Він міг і не їхати до Слов’янська, адже тоді виконував обов’язки начальника спецпідрозділу «Альфа» УСБУ в Сумській області. Однак не вагався жодної миті, бо знав: таким чином у чорні обійми смерті можуть потрапити його підлеглі. Вирушаючи в дорогу, відчував небезпеку, навіть обмовився одному з товаришів: мовляв, назад дороги немає і вже не буде.

Честь —  понад усе

Що саме мав на увазі — сказати важко, та й навряд чи відповідь буде точною. Скажімо, у сенсі, що офіцерська честь понад усе. Але для Олександра поняття честі було багатовимірним і різноплановим.

Хоч, як стверджують колеги, він відчував близькість смерті й сміливо пішов їй назустріч. Бо в останні секунди свого життя, побачивши гранату, що летіла на бронетранспортер з людьми, тієї ж миті затулив їх собою. Граната зрикошетила і буквально порвала його тіло.

За добу перед фатальним боєм Олександр Аніщенко записав у своєму маленькому щоденнику, який, як з’ясувалося згодом, він постійно вів і до якого занотовував думки: «Я хочу, щоб ви пам’ятали не мої справи, а мою душу».

Проникливо. Вражаюче. Щемливо.

Якби не авторство Олександра Аніщенка, можна подумати, що така розважлива думка належить котромусь із древніх філософів чи мудреців. Або, наприклад, великому Антуану де Сент-Екзюпері, який жив небом і в ньому ж загинув.

Олександр Аніщенко у колі сім’ї. Фото із сімейного альбому Аніщенків

Больовий поріг

Але цей глибокий і водночас трагічно-болючий заповіт залишив саме він — офіцер, підполковник «Альфи», командир, який був пронизливо мудрою і чуттєвою людиною з надзвичайно низьким больовим порогом. Так кажуть про Аніщенка ті, хто його знав. І це аж ніяк не перебільшення, бо кожен, з ким випало спілкуватися, відразу ж пригадував безліч позитивних рис і якостей.

Наприклад, сумчанка Тетяна Соколенко знала Сашу ще зі школи — вже 35 років. «Таких, як він, не було і вже не буде, — жінка не приховує сліз. — Коли втрачаємо знайомих, сусідів, родичів — що й казати, це біда і горе. Однак з часом спомини тьмяніють, блякнуть, відходять у минуле. А Саша займав стільки простору і місця, що після його смерті виникла величезна вирва, яку вже ніколи не заповнити. Бо чим далі від його смерті, то гострішим стає біль. І не тільки у мене».

Тетяна Іванівна пригадує, як гуртом вирішили якось привітати з Новим роком свого старенького вчителя. Довго думали, що подарувати. Зазвичай на гостини йдуть із цукерками, шампанським.

Однак Саша пішов на центральний ринок і купив там величезного… індика. А на здивовані погляди друзів відповів просто: мовляв, старенький учитель сам ніколи не купить такої птиці, то чому б не зробити йому приємний продовольчий сюрприз?

Чи про увагу і піклування. Чоловік Тетяни Соколенко дуже любить солені огірки. Тож якось Олександр замовив спеціально для нього повну дерев’яну діжку цього делікатесу, чим потішив гурмана.

Прес-секретар УСБУ в Сумській області Олеся Рапута так і не змогла пригадати бодай одного випадку, коли б Олександр Григорович на когось підвищив голос чи висловив бодай якесь невдоволення. «Лише військова форма свідчила, що він армійська людина, — запевняє вона. — А так інтелігент інтелігентом: уважний, делікатний, скромний».

Проте Олександр завжди був справжнім офіцером — струнким, підтягнутим, сильним. Знайомі розповіли, що він мав чимало спортивних нагород, адже чудово плавав, бігав, підтягувався на перекладині… Зрештою, це свого часу обумовило пропозицію керівництва УСБУ в Сумській області прийти працювати в правоохоронне відомство.

Син, чоловік, тато, зять...

Немає слів, щоб висловити горе, що спіткало родину Аніщенків. Батьки Григорій Миколайович та Зінаїда Миколаївна втратили сина, дружина Алла — чоловіка, донька Марія — тата… Тепер усі вони тримаються з останніх сил… Бо чи можна забути, як турботливий Саша радував дружину тюльпанами: бувало, вранці червоними, а в обід — жовтими? А як обожнював він доньку Марійку! Мріяв особисто повести її до вівтаря, благословити на сімейне щастя, а потім дочекатися онуків, з якими їздив би на дачу.

Або ж як доглядав за тестем, що тяжко хворів і не міг собі дати ради? Тож щоранку після пробіжки та спортивних вправ поспішав до нього — не тільки підбадьорював, а й допомагав по господарству.

Ні, таке несила забути

…На світлині вони втрьох — Олександр, Алла і Марійка. Стоять усміхнені: посередині глава сім’ї, а обіруч вони — його найдорожчі дівчата.

Чи думали тоді, що через кілька місяців страшне горе прийде в родину? Чи могли передбачити, що саме північний сусід візьметься затято і хижо «визволяти» і «допомагати» росіянам у відстоюванні їхніх міфічних прав? І це при тому, що по мамі Олександр — росіянин.

Але він до останнього подиху любив Україну, де народився, виріс, знайшов сімейне щастя, став офіцером. І віддав за неї найдорожче — життя.

А мама Зінаїда Миколаївна, згорьована і вбита горем, за допомогою відзнятого відео через Інтернет особисто звернулася до Президента сусідньої країни із запитанням: навіщо їй, росіянці, і таким, як вона, подібний захист? Від кого і від чого? Хто дав право вбивати її дитину?

Навряд чи почув або ж побачив ці кадри гарант Росії або ж хтось із його близького оточення. Їм зараз ніколи, у них — масштабні плани. Понад те знайшлися такі, хто по-святотатському піддав сумніву справжність зйомок. Воістину — немає межі цинізму і підлості.

…Напередодні Дня Перемоги на центральній Алеї почесних громадян Сум з’явилася свіжа могила, в якій знайшов свій вічний спочинок Олександр Аніщенко. До речі, поряд з місцем, де поховано іншого героя Небесної Сотні — Олексія Братушка.

Страшною і важкою ціною далася Перемога 9 Травня 1945-го. Драматично складається український шлях до новітньої Перемоги. Однак немає найменшого сумніву, що вона неодмінно настане. Бо інакше — не може бути.

ДОВІДКА «УК»

Олександр АНІЩЕНКО народився 1969 року в Сумах. Закінчив Сумську середню школу №4 та Сумський педагогічний інститут імені А. С. Макаренка. Отримавши вищу освіту, працював учителем фізкультури в рідній школі. У 1990—1992 рр. — пожежник воєнізованої охорони. З 1993-го — у Службі безпеки України. Упродовж останніх 6 років — заступник начальника відділу «А». Підполковник.

Загинув під час АТО 05.05.2014 р.

Від редакції. Глава держави Петро Порошенко нагородив посмертно орденом Богдана Хмельницького III ступеня полковника Олександра Аніщенка, який загинув 5 травня у Слов’янську.

«За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності Україні, вірність військовій присязі та незламність духу», йдеться у відповідному Указі Президента України №543/2014 від 20 червня.