ПОДІЯ

Одеський фестиваль уже міряється залами із Венеціанським і вперше проводить конкурс
українських фільмів
 

Учора стартував третій Одеський міжнародний кінофестиваль. На його червону доріжку серед інших відомих гостей вийшла легенда європейського кінематографа 60—70-х років Клаудіа Кардинале, а також нащадки великого і незрівнянного Чарлі Чапліна: його дочка — відома кіноактриса Джеральдин Чаплін та онук Чарлі Сістоваріс, котрий представить публіці кіноперфоманс на Потьомкінських сходах, у центрі якого цього разу буде славетна чаплінська стрічка «Вогні великого міста». Одеський міжнародний кінофестиваль — один із найбільших за кількістю глядачів у Східній Європі. За своїми масштабами він поступається лише кінодійствам у Карлових Варах та Москві. При цьому Одеса демонструє і винятково хорошу динаміку.

Перший Одеський міжнародний кінофестиваль зібрав 2010 року 40 тисяч відвідувачів. Торік їх було 70 тисяч. Нині організатори розраховують на круглу цифру 100 тисяч. Відтак кінотеатр «Родіна», що був головною базою для двох попередніх фестивалів, для ОМКФ-2012 став уже затісним. Третій фестиваль проходитиме на базі Одеського театру музичної комедії. Організатори одеського кінофоруму зауважують, що за своїми характеристиками новий фестивальний центр наближається до головного залу Венеціанського кінофестивалю.

Гостей стає  щороку більше

Зокрема, він може одночасно прийняти 1260 глядачів. Уже зараз припускають, що порожніх місць тут буде небагато. У касах фестивалю нам повідомили, що квитки на кінопокази розкуповуються дуже активно.

«Це культурна подія для Одеси, — каже відомий телеведучий, журналіст та письменник одесит Борис Бурда. — І ми, одесити, народ не марнослівний. Хочемо, щоб фестиваль став культурною подією не тільки для нашого міста. І, здається, успішно йдемо у цьому напрямку».

Б. Бурда каже, що не пропустив жодного з одеських кінофестивалів і відвідував кіносеанси так часто, як давали змогу справи.

Він не поділяє позиції деяких одеських кінодіячів, котрі вважають цей фестиваль «святом чужого кіно на могилі власного»:

«На жаль, кіно зникло не лише в Одесі, а й в усій Україні. У нас воно ще якось жевріє, бо тут приємно знімати. А українське кіно — воно буде. Такі потрясіння неможливо пережити без істотних утрат, і з цього приводу розводити ридання на неіснуючій могилі — заняття для жалюгідних невдах».

Яскравою подією відкриття Одеського кінофестивалю став фільм  «Реальність» режисера Маттео Гарроне, який цього року отримав Гран-прі у Каннах.
Фото з сайту afisha.bigmir.net

З українським акцентом

Для тих, хто справді прагне відродити українське кіно, одеський фестиваль надає все нові й нові можливості. «У нас додався український національний конкурс, — каже арт-директор фестивалю Алік Шпилюк. — Якщо торік спробували провести таку собі українську лабораторію, то цього року у нас повноцінний національний український конкурс, в якому беруть участь вісім повнометражних фільмів і 11 короткометражних. А також на фестивалі працюватиме так званий відеорум, де демонструватимуть на цифрових носіях усі фільми, які були подані на селекцію, і тому відбірники міжнародних кінофестивалів, які цікавляться українськими фільмами, зможуть подивитися все те, що було вироблене в Україні протягом року».

На відродження національного кінематографа під час фестивалю має попрацювати й демонстрація вітчизняних стрічок, створених чи не у найважчі часи для усього творчого люду.

«Це дуже цікава ретроспектива українського кіно 90-х років, яку ми назвали «Загублений світ», — розповідає Алік Шпилюк. — Це п’ять фільмів: три – студії Довженка і два — Одеської кіностудії. Як на мене, дуже цікаво подивитися, що взагалі тоді відбувалося і як це було втрачено. Але фільми ці є, і вони неймовірно цікаві».

Арт-директор ОМКФ вважає, що українське кіно 1990-х слід розглядати як окремий феномен, а не як складову загального пострадянського кінематографа, так званого кооперативного кіно: «Серед цих п’яти фільмів немає кооперативного кіно — це фільми справжніх художників, які були зроблені на справжніх художніх засадах. Це екранізація класики або ж рефлексії з приводу болючих проблем сучасності. І, на мою думку, це дуже відрізняє Україну того часу від того, що відбувалося в Росії. Українські стрічки інші, вони більш особисті, я б сказав».

Невдовзі глядачі фестивалю самі зможуть у тому пересвідчитися. Їхні уподобання стануть вирішальними для організаторів заходу.

Джеральдин Чаплін — донька Чарлі Чапліна  — стала почесною гостею кінофестивалю 

Його величність глядач

Починаючи із цього року саме глядачі вирішуватимуть, кому дістанеться Гран-прі фестивалю, а разом із ним 15 тис. доларів винагороди. Чому організатори вирішили пристати на такий варіант, пояснює президент фестивалю Вікторія Тігіпко: «ОМКФ дотримується концепції глядацького кінофестивалю. Наш головний акцент — фільми напрямку арт-мейнстрим, які близькі широкому загалу глядачів і мають художню якість. Цього року ми стали ще ближчими до глядачів: володар Золотого Дюка буде визначений за підсумками глядацького голосування».

«Поза тим, — зауважує Алік Шпилюк, — якщо раніше передбачалося, що фільми, представлені на фестивалі, мають бути «з якимось внутрішнім почуттям гумору», то відтепер організатори фестивалю вирішили, що це їх «дещо обмежує у можливості вибору». Отже, критерієм добору стали тільки художня якість і спрямованість на якнайширшого глядача.