Директор департаменту
загальної середньої та дошкільної
освіти Міністерства освіти
і науки, молоді та спорту
Олег ЄРЕСЬКО

Як відомо, нові державні стандарти базової та повної загальної середньої освіти були оновлені торік. Відтоді почалася робота над створенням нових навчальних програм, за якими наші школи мають працювати з 1 вересня цього року. У травні на колегії профільного міністерства схвалено навчальні програми з усіх предметів для учнів 5-9 класів. Як підкреслюють в міністерстві, цьому передувала копітка робота та широке громадське обговорення. Проводилися спільні наради членів робочих груп, щоб уникнути дублювання з тих чи тих предметів та закласти відповідний матеріал у певній послідовності, вперше для широкого загалу проведено громадський захист навчальних програм, також вперше відбулися два з’їзди вчителів: математики та інформатики. Серед нововведень фахівці виокремлюють розвантаження змісту програм від неактуального і застарілого матеріалу, їх ретельне узгодження з оновленим змістом програм початкової школи. Також у навчальні плани з усіх предметів закладено здоров’язберігаючий компонент. Однак найбільшу дискусію серед запропонованих міністерством проектів програм викликав проект нової навчальної програми зі світової літератури. Про те, що пристрасті з цього приводу не вщухають, показала і пряма телефонна лінія редакції, гостем якої був  директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Олег ЄРЕСЬКО.

 Володимир КОВАЛЬЧУК,
м. Луцьк:

— Шановний Олеже Вікторовичу! Мене непокоїть ось яка проблема: якщо такими темпами, як нині, погіршуватимуться показники здоров’я юнаків призовного віку, скоро ми не зможемо навіть комплектувати поповнення в Збройні сили та силові структури. Що плануєте робити для того, щоб підвищити рухову активність школярів і ширше їх залучати до занять спортом та фізичною культурою?

— Повністю поділяю вашу стурбованість. Тому згідно з новими стандартами з першого по одинадцятий клас збільшено кількість уроків фізичного виховання до трьох годин. Раніше було дві, дві з половиною, три — тепер у всіх класах — три години на тиждень. Трохи важкувато це для наших шкіл. Чому? Маленькі спортивні зали, відсутність, особливо в міських школах у центрі, майданчиків для занять. Але багато хто знаходить вихід: чергують заняття, скажімо, аеробіки — в хореографічному залі, а рухові ігри проводять у спортзалі. Слід зазначити, що чи не найбільших змін під час формування нових стандартів, мабуть, зазнала саме програма з фізичної культури. Ми побудували її в дуже вільному режимі, де кожна школа може формувати заняття під себе відповідно до вимог дітей, вчителів, наявної матеріальної бази. Тобто є один обов’язковий модуль, після проходження якого в певній послідовності школа може ставити або модуль ритміки, або модуль волейболу, модуль плавання, якщо є басейн. Варіативність повна. Наприклад,  на одному уроці в початковій школі можна проводити  ритміку, на другому — спортивні ігри: побігати, погратися, а третій урок планувати залежно від спортивної бази школи.

Загалом ми плануємо обговорити комплекс питань щодо ведення занять з фізичної культури  на традиційній підсумковій розширеній колегії міністерства. Цього року серед головних питань на ній також буде обговорено готовність шкіл до впровадження нового стандарту початкової освіти, в основному це перший клас. Наскільки школи готові, наскільки підготовлені вчителі, наскільки матеріальна база підготовлена зокрема, звичайно, для занять фізичною культурою. Обговорюватимемо також, як планувати обов’язковий урок плавання.

 — А можна тут зупинитися і трохи поговорити про матеріальну базу? Ви ж знаєте, що для школи вже добре, коли є невеличкий спортзал, про які басейни йдеться?

— Звичайно,  проблеми є. Ось чому ми й виносимо їх на обговорення. Радитимемося, як це можна організувати, бо скрутно з базою для фізкультури не лише в сільських, а й у міських школах. До речі, в окремих сільських школах можливостей може бути й більше.

