Голова Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України
Ігор САМСІН

Обов’язковою ознакою розвитку всякої правової держави є незалежне правосуддя, зорієнтоване головним чином на захист прав кожного громадянина. В Україні з різних причин до повноцінної судової реформи підступалися давно, але не те щоб з острахом, але якось невпевнено. Крига скресла два роки  тому, коли набрав чинності ініційований Президентом Закон «Про судоустрій і статус суддів», який заклав підвалини розбудови принципово нової судової системи.

Не нагадуватимемо зараз усі його положення, зазначимо лише, що третю гілку влади було виведено з-під впливу не тільки органів виконавчої влади, а й парламенту. Фактично всю кадрову політику покладено на постійно діючий орган в системі судоустрою — Вищу кваліфікаційну комісію суддів, яка дбає не лише про добір кандидатів на посаду судді вперше, а й регулює, сказати б, їхню подальшу кар’єру, веде дисциплінарне провадження щодо суддів тощо.

Важливо й інше: змінився сам доступ до професії судді. Якщо раніше в цей процес була втягнута ціла низка інстанцій, то нині сама комісія, більшість у якій становлять саме представники суддівського корпусу, визначає найбільш гідних претендентів за достатньо складною процедурою анонімного тестування. Окрім усього іншого, це дає змогу досягти максимальної об’єктивності, зауважує голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ігор САМСІН, який завітав у редакцію на  пряму лінію з читачами нашої газети.

У Феміди повинні бути зав'язаними лише очі. Фото з сайту image.tsn.ua

Суддями не народжуються

— Торік комісія провела перший всеукраїнський добір кандидатів на посаду судді вперше.   З понад трьох з половиною тисяч осіб, було відібрано 676 претендентів. Конкурс викликав помітний резонанс і в середовищі правознавців, і серед громадськості — знаємо про це не з чуток, оскільки на присвячену новим правилам призначення суддів публікацію редакція тоді отримала низку відгуків та коментарів.

— У березні цього року комісія оголосила другий всеукраїнський набір здобувачів посад суддів, до участі в якому зголосилося понад 3600 осіб. Перший етап кваліфікаційного відбору відбувся на початку червня. 11 вересня для майже 1400 кандидатів розпочався другий етап цьогорічного відбору — кваліфікаційний письмовий іспит. Через півтора тижня претенденти приступили до практичних завдань — виконання модельних судових справ з чотирьох спеціалізацій судів загальної юрисдикції: цивільної, господарської, кримінальної та адміністративної. Виконані претендентами завдання комісія перевірятиме й оцінюватиме на спеціальному засіданні у присутності самих кандидатів. 

Надія КОСОВА,
м. Чернігів:

— Доброго дня, Ігоре Леоновичу. Чи є в Україні виші, де готують фахівців за спеціальністю «суддя»? Якщо так, то які перспективи працевлаштування випускників із дипломом?

— І вам доброго дня. Згідно зі ст.12 Закону «Про вищу освіту» постановою уряду від 27 серпня 2010 р. №787 затверджено Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра. У розділі «Соціальні науки, бізнес і право» виокремлено галузь знань «Право», яка містить лише дві спеціальності: «правознавство» та «правоохоронна діяльність», отже, власне суддів виші не готують. Щоправда, при Національному університеті «Одеська юридична академія» та при Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» діють інститути підготовки професійних суддів, але й їх випускники не отримують такої спеціальності, як «суддя».

Суддя — не спеціальність, це посада, яку можуть обійняти особи, що відповідають визначеним ст. 127 Конституції України вимогам та пройдуть усі етапи добору кандидатів на посаду судді вперше. Ці етапи визначені ст. ст. 66—71 Закону «Про судоустрій і статус суддів». А вимоги до судді такі: на цю посаду може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і вільно володіє державною мовою. Це не стосується осіб, визнаних судом обмежено дієздатними або недієздатними, які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді, або які мають не зняту чи непогашену судимість.

Костянтин ПАВЕЛКО,
студент юридичного вишу,
м. Ужгород:

— Які функції Вищої кваліфікаційної комісії суддів у формуванні суддівського корпусу і наскільки ідеальною, на ваш погляд, є процедура добору кандидатів на цю посаду?

— Відповідно до Закону «Про судоустрій і статус суддів», до повноважень комісії належить проведення добору кандидатів на посаду судді вперше, починаючи з прийому заяв на участь у доборі й закінчуючи рекомендуванням кандидата на призначення суддею. За час своєї діяльності ВККС провела перший всеукраїнський добір, а нині добігає кінця й другий.

