Українська армія все ще несе радянський дух. Це проявляється у нумерації та назвах частин. Наприклад, наші механізовані бригади мають номери не «один» та «два», а 51-а та 24-а. Це залишки радянської нумерації, і номер «51» наша бригада отримала ще у вересні 1965 року наказом міністра оборони СРСР. А повна назва 24-ї — «24-а окрема механізована Самаро-Ульянівська, Бердичівська ордена Жовтневої Революції, Тричі Червонопрапорна, орденів Суворова і Богдана Хмельницького Залізна бригада iмені князя Данила Галицького». 

Це товариш Кучма постарався ще в 2003 році — зробив гібрид із нині розташованого на території вже далеко не умовного противника Самаро-Ульянівська та нашого славного історичного героя. Як воно — воювати із самарцями та ульянівцями на Донбасі й пишатися назвою бригади? А як щодо такої «славної» сторінки історії цієї бригади, як участь у взятті лінії Маннергейма? Тобто у загарбницькій війні СРСР проти незалежної Фінляндії? І на цьому «подвиги» папєрєдніка двадцятьчетвірки не завершилися: пізніше брала участь в окупації з подальшою анексією Естонії.

А Президентський полк називався ще крутіше: «Окремий Новоросійсько-Київський ордена Червоного Прапора полк Президента України». Добре, що путінський проект «Новоросія» здох, а то б…

Таку назву було затверджено указом Президента України у 2006 році, текст можна знайти в Інтернеті. А ось коли полк позбувся (і чи позбувся насправді?) прикметника «Новоросійський» — Всесвітня мережа не повідомляє. А веде свою історію ця частина від Новоросійського Червонопрапорного полку внутрішніх військ МВС СРСР, який брав участь у депортації кримських татар. Про це під час різних ювілеїв в урочистих промовах не згадують.

До речі, щодо однієї з частин свого часу була пропозиція назвати «імені Петлюри». Але у поєднанні з «ордена Червоного прапора» — того самого, під яким Червона армія билася з петлюрівцями, звучало настільки дико, що в авторів вистачило клепки відмовитися. Щоправда, можна було б залишити «Петлюру», а відмовитися від «Червоного прапора», але перші президенти були занадто совковими, щоб на таке піти.

Серед радянської спадщини — і ювілейні дати. Добре, що днями Президент Петро Порошенко зробив крок від радянщини в цій сфері й запропонував святкувати День захисника України 14 жовтня, яке українцями визнано як День українського козацтва, а українською Церквою — як свято Покрови Богородиці. Тепер ще треба, щоб це свято офіційно затвердила Верховна Рада.

А ось День флоту в нас — «того». Своїм указом 2011 року втікач-Янукович переніс святкування дня флоту України на останню неділю липня, сумістивши його в часі зі святкуванням дня флоту Російської Федерації. Це закріпила ВР. Так поки що і святкуємо.

Про ці та інші символи радянщини директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович нагадав на круглому столі «Новий імідж українського війська».

Спроби очищення нашого війська від зашкарублих символів були, і про це говорили член Українського геральдичного товариства Микола Чмир та голова Ради козацьких отаманів України Анатолій Грива. Скажімо, робили спробу замінити радянську червону зірку на чотирикутну, запропонувати інші погони, статутні команди тощо. Як бачимо, вдалося поки що мало.

Тому голова громадської організації «Департамент воєнно-культурної антропології» Олекса Руденко запропонував ширше застосовувати досвід країн Балтії та Польщі в подоланні радянського минулого в армії. Та й навіть сусідня Молдова вже пооббирала зі своїх мундирів колючки радянського чортополоху.

Екс-командувач Військово-Морських сил України віце-адмірал Володимир Безкоровайний упевнений, що модернізація армії великою мірою залежить від її керівництва. Та, на його думку, рівень фахової підготовки вищого командування Збройних сил доволі низький. «Ці люди виросли від лейтенантів до генерал-полковників в умовах, коли 23 роки наша армія не проводила жодного стратегічного навчання», — наголосив В. Безкоровайний.

Експерти дружно переконують: модернізувати армію й перемогти у війні, опираючись на ті самі символи, що і росіяни, неможливо.

Має відбутися очищення української армії від атавізмів радянського минулого. Слід творити такий образ Збройних сил України, який буде привабливим і всередині країни, і за її межами. Цей образ мав би опиратися на українську військову традицію. Саме вона підійматиме бойових дух наших вояків, а також ще раз засвідчить світові: Україна є країною із власною переможною історією.

P.S. Український інститут національної пам’яті звернеться до Міністерства оборони із пропозицією співпрацювати в цьому питанні.