Згідно з новими стандартами з першого по одинадцятий клас збілшено кількість уроків фізичного виховання до трьох годин. Фото Володимира ЗАЇКИ

Оксана,
м.Севастополь :

 — Моя  дитина закінчує підготовчу групу дитячого садочка — знає букви, поняття, рахує в межах десяти, тобто опанувала стандартну програму. Тим часом майбутня вчителька в першому класі, з якою я спілкувалася, висуває додаткові вимоги: читати по складах, рахувати в межах двадцяти, якісь приклади вміти розв’язувати. Чому такі розбіжності?

— Що я можу на це сказати? Мені теж було б дуже приємно, якби в перший клас приходили відразу ті, кого можна не навчати, аби значно швидше рухатися вперед у вивченні програми. Тому позицію вчительки можна зрозуміти. Однак головним чинником зарахування дитини до школи є її психологічна готовність і бажання батьків. Психологічне тестування може вирішити, наскільки ваша дитина готова чи не готова до навчання. Але все одно останнє слово залишається за батьками. Торік ми  ухвалили програму «Впевнений старт», вона розрахована на дітей старшого дошкільного віку 5-6 років,  тих, які готуються до школи.  Всі садки  виконують її, тож і ваша дитина має оволодіти  навичками, з якими  можна продовжувати навчання  в школі. Більших вимог не повинно бути. Інша річ — психологічна готовність. Тому слід передовсім намагатися  сформувати в дитини любов до навчання, створити для неї такі умови, щоб вона подолала страх перед новим для себе випробуванням. Скажімо, в першому класі ми давно  відмовилися від оцінювання, а нині пропонуємо, щоб у початковій школі були скасовані оцінки з фізичної культури, малювання, музики. Тобто з тих предметів, які  потребують творчих чи спортивних здібностей.

 Людмила,
м. Бориспіль:

— Пане Олеже, мене дуже непокоїть таке питання, як вилучення із програми світової літератури низки класичних творів.

— Що саме, пані Людмило, ви думаєте, там вилучили?

— Наприклад, «Маленького принца» Сент-Екзюпері.

— Гарантую, що він є у програмі.

— «Герой нашого часу» Лермонтова.

— Річ у тому, що  поки що створена  програма для 5-9 класів, тобто для дітей від 10 до 15 років. «Маленький принц» вивчатиметься у 7 класі, а «Герой нашого часу»  —  в 9.  «Фауст» Гете — складний для розуміння 14—15-річних дітей,  це програма виключно старшої школи (10-11 класи). Ці два класи ще не обговорювали.

— Чому ви так вважаєте? Сучасні діти розумні,  це той вік, коли дитина вже мислить.

— Безперечно. В нас діти в дитячих садочках дуже розумні і все знають. Пані Людмило,  повірте, більшість балачок,  що супроводжують   програму зі світової літератури,  неправдива. Сам перевіряв, сам звіряв усі ці факти. Довго обговорювали питання «Гаррі Поттера». Цей твір у програму з позакласного читання  введено ще в 2004 році.  А нині починають казати, що його тільки зараз ввели до програми.

— Перепрошую. Але ви можете точно сказати, що саме вилучено?

— Пані Людмило, на сайті міністерства розміщено  вже остаточну версію програми, ви можете  подивитися її самі. Так, вона трохи розвантажена. Скажімо, діти знайомитимуться із творчістю Михайла Булгакова через «Собаче серце». Бо «Майстер і Маргарита» теж вельми важкий твір для розуміння. Погодьтеся, молодь  теж різна. Дехто і в 15 років зможе його зрозуміти, а іншим і в 20, можливо, ранувато. Тому  залишили найяскравіші зразки, залишився і Пушкін, і Лермонтов, вся класика, на якій і  ми з вами виховувались, майже вся, кажу щиро. А ось звичного твору  Достоєвського «Злочин і кара» в цій програмі точно не буде, бо важкувато сьогоднішнім  дітям сприймати ту інформацію.  Замість цього творчість Федора Михайловича представлена в 9 класі оповіданням «Хлопчик у Христа на ялинці». Толстой буде в старших класах. До речі, додалось багато нових авторів, десь 10-15  відсотків часу відведено на сучасну літературу. Теж відбираються найкращі зразки. До речі,  в програмі пропонується два-три сучасних  автори, щоб учитель на власний розсуд зміг, знаючи  готовність аудиторії, обрати.