Зауважу, що нова процедура добору кандидатів на суддівську мантію тепер демократична й оптимальна. Вона, до речі, викликала найменше порівняно з іншими положеннями закону зауважень експертів Венеціанської комісії. Це й зрозуміло, адже закон заклав якісно нові основи системи формування корпусу професійних суддів в Україні, коли порядок добору є цілком зрозумілим, чітким і прозорим, а проходження кандидатами стадій призначення на посаду грунтується  виключно на об’єктивних чинниках.

Уперше на законодавчому рівні передбачено проведення анонімного тестування кандидатів на посаду судді, їхня спеціальна підготовка, а також кваліфікаційний іспит, що включає в себе, крім тестової частини, виконання практичного завдання.

Ось уже другий добір кандидатів на таку відповідальну посаду показує, що виписаний у законі порядок добору дієвий. Його в повному обсязі виконує комісія, і якщо він і потребує змін, то виключно в частині деякої корекції порядку проходження кандидатами стадій призначення на посаду судді. Зокрема у Верховній Раді перебуває законопроект, який пропонує внести зміни до ст.70 закону щодо проведення комісією співбесіди з кандидатом для визначення його особистих і моральних якостей.

Лариса Ковальчук,
м. Павлоград Дніпропетровської обл.:

— Моя 31-річна дочка — юрист, має 10 років стажу юрисконсульта. Майже щодня вона в суді — якщо не позивачем, то відповідачем. Чи може вона перейти на роботу суддею, оскільки їй цікавий цей розділ правознавства? По моєму, 31 рік — нормальний вік для початку судової практики.

— Якщо ваша дочка чи будь-хто інший відповідає вимогам Конституції і закону, вони можуть звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, подати заяву і претендувати на вакантну посаду судді. Але лише після того, як у ході чергового набору спочатку пройде тест на загальний рівень знань у галузі права, потім успішно складе кваліфікаційний іспит і впорається із практичними завданнями.

— Куди вона може звернутися з цього приводу?

— Вища кваліфікаційна комісія суддів працює відкрито. Кожен може зайти на наш сайт http://www.vkkcu.gov.ua і з’ясувати все, що відбувається в комісії: коли буде черговий добір, перебіг конкурсного процесу, призначені дати тестів та іспитів тощо. В цьогорічний набір ваша дочка, на жаль, уже не потрапляє.

Валентина Василівна,
м. Харків: 

— Мій чоловік у минулому працював у військовому суді Харківського гарнізону. Минуло майже два роки, як такі суди ліквідували, а він залишається без роботи: то півтора року чекав комісії, а як комісію пройшов — четвертий місяць чекаємо виборів у Верховну Раду… Законом не передбачено, що він може поки що піти кудись попрацювати, тож увесь цей час не отримує зарплати, а в нас сім’я…

 — Мені ця проблема відома. Найближчим часом запрошую вашого чоловіка до себе, аби обговорити ситуацію і розв’язати її. Ваш чоловік юрист, отже, добре знає перехідні положення Закону про судоустрій і статус суддів, де чітко виписано порядок обіймання посад суддями ліквідованих військових судів. Переконаний, що під час зустрічі ми все з’ясуємо і він обійме відповідну посаду в суді відповідного рівня.

Артем,
студент,м. Київ:

— Недавно Європейський суд з прав людини повідомив, що з України надходить для розгляду чи не найбільше справ з-поміж країн — членів Ради Європи. Чи можна у зв’язку з цим говорити про позитивний імідж нашої судової системи?

— Усе дуже відносно, і говорити, нормально це для Євросуду чи ні, важко. Ми постійно цікавимося станом надходження скарг з України, і хочу зазначити, що справді наша країна входить у число 5—6 країн з найбільшою кількістю скаржників у Європейський суд. Приміром, з невеличкої Сербії туди надійшло майже 6 тис. заяв, з Італії — 13 тисяч, з України — понад 10 тисяч. З них під різні процедури слухання станом на червень можуть потрапити приблизно 4 тисячі. Але прикметно, що з цих 4 тисяч понад 65% скарг стосуються питань невиконання винесених в Україні судових рішень. Думаю, тут річ не в судах, а в іншому: в проблемі невиконання рішень суду.

Коли я ще працював у районному суді, кожен суддя мусив бачити перспективи винесеного рішення. Іншими словами, винести рішення — це одне, але не менш важливо його реально виконати. Саме суд і повинен думати про те, як не лише ухвалити рішення, а й наскільки воно може бути виконане.

