіх. Адже одна малесенька деталь здатна змінити образ людини, ба навіть більше — настрій. У різних магазинах пропозиція повторювалася. Так уперше я зібрала намисто. Потім друге, потім ще, а далі була виставка-продаж. Один відвідувач пильно розглядав мої роботи, а потім підсумував: «Думав, це справді ручна робота, а низки намиста лише зібрані вручну із заготовок». Зачепило за живе. Вирішила вдосконалювати розпочату справу. Відчувала, що все вийде. Адже, як і кожна дівчина, леді, хотіла бути яскравою і неповторною. Для цього докладала всіх своїх зусиль. Якщо не виходило, просила допомогти маму. А інколи просто допомагала мамі, коли та шила для мене сукенку. Навіть бантики придумували разом якісь інші, ніж у решти подружок.

— В українок, без перебільшення, потяг до рукоділля записаний десь у генетичному коді. Що ти думаєш з цього приводу?

— Новомодним захопленням рукодільниць передували гаптування, вишивка, ткацтво, плетіння гачком. Жінка у всі часи прагне до яскравого і неповторного образу в широкому сенсі цього слова. Адже її старання не обмежуються лише зовнішністю. Приміром, це стосується і аксесуарів для оселі. Тому й перебуває вона у постійному пошуку чогось цікавого. Для українок це взагалі досить типово. Жодна з моїх знайомих не скаже, що уявлення не має про рукоділля. В жодному разі не можна применшувати власні національні надбання. Рукоділля в моєму дитинстві від досить простого і традиційного переростало завдяки прогресу і доступу до нього в більш сучасне. Так, навчаючись в університеті, захопилася паперовою пластикою — робила невеликі скульптури з паперу.

Така прикраса — гарний подарунок поза святом

Коли народилася донька, мені дуже закортіло проколоти вуха і прикрасити себе, стати жіночнішою, привабливішою. Проте і тут мене спіткало розчарування, як раніше з намистом — однотипність і сірість. В Інтернеті знайшла роботи зарубіжних майстрів ваєрврапу (художнє плетення з дроту). З того моменту я зрозуміла: нарешті, знайшла, це моє. Захоплення стало новим способом самовираження. Відтоді збираю інформацію й удосконалюю техніку. І все плету, плету (щиро усміхається. — Авт.).

— А що це за техніка? Розкажи про неї, про її особливості. Адже вона — одне з кількох твоїх уподобань у хенд-мейді. Чи не так?

— Кожен із нас у дитинстві щось майстрував із дроту. Це не вважалося чимось особливим. Моторика для рук та й годі. А от американський художник по металу Олександр Колдер вивів цю техніку в розряд мистецтва. Техніка досить дивна і своєрідна. Широкого розвитку вона набула в Америці і Європі, а завдяки комунікаціям дійшла і до нас. Головне правило: жодних правил. Аби гарно. Для роботи майстри використовують дріт різного діаметра. І вже кожен сам вирішує, що робити з матеріалом: закрутити, завити, переплести, спаяти чи розплющити. До речі, найбільш визнаними майстрами в цій техніці вважають жінок. Тут дуже багато копіткої дрібної роботи, доволі одноманітної. Чоловічій природі більш притаманне класичне ювелірне мистецтво. В ньому більше простору і, вибачте, бруду. Wire wrap — доволі чиста техніка, хоча працювати в ній доводиться з металом. До речі, своїй доньці ми з чоловіком дозволяємо робити все з усього. І придивляємося, а раптом ось цей самий момент є вирішальним у долі дитини. Ніколи не варто дитину зупиняти чи залякувати, що не вийде, або шукати сенс у зробленому. З часом воно само проклюнеться там, де слід.

Дротик до дротика — витвір мистецтва

«І так гаразд»  не гаразд

— Оксано, а що зашифровано в роботах?

— Музика. Конструкція з дроту будується як музична композиція. Якщо робота співає, звучить — отже все вдалося. Якщо ні — розбираю й переробляю.

— А які ще техніки ти підкорила?

— Зараз перелічу: вишиваю хрестиком, плету гачком, в’яжу на спицях, макраме. Освоїла початковий рівень скрапбукінгу, працюю з полімерною глиною, квілінг, вишивка стрічками. І тут я крапку не ставлю. Як на мене, цілком нормально поєднувати кілька напрямів у творчості. Нудно займатися чимось одним. Головне — не допускати загалом у житті «і так гаразд». У всьому має бути рух. Щоправда, першість я все-таки надаю плетінню з дроту. Ця техніка мені до душі, вона відповідає моєму складу характеру.

— А скільки в твоєму арсеналі робіт?

— Мабуть, кілька сотень. Я ніколи їх не рахувала. Також не класифікую на кращі й гірші. Переконана, виріб має душу, у кожного витвору своя мистецька цінність і краса.

— Заняття хенд-мейдом — це хобі чи форма заробітку?

— Хенд-мейд — це моя свобода. Кожного дня я займаюся тим, що люблю понад усе, — створюю власними руками нову реальність. І форма заробітку, звичайно. Якщо я вмію щось робити дуже добре, то й роблю. Людям і собі на радість. Для тих, хто має бажання навчитися подібним речам, пропоную відвідати мої майстер-класи. Кому далеко добиратися, може знайти в Інтернеті відеоуроки, навчальні матеріали. Намагаюся виховувати собі не конкурентів, а помічників-однодумців. Завдяки захопленню познайомилася з багатьма цікавими людьми у цій сфері. Одна дівчина з Білорусі, що приїжджала на майстер-клас, вже й сама дає уроки. Таким чином знаходжу нових друзів. Я навчаюся в них, вони в мене, вчимося разом. Це командна робота. Чоловіки поки що спостерігають за кінцевим результатом. На виставках захоплюються, дарують компліменти, а для своїх обраниць купують прикраси.

Ольга ПРОКОПЕНКО, Світлана СКРЯБІНА (фото), «Урядовий кур’єр»

 ДОСЬЄ «УК»

Оксана ТРУХАН. Народилася 1979 року в місті Чернігові. Закінчила Чернігівський педагогічний університет за спеціальністю «вчитель початкових класів та образотворчого мистецтва». Тривалий час працювала художником в ігровій індустрії. Три роки тому пензлик змінила на дріт та самоцвіти.