— Я чула Коельо пропонують.  Як ви вважаєте: варто  читати дітям цього письменника?

— Я ознайомився з його творчістю вже після 30 років. Цікаво. Я  порадив би дітям прочитати в позакласному читанні окремі твори.

— Розумієте, є така літературна спадковість, коли, наприклад, одні і ті самі твори вчили батьки, бабусі, дідусі, діти, онуки. Це дуже важливо…

— Погоджуюсь із вами, і більшість таких творів залишається. Але  нинішні діти до наприклад  «Асі» Тургенєва поставляться зовсім по-іншому, ніж ставились до цього твору  школярі 30—50 років тому.

— А, можливо, це й цікаво, що вони поставляться по-іншому, бо вони з іншого часу?  Тут дуже багато залежить від учителя…

— Фактично все. Найгеніальніша програма чи підручник не врятує, якщо вчитель некомпетентний,  і навпаки: навіть  недосконала  програма не зможе вплинути  на майстерність викладу предмета.

— Хоч би про що ми говорили, а повертаємося до вічного питання: підготовка вчителів…

— Так,  на жаль, поки що не зроблено найголовнішого: повного реформування системи підготовки вчителя. Ми мріємо, щоб, скажімо,  кафедри методики викладання розміщувались не в університетах, а  безпосередньо в школах. Адже дуже часто методики викладання навчають ті люди, які  жодного дня в школі не були, або працювали там 30—40 років тому.

— І коли ви плануєте наблизитися до розв’язання цієї проблеми?

— Уже вдруге створена відповідна робоча група, яка має розробити пропозиції. До неї увійшли представники вишів, кращі  методисти,  викладачі-практики, директори шкіл. У них непросте завдання, адже нині вчитель має навчити учня того, чого ще не існує фактично, підготувати до тієї професії,  яких сьогодні ще немає.

Ось дитина прийшла до першого класу. Звідки ми знаємо, які спеціальності потрібні будуть через  10 років, які навички їй знадобляться? Адже в сучасному світі за рік чи  два вся інформація подвоюється. Все це в голову дітям не вкладеш. Її  треба навчити отримувати знання і, безперечно, критично ставитись до них. Старе чудове  гасло «Вчити вчитись»  потроху  починає повертатись. Компетенції, компетентнісний підхід — це фактично те  саме. Головна компетенція — це вміння вчитися, вміння отримувати знання, фільтрувати всю інформацію, яка надходить з усіх джерел. А ще треба  навчати  дитину створювати знання через експериментальну роботу, через дослідження.

 Григорій Григорович ГЛАДУН,
м. Харків:

— У Харкові споконвіку, ще за часів Радянського Союзу, була єдина українська школа, куди ми своїх дітей водили навчатись. У мене таке запитання: якщо буде затверджено російську мову в статусі державної, чи не вийде так, що в Харкові знову залишиться єдина українська школа, всі інші будуть російськими?

— Григорію Григоровичу, це все залежить від батьків. У наших законодавчих документах записано, що мову навчання для своїх дітей обирають батьки. На сьогодні, можу вам сказати, понад 83 відсотки родин по всій Україні обрали саме  українську, потім іде російська, кримськотатарська, молдовська, угорська, польська, румунська, є окремі класи ще словацькою та болгарською мовами. Хоч би які документи ухвалювали, все залежатиме тільки від батьків. Захочуть вони обрати для своїх дітей мовою навчання українську, ніхто їх не позбавить цього права  в жодному разі.  Як і сьогодні, батьки можуть обирати мовою навчання  російську або іншу, але  в усіх школах обов’язково будуть вивчати державну мову — українську.