Винести рішення—це ще не все

Руслан ЄРШОВ,
начальник відділу дізнання та провадження
про порушення митних правил
Одеської регіональної митниці,
м. Одеса:

— З набуттям чинності нового Митного кодексу з 1 червня при розгляді в судах справ про порушення митних правил виникають певні непорозуміння, які, на наш погляд, призводять до винесення рішень не на користь держави. Керівник митниці на ваше ім’я підготував лист із викладом таких фактів, і ми просимо, щоб він не залишився поза увагою. Можливо, треба виробити якісь спільні рекомендації, провести певні узагальнення?

— Це справді важливе питання, оскільки застосування нового законодавства завжди породжує певні проблеми. Знаємо, що в чинному Митному кодексі є новації, тому практика їх застосування ще не напрацьована і все покладається на професіоналізм окремих виконавців. Ми обов’язково організуємо його вивчення так, як сьогодні вивчаємо новий Кримінальний процесуальний кодекс. До речі, ми намагаємося, щоб ці процеси проходили спільно з тими правоохоронними органами, котрим доводиться застосовувати ці норми права. Було б непогано, якби ви в себе в регіоні разом з  районними і апеляційними судами провели семінарські заняття з питань застосування цього закону, з’ясували позиції, так би мовити, сторін і виробили спільну правову позицію щодо застосування норм нового кодексу.

Але у вас є й інші можливості вирішення спірних питань, якщо такі виникають. Маю на увазі апеляцію і касацію до вищої судової інстанції. В цьому разі до адміністративної, оскільки саме адмінсуд відповідає за однакове застосування судової практики. Сподіваюся, так можна буде узгодити всі непорозуміння. У всякому разі ми підтримуємо будь-яку ініціативу в цьому процесі. 

Надія МАСЕНКО,
Хмельницька область:

Турбую з приводу неправомірних дій нашого Старосинявського районного суду. До вас уже було одне звернення, тепер друге, але жодної реакції. Ніхто не відповідає на запитання по суті. Це ж не жарти: якщо люди до вас звертаються, значить є проблема…

— Дякую за запитання, Надіє Степанівно. Може, й на своє виправдання, але зазначу, що до нас надходить дуже багато скарг. Приміром, лише цього року ми отримали їх понад 12 тисяч. Законом встановлено певний порядок розгляду таких заяв чи скарг, і 11 членів комісії над цим працюють постійно. Ми обов’язково вивчаємо кожну з них, але перед тим, як дати відповідь, нам потрібно зібрати всю інформацію, що стосується зазначених у скарзі мотивів. Тому я переконаний, що найближчим часом (а ваше прізвище мені відоме) ми з’ясуємо і направимо вам відповідь або вирішимо питання інакше, якщо будуть підстави притягти суддю до дисциплінарної відповідальності. Повірте, ми робимо все можливе, аби об’єктивно вивчити кожну скаргу, що надходить до нас.

— Я зайвого не вимагаю, лише в міру закону…

— А зайвого нічого й не буде. Вашу скаргу вирішимо відповідно до норм закону про відповідальність суддів.

Святослав ПЕТРОВ,
м. Кривий Ріг,
Дніпропетровська обл.:

— 18 червня надіслав скаргу на дії одного із суддів районного суду  міста Дніпропетровська, який порушує присягу, кримінально-процесуальне право, професійну етику. Приміром, після розгляду з порушеннями однієї кримінальної справи він купив собі новеньку «Ауді» за понад 40 тис. євро. Я все детально описав, але отримав відповідь, що дисциплінарне провадження щодо цього судді закрите, бо немає підстав. Можна розібратися з цією скаргою?

— Ми обов’язково перевіримо інформацію про розгляд вашої скарги, але зрозумійте, що будь-яку скаргу розглядають колегіально, адже ми — орган колегіальний. Член комісії — доповідач представляє всі обставини справи, після чого ухвалюємо спільне рішення. Якщо є підстави для притягнення судді до відповідальності, виноситься рішення про порушення дисциплінарного провадження, а ми розглядаємо скаргу вже в повному обсязі, для чого обов’язково беремо пояснення в суді, можемо викликати зацікавлених осіб.

Повірте, Вища кваліфікаційна комісія розглядає скарги об’єктивно. Але потрібно враховувати й те, що коли якоїсь справи суддя,на якого скаржаться, не закінчив провадженням, ми не маємо права втручатися в його процесуальну діяльність.

— Ігорю Леоновичу, про те, що комісії доводиться розглядати багато скарг на дії, чи навпаки бездіяльність суддів, свідчить і сьогоднішній ваш діалог з нашими читачами. Чи вдасться у майбутньому хоч трохи зменшити навантаження на членів ВККС у цьому плані?

— Нещодавно ми перебували з робочим візитом у США, який був присвячений питанням дисциплінарної відповідальності суддів. У них також скаржаться на велике навантаження при розгляді подібних питань. Ми не скаржимося, хоч звернень про неналежне ставлення суддів до виконання своїх професійних обов’язків отримуємо справді багато. При цьому 90% — скарги, що стосуються саме процесуальних дій судді. Скоро два роки, як ми, вважаю, успішно справляємося з цим навантаженням, працюємо злагоджено і постійно прагнемо вдосконалювати свою роботу. Комісія запровадила практику розгляду на засіданні заяв щодо поведінки суддів одним блоком. Звичайно, якщо викладені в тих скаргах мотиви і докази не дають підстав для висновку про потребу в додаткових перевірках.

Але наголошую: кожне звернення стає предметом розгляду на засіданні Комісії, чому передує ретельна перевірка скарги одним з членів ВККС та, за його дорученням, дисциплінарними інспекторами. Будь-хто з членів Комісії має право запитати певну інформацію по справі, зажадати роз’яснень чи уточнень викладених фактів і обставин. Окрім того, ми звертаємося із запитами чи за роз’ясненнями як до громадян, так і до різних громадських організацій, включаючи й правозахисні. Що ж стосується процесуальної діяльності судді під час розгляду справи, що перебуває в його провадженні, то контроль за цим не належить до функцій комісії, оскільки втручатися у судовий процес законом забороняється будь-кому.

А навантаження… Сподіваюся, вже в недалекому майбутньому скарг на дії суддів поменшає, адже саме на вдосконалення всієї системи правосуддя і спрямована вся наша діяльність.

Юрій ДЯЧЕНКО,
адвокат, м. Суми: 

— Чи виправдало себе довічне призначення (обрання) суддів і як ви ставитеся до їхньої виборності?

— Так зване довічне призначення судді на посаду (в нашому законодавстві ми використовуємо термін «обрання на посаду судді безстроково») — одна з наріжних гарантій незалежності суддів. Обраний на посаду безстроково суддя набуває особливої як правової, так і моральної захищеності. Він може бути впевненим, що відправлятиме правосуддя й не залежатиме, приміром, від чиєїсь політичної волі. Від такої гарантії незалежності відмовлятися не можна ще й тому, що це дає змогу судді будувати свою кар’єру, ні на кого не озираючись і ні від кого не залежачи. Але якщо суддя допустить вчинок, котрий ганьбить це високе звання, його може бути звільнено із посади: в цьому разі йому не допоможе й довічне обрання.

Стосовно виборності суддів скажу, що така процедура передовсім характерна для американської системи судочинства і має як свої переваги, так і вади. Серед переваг те, що люди знають, отже, і довіряють судді, за якого голосують.

Однак рано чи пізно такі вибори починають нагадувати політичні перегони з гаслами, обіцянками та іншими притаманними подібним змаганням атрибутами. А це, на моє глибоке переконання, судді не личить. Крім того, виборність суддів зовсім не гарантує, що мантію одягне кращий з кращих професіонал, а не, скажімо, кращий оратор.

Феміді треба гарантувати незалежність

Оксана ДАЦКО,
студентка юридичного факультету,
м. Миколаїв: 

— Мене цікавить: чи передбачають зміни до законодавства відповідальність судді за прийняття неправомірних рішень та затягування розгляду справ?

— Насамперед з’ясуймо: що таке неправомірне рішення? Наприклад, для широкого загалу неправомірним можна назвати рішення, ухвалене з порушенням норм матеріального та/або процесуального права. Як ви розумієте, такі порушення може встановити лише суд вищої інстанції — апеляційної чи касаційної. При цьому підстави для дисциплінарної відповідальності судді визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 83). Там зазначено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до своїх обов’язків.

Тобто лише факт скасування судом вищої інстанції рішення, ухваленого суддею, не є підставою для його відповідальності, і це правильно. Інакше ми б наштовхнулися на небезпеку тиску на суддю, що неприпустимо.

А ось затягування розгляду справ у розумінні ст.83 цього закону може трактуватися як невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом встановленого законом строку, а це якраз і є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

Проте не треба забувати, що невжиття суддею заходів щодо своєчасного розгляду справи повинно бути допущене без поважних причин і бути об’єктивно доведено саме в суді.