— Тобто не доведеться через усе місто везти дітей, щоб вони опановували рідну українську мову?

— Григорію Григоровичу, ви разом з іншими батьками маєте прийти в школу за місцем проживання, написати  заяви про те, що хочете навчати дітей українською мовою, і адміністрація школи зобов’язана створити для цього відповідні умови і забезпечити навчальний процес.

— Скажіть, будь ласка, скільки повинно бути заяв у школі, щоб не відмовили?

— У законі прописана  мінімальна кількість учнів у класі: в сільській місцевості — п’ять, для міської не визначено, максимальна —  тридцять.

— Чому ж тоді протестують батьки, які хочуть навчати своїх дітей українською в Донецьку, Макіївці, інших містах?

— Наведу такий факт, який чомусь дуже слабко висвітлюють: невигідно. У Донецькій області  понад 70 відсотків шкіл  з українською мовою навчання. Дві третини. Звичайно, є школи, які закривають через демографічну ситуацію. Більшість із них з українською мовою навчання, бо їх утричі більше. З російською мовою навчання в Донецьку трохи більше 20 відсотків шкіл. Цю цифру ніхто не озвучує.

 В Україні три роки тому, якщо не помиляюсь, проводили дослідження. Приїжджав Верховний комісар ОБСЄ Кнут Воллебек — це комісар з питань  національних меншин. Він проводив цікаве порівняльне дослідження «Забезпечення освітніх прав української меншини в Росії і російської — в Україні».  І водночас поцікавився, що відбувається загалом з освітньою політикою щодо  національних меншин в Україні. Він змушений був констатувати, що Україна із забезпечення прав національних меншин  повністю відповідає європейським вимогам, а з  багатьох параметрів значно випереджає. Також його цікавило питання, наскільки  національним меншинам забезпечені умови щодо вивчення державної мови. Він подивився і нашу програму поліпшення вивчення української мови в школах з навчанням мовами національних меншин.  Після початкової школи, починаючи з 5 класу, ми пропонуємо вводити елементи двомовного навчання. Наприклад, у  5 класі діти навчаються рідною мовою, і як факультатив окремі теми з історії України дублюють українською, поповнюючи відповідний словниковий запас.  Із шостого класу історія України у них може вивчатися вже українською мовою. Жодних питань не виникає, всі ці практики ми відстежуємо. Це так, як і зі світовою літературою: ситуація не настільки страшна, як її намагаються намалювати.

Марія Федорівна КАЛЬКОВА,
вчитель української мови:

— Працюючи в школі, я спостерігаю таке явище, як перенасичення  кількості художньої літератури для вивчення в школі. Чи передбачатимуть нові стандарти середньої освіти зменшення кількості творів, що вивчатимуться на уроках літератури?

— Коли на розгляд членів колегії міністерства ми виносили нові програми, розроблені на виконання стандартів, то до них докладали ще й хронометраж сторінок. Тобто  автори програм порахували кількість сторінок усіх творів у програмі, яку вони пропонують, і поділили їх на кількість днів навчання. І можу вам сказати, що, якщо раніше за програмами вимагалось читати від трьох до чотирьох сторінок на день, то нині найбільшій показник, якщо не помиляюсь, 2,5, тобто в півтора раза зменшили. Крім того,  значно більше віддано на відкуп учителю. Ті розділи, які передбачають вивчення авторів сучасної літератури  і в українській, і в світовій, то там у програмі зазначено 2—3 прізвища і написано: вчитель обирає один з творів одного з цих авторів.  Можна зважати й на обсяг, бо, погодьтеся, є класи, учні в яких  читають значно більше, загалом цікавляться літературою. А є такі, яким  важкувато через більш технічне, природничо-математичне спрямування своїх майбутніх інтересів. Тобто  вчитель має змогу коригувати цей процес. Головне завдання для нього — захопити дитину читанням.

— Тобто кількість творів залишається такою самою?

— Ні. Зменшено все приблизно у півтора раза. І кількість творів, і кількість авторів. 

— А якщо вилучатимуть, то за яким принципом?

— Ви можете подивитися на сайті Міністерства освіти. Наприклад,  якщо Пушкіна вивчали раніше в трьох класах, то тепер — тільки в одному. Так само Довженка вивчали в українській літературі в шостому і в дев’ятому. Залишили його тільки в одному класі. І плюс прибрали значну кількість сучасної літератури. Можливо, ви пам’ятаєте кілька років тому ситуацію з байками Євгена Дударя. Такі речі вилучили. В українській літературі вилучили окремі твори, до вивчення яких діти не готові психологічно, де є надмірна жорстокість. Були і занадто сумні, і занадто трагічні твори. Це зроблено не для того, щоб залишити літературу тільки для веселощів, а щоб показувати  більш реальну ситуацію.

— Ви знаєте, що діти мало читають. Вони ще й  розучилися говорити. Здебільшого питання — відповідь, а зв’язною розповіддю школярі не володіють.

— Ми врахували й таку ситуацію. Саме тому залишено  і навіть збільшено кількість годин, які  відводяться на уроки розвитку мовлення. Крім того, розроблено навчальні програми з риторики, які пропонуються впроваджувати як факультативні курси.

— Привчаючи дітей користуватися Інтернетом, чи не привчаємо їх до того, що вони не хочуть думати? Зникає їхнє мислення, думка.

— Не зовсім можу з вами погодитися.  Ми прагнемо розвивати в них критичне мислення. В Інтернеті вони знаходять безліч інформації, яка дуже часто взаємозаперечна. Дитина має її проаналізувати і сама докопатися до істини.

 Іван Юрійович КАВКА, 
Закарпатська область:

— Скажіть, будь ласка, яка  роль відводиться  навчально-виробничим комбінатам у контексті  нових програм?

— Роль визначальна. Ми проголосили дуже коротке гасло: освіта має бути якісною. Тому  весь розвиток дошкільної, початкової, базової та повної загальної середньої освіти  планується вести в напрямку підвищення якості,  її доступності, щоб у дітей було  більше можливостей здобувати нові знання,   продукувати їх. Що стосується міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, то нині в окремих областях вони перебувають, грубо кажучи, в загоні. Тим часом усі розуміють, що це чудова  можливість для учнів здобути в школі не лише допрофесійну підготовку, а то й практично  певну професію. Торік ми затвердили відповідний навчальний план, за яким учні матимуть змогу опанувати десь півтора десятка професій. У школах це можуть бути поодинокі професії, а в навчально-виробничих комбінатах — більшість. Загалом міністерство рекомендує, щоб такі комбінати  ставали  опорними в кожному освітньому окрузі.

— Телефоную, бо я директор навчально-виробничого комбінату. Коли йшла підготовка до дванадцятирічної ступеневої освіти, нас розглядали дуже позитивно у контексті здобуття робітничих професій учнями старших класів…

— Я розумію, це пов’язано з кількістю годин.

— Не лише. Ось, наприклад, наш навчально-виробничий комбінат у селі Горінчове має свою історію розвитку, значні здобутки, він зрівнявся з професійно-технічними училищами, ліцеями. А нині в нас написано на професію по 930 годин, а ми можемо дати 600—800 максимум.

— На майбутнє ми збираємося істотно змінити типові плани старшої школи, де 50% годин усього навчального часу буде відведено  на профільне навчання і варіативні предмети. Тобто після їх упровадження вам буде значно легше, ви справді зможете давати учням грунтовну підготовку і на 930 годин зокрема. Якщо порахувати, то виходить понад тисяча годин на рік у десятому класі, більш як тисяча —  в одинадцятому. Це вже дві тисячі, поділити навпіл — це вже тисяча годин. При тисячі ви спокійно 930 вкладете і навіть більше. А нині  вам трохи важкувато, але ви пам’ятаєте наші рекомендації щодо використання годин навчальної практики? Ці, які є після десятого класу. І години технології, тобто якщо брати технологічний профіль, то там по шість годин на тиждень плюс варіативна частина.