Володимир,
юрист, м. Київ: 

— Знаю, що в суддівському середовищі побутують думки про необхідність підвищення мінімального віку кандидатів на посаду судді хоча б до 30 років. Як ви ставитеся до цієї ідеї?

— Це питання виникає постійно. З цього приводу звучать різні пропозиції. Якщо згадати історію, то ще в царській Росії, а потім і в Радянському Союзі віковий ценз для кандидата на посаду судді не перевищував 25 років. Зазвичай наші дослідження показують, що суддями стають у віці приблизно 28—29 років. Я сам став суддею 29-річним. Цього року з трьох з половиною тисяч претендентів більшість становила молодь 25—27 років, а тих, кому за 30, було не так уже й багато. Очевидно, старші за віком люди вже визначилися зі своєю юридичною спеціалізацією, працюють адвокатами, у прокуратурі, юристами на підприємствах. Тобто мають свій кусень хліба і шанують його.

Завжди наголошую, що суддями не народжуються, ними стають. Суддю треба виховувати, тому вже з наступного року кандидати на посаду суддів проходитимуть спеціальну підготовку, протягом якої ми навчатимемо їх, придивлятимемося, працюватимемо з ними. Іншими словами, якраз і почнемо виховувати потрібного державі і кожному з нас суддю для того, щоб ми прийшли в суд і знали: моя справа буде вирішена швидко, на підставі закону і, головне, справедливо. Сподіваюся, ми доб’ємося того, щоб у нас були висококваліфіковані, принципові й моральні судді, які справлятимуть правосуддя.

Георгій Федорович,
пенсіонер, Житомирська обл.:

— Тема корупції в державі залишається гострою й зараз. На жаль, це явище не виняток і для системи судочинства. Що в ситуації, коли хабар уже несуть не лише слідчому чи прокуророві, а й судді, може зробити ваша комісія, яка по-новому почала добирати суддівські кадри?

— Ми ледь не щодня чуємо, що в судовій системі на кожному кроці корупція. Проте суди щороку розглядають 7—8 млн справ, але оскаржують судових рішень дуже мало — від 3 до 6%. Приміром, коли в судах був наплив «соціальних» справ, пов’язаних із пенсіями чи пільгами, то й відсоток оскаржених рішень був більшим — в межах 6%. Але й це небагато.

Звичайно, поодинокі кричущі випадки корупції у нас, як і всюди, є, і ми від цього не застраховані. Але навіть з незначними негативними виявами боремося всерйоз, і якщо про суддю з’явилася відповідна інформація, вивчаємо її дуже уважно. Торік ми відсторонили від посад 12 суддів лише за те, що в корупції їх підозрюють правоохоронні органи, хоч розгляд справ по суті ще не завершено і їхньої вини ще не доведено.

Не стверджую, що всі судді ідеальні, але скажу, що, попри всі негаразди, судова система працює. Між іншим, уже кілька років в умовах недофінансування.

Дуже прикро, коли через негативні випадки в людей падає довіра до суду, бо тільки суд є гарантом захисту права. Яким повинен бути суддя? Кваліфікованим, з високими моральними і діловими якостями, який добре розуміє, що людина приходить до  суду не для створення конфлікту, а для його розв’язання, і саме він, суддя, повинен його розв’язати, прийнявши виключно законне і обов’язково справедливе рішення. Лише тоді його дії стверджуватимуть принцип верховенства права. Повірте, у 90% випадків так і є. Наше завдання — дібрати саме таких кандидатів у кадровий резерв на посади суддів. Усе, що можемо для цього зробити, робимо, і я впевнений: наша судова система відповідатиме всім вимогам, які ставить перед нею суспільство.

«Пряму лінію» підготував і провів Олександр БІТТНЕР,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Ігор САМСІН. Народився 1957 р. на Львівщині. Після закінчення юридичного факультету Львівського держуніверситету працював адвокатом, завідував юридичною консультацією на Вінниччині. У 1987 р. обраний суддею Літинського районного суду Вінницької обл., у 1991 р. — суддею Вінницького обласного суду. З квітня 1995 р. — суддя Верховного суду України. Рішенням VII з’їзду суддів України в листопаді 2005 р. обраний членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів, з березня 2006 р. став її головою на громадських засадах. Після набуття чинності Закону «Про судоустрій і статус суддів» був призначений членом ВККС як постійно діючого органу в системі судоустрою. З вересня 2010 р. — голова комісії.

Суддя Верховного суду України, суддя вищого кваліфікаційного класу. Кандидат юридичних наук, заслужений юрист України.