— Мене завжди цікавило питання: чи йде хтось працювати за спеціальністю, здобутою під час трудового навчання? 

— Знаєте, чимало. У сільській місцевості дуже поширена спеціальність водій трактора,  і дитина може, не вступивши кудись, одразу влаштуватися за професією. Або перукар, кухар, офіціант — там їх майже півтора десятка професій, і вони різні, їх не обов’язково здобувати  на комбінатах, де потрібна база.  Є професії екскурсовода, оператора комп’ютерного набору. Школи можуть спокійно це робити. Скажімо, ліцей інформаційних технологій №79 у місті Києві  торік уклав угоду  з університетом імені Тараса Шевченка, щоб готувати IT-фахівців при випуску зі школи уже з відповідною категорією.  Я свого часу закінчив міжшкільний навчально-виробничий комбінат, здобувши фах монтажника радіоелектронної апаратури, і точно знаю: аби одразу не  вступив до університету, міг би працювати на виробництві. Паяти мікросхеми мене навчили, навички з’явилися, навіть розряд був.

 Галина ЮРСА,
м. Тернопіль:

— Я мама майбутнього першокласника. Скажіть, будь ласка, діти вчитимуть із першого класу англійську, інформатику?

— Інформатика — з другого.

— Чи не зашкодить це вивченню їхньої рідної мови?

— В жодному разі. Кількість годин на вивчення залишилася без змін.

— Мене дуже цікавить фізичне виховання. Чи буде збільшена кількість уроків?

— Три години на тиждень, і навчальний заклад має право проводити модульний підхід, може впроваджувати ритміку, хореографію, тобто залежно від матеріальної бази і побажань батьків.

— Маю вищу освіту, але коли читаю підручники для середньої школи,  мені видається, що вони не на школярів розраховані: ці підручники дуже  наукові, академічні. Дитина їх не може зрозуміти, шостий, сьомий клас особливо.

— Нині поставлено чітке завдання щодо розвантаження до 15 відсотків інформації в підручниках. Тобто  підручники повинні бути позбавлені  другорядної інформації, мають бути прописані доступною мовою, щоб дитині було  передусім цікаво їх читати. До речі, цього року ми  оновили всі підручники для першого класу. Тож ваша дитина отримає вже якісно нове покоління українських  підручників. Наприклад,  мені дуже сподобався підручник із природознавства, сам  прочитав його  із задоволенням. Ми повернули природознавство, до цього був курс «Я і Україна», який поєднував невідомо що, громадянську освіту з природою, ніхто не міг зрозуміти, що до чого. Тепер буде звичайне класичне природознавство, тож вашій дитині пощастило.

— Чому в курсі історії України так мало відводиться часу темі національно-визвольному руху в Україні в 30—60 роках минулого століття? У нас ще живі зв’язкові УПА, ще є  люди, які можуть розказати правду про цю героїчну сторінку української історії. Чому ми мусимо вдома вчити цього дітей?

— Можу вам сказати, що і в сучасній програмі, і в новій прописано в пояснювальній записці про місцеві  особливості. Тобто всі ці питання за вдалої організації процесу вчитель може спокійно розкривати в школі, і не обов’язково цього навчати тільки вдома. 

«Пряму лінію» підготувала
і провела  Наталя БОРОДЮК,
«Урядовий кур’єр»

ПРЕС-ЦЕНТР «УК»

З питань органiзацiї та проведення «прямих лiнiй» i «круглих столiв» «Урядового кур’єра» звертатись до керiвника прес-центру Анни ШИКАНОВОЇ за електронною адресою: imrich@ukcc.com.